Рішення № 67036540, 08.06.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2017 р.Справа № 922/1503/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків до Науково-технічного приватного підприємства "Дінас", м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов.№007Др-40-1216);

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Науково-технічного приватного підприємства "Дінас", м. Харків з позовною заявою в якій просить суд стягнути з останнього 121645,88 грн., з яких: 95658,23 грн. - сума основного боргу, 16436,02 грн. -пеня, 1635,98 грн. -3%річних, 7915,65 грн. - інфляційні, також позивачем заявлено до стягнення судовий збір у розмірі 1824,69грн.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 11410NL1BJGP016 від 01.01.2016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів; в якості правових підстав позову - на положення ст.ст. 526, 652, 611 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.05.2017 було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 25.05.2017 о 11:30 годині.

Ухвалою господарського суду від 25.05.2017 року, розгляд справи відкладено до 08.06.2017 року, у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача.

Присутній представник позивача у судовому засіданні 08.06.2017 року, позовні вимоги, підтримував та просив позов задовольнити

Відповідач в судове засідання свого повноважного представника не направив, відзив на позов та докази, витребувані ухвалою суду від 12.05.2017р. не надав, про час та місце розгляду даної справи повідомлений належним чином: ухвала про порушення провадження у справі від 12.05.2017р.,що направлялася на адресу відповідача, вказану у позовній заяві: 61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова,120, повернулася до суду без доказів вручення з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні 08 червня 2017 року представник позивача не виявив наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача , суд встановив наступне.

01.01.2016 р. між позивачем (як постачальником) та відповідачем (як споживачем) було укладено договір №114101NL1BJGP016 на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів (далі договір постачання природного газу) та додаткова угода №3 від 26.12.2016 року до вищевказаного договору.

Відповідно до п. 1.1 договору постачання природного газу (в редакції додаткової угоди №3), постачальник зобовязується передати у власність споживачу у 2017 році природний газ, а Споживач зобовязується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Річний обсяг постачання газу до 70,0 тис. куб. м. (п. 1.2 договору постачання природного газу в редакції додаткової угоди ).

Згідно з п. 1.5 договору постачання природного газу, передача газу за цим договором здійснюється в межах балансової належності обєктів споживача, відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (далі пункти призначення).

Відповідно до п. 2.3 договору постачання природного газу, обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період (пункт 4.1. Договору), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ (ПАТ «Харківміськгаз») та споживачем на підставі даних комерційний вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ.

В п. 2.9, 2.9.2-2.9.5 договору постачання природного газу сторони домовились, що визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку: за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим зобовязаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ.

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГРМ постачальник протягом 3 робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником Постачальника.

Споживач протягом 2 днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобовязаний повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.

У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних оператора ГРМ. Споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили обсяг спожитого, газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника.

У випадку неповернення споживачем підписаного оригінального акту приймання-передачі газу, або ненадання письмом обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.

Судом встановлено, що акти приймання-передачі газу за спожитий в лютому-березні 2017 р. газ позивачем відповідачу направлялись.

Розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем (п. 3.1 договору постачання природного газу).

В п. 3.2 договору сторони домовились, що ціна газу становить 6896,70 грн. за 1000 куб.м., крім того ПДВ 1379,34 грн., всього з ПДВ 8276,04 грн.

Згідно п. 11.1, 11.2 договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому, сторони мають внести зміни до договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк.

На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем отримано в період лютий - березень 2017 року природний газ, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу: № ХОЗ00006377 від 28 лютого 2017 року на суму 123481,48 грн.; № ХОЗ 000010563 від 31 березня 2017 року на суму 27 365,50 грн. Як вказує позивач у позовні заяві, відповідачем лише частково оплачено вартість отриманого газу, що й стало підставою для позивача звернутися з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. В розумінні статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). До частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, - господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Водночас, статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтєю 694 ЦК України встановлено особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу; товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, дослідивши умови договору № 11410NL1BJGP016 від 01.01.2016року на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (установи та організації, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів) суд вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Враховуючи вище викладене, беручи до уваги порушення відповідачем умов договору № 11410NL1BJGP016 від 01.01.2016року на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (установи та організації, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів) в частині сплатити вартості отриманого природного газу своєчасно та в повному обсязі, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за отриманий природний газ, відповідно до умов спірного договору, становить 95 658,23грн. З огляду на вище викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 11410NL1BJGP016 від 01.01.2016року у розмірі 95658,23грн. є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача1635,98 грн. 3% річних та 7915,65 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищій господарський суд України визначив, що: інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так cамо як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1635,98 грн. 3% річних та 7915,65 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 16436,02 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. До ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 6.2.1 договору, сторонами передбачено відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунків у вигляді пені.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства і загальний розмір пені складає 16 436,02грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача .

З огляду на наведене, відповідно до ст.ст. 174, 193, 230, 233 ГК України, ст. ст. 6, 11, 509, 526, 546-551, 610, 611, 625, 627, 655, 694, 712 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Науково -технічного приватного підприємства "ДІНАС"(61054, м.Харків, вул. Академіка Павлова 120, код 23757415) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (61004, м. Харків, вул. Москалівська, 57/59, п/р 26008010058 в АБ "Кліринговий дім", МФО 300647, код ЄДРПОУ 39590621)-95658,23 грн. - сума основного боргу, 16436,02 грн. -пеня, 1635,98 грн. -3%річних, 7915,65 грн. - інфляційні, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1824,69грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09.06.2017 р.

Суддя ОСОБА_2