Ухвала суду № 67035587, 06.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2017 року м. Київ К/800/36348/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Департаменту цивільного захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення різниці в заробітку та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Департаменту цивільного захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року, -

у с т а н о в и л а :

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Департаменту цивільного захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати протиправними і скасувати накази начальника Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Управління) від 18 жовтня 2012 року № 86 к та від 20 грудня 2012 року № 112 к в частині переведення його на посаду чергового оперативного відділу оперативно - чергової служби та оповіщення (далі - спірні, оскаржувані накази); зобов'язати відповідача виплатити йому різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи та стягнути з відповідача 5000 гривень моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що спірні накази не ґрунтуються на вимогах закону, порушують його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано спірний наказ Управління від 20 грудня 2012 року № 112 к в частині, що стосується позивача, зобов'язано Департамент виплатити позивачу різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених позовних вимог, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що спірні правовідносини у даному випадку врегульовані правовими нормами Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII, чинний станом на час видачі Департаментом спірних наказів), який є спеціальним, а також пунктом 1 частини 1 статті 40, статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, відтак переведення позивача в порядку статті 32 цього ж Кодексу є протиправним.

Судами встановлено, що позивач проходив державну службу в Управлінні, правонаступником якого на даний час є Департамент де займав посаду спеціаліста 1 категорії відділу оперативно-чергової служби та оповіщення.

В подальшому у 2012 році був переглянутий штатний розпис Управління внаслідок чого було виведено 5 посад державних службовців - спеціалістів 1 категорії відділу оперативно-чергової служби та оповіщення, а натомість введено 5 посад чергових оперативних, які відносяться до професійної групи «робітники».

Спірним наказом від 18 жовтня 2012 року № 86 к позивача попереджено про зміну істотних умов праці, а оскаржуваним наказом від 20 грудня 2012 року № 112к ОСОБА_4 переведено на посаду чергового оперативного відділу оперативно - чергової служби та оповіщення з посадовим окладом згідно штатного розпису та одночасно звільнено з посади спеціаліста 1 категорії відділу оперативно-чергової служби та оповіщення.

Посада, на яку було переведено позивача не відноситься до посад державної служби, а тому, внаслідок видачі спірних наказів фактично було припинено проходження позивачем державної служби.

Так, суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон № 3723-XII. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Підстави припинення державної служби визначені у статті 30 Закону № 3723-XII згідно з положеннями якої крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16 1 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції». Припинення державної служби відповідно до пункту 7 частини першої цієї статті здійснюється у триденний строк з дня отримання органом, в якому працює державний службовець, копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили. Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби.

В свою чергу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу зазначені у статті 40 Кодексу законів про працю України, за змістом якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Наведений вищевказаними правовими нормами перелік підстав для припинення державної служби є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому суди дійшли правильного висновку, що звільнення позивача з посади і фактичне припинення перебування його на державній службі в порядку статті 32 Кодексу законів про працю України є незаконним.

Стаття 32 Кодексу законів про працю України може бути застосована лише у разі переведення працівника на іншу роботу в межах посад державної служби з одночасним урахуванням особливостей правового регулювання таких правовідносин, визначених Законом № 3723-XII, який є спеціальним, а отже не поширює свою дію на спірні правовідносини, суть яких, у даному випадку, зводиться до припинення державної служби позивача.

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні вимог норм процесуального права.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Департаменту цивільного захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

Ю.К. Черпак