Ухвала суду № 67035571, 31.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2017 року м. Київ К/800/35094/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Вербицької О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року

у справі №813/1153/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу, рішення, податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_3) звернулась в суд з позовом до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому, просила: визнати протиправними і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2016 року №Ф-0000591702, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 4 квітня 2016 року №0000611303, податкові повідомлення-рішення від 04 квітня 2016 року № 0000601303 та № 0000621303.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано вимогу про сплату боргу від 28 березня 2016 року № Ф-0000591702, рішення від 4 квітня 2016 року №0000611303, податкові повідомлення-рішення від 04 квітня 2016 року № 0000601303 та № 0000621303.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_3 просила в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 28 березня 2016 року № 470/13-03-13-03/НОМЕР_3, згідно з яким встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 177.2, підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України а саме встановлено завищення задекларованих витрат за 2015 рік на загальну суму 3 129 501,00 грн., в результаті чого донараховано податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності за 2015 рік в сумі 625 900,42 грн.;

- пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1, статті 163, пункту 16.1 підрозділу 10 перехідних положень Податкового кодексу України, а саме встановлено заниження оподатковуваного доходу за 2015 рік на загальну суму 3 129 501,00 грн., в результаті чого донараховано військового збору за 2015 рік в сумі 46 942,52 грн.;

- пункту 4 частини 1 статті 4 абзацу 1 пункту 2 частини І, статті 7, абзацу 3 абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиного внеску за 2015 рік в сумі 37 362,16 грн.

До таких висновків відповідач дійшов з урахуванням акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23 березня 2015 року №224/26-55-22-10 по ПП «Діслав» щодо фінансово-господарських відносин з платниками податків за вересень, жовтень, листопад 2014 року та січень 2015 року. Провівши аналіз даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних ІС «Податковий блок» податковий орган дійшов висновку, що стосовно ПП «Діслав» відсутні факти придбання насіння овочів та квітів у контрагентів постачальників.

Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про відсутність факту реального вчинення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Діслав».

На підставі акта перевірки відповідачем винесено:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2016 року №Ф-0000591702, згідно якої відповідач вимагає сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37362,16 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 4 квітня 2016 року №0000611303, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 3736,21 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2016 року № 0000601303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 625900,20 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 312950,10 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2016 року № 0000621303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір у сумі 46942,52 та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11735,63 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, з відповідним та належним оформленням первинних документів, а тому, у відповідності до суми правильно визначеного доходу за 2015 рік позивача, правильно нараховані та сплачені податок з доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок і військовий збір.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з положенням пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни у майновому стані платника податків.

Здійснення господарської операції та, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин 1 та 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом встановлено, що господарські операції ФОП ОСОБА_3 з її контрагентом ПП «Діслав» підтверджуються первинними документами, а саме копіями: договору купівлі-продажу товарів №02-09 від 2 вересня 2014 року, банківських платіжних доручень про оплату за насіння, видаткових накладних на придбання товару, податкових накладних, акта звірки між позивачем та ПП «Діслав».

Товар - насіння згідно договору купівлі-продажу отримувався у продавця - ПП «Діслав» зі складу на вул. Навроцького, 4, м. Львів і перевозився на склад покупця на АДРЕСА_1. Перевезення товару відбувалося орендованим автомобілем, який належить фізичній особі - громадянину ОСОБА_4, що у свою чергу підтверджується Договором №1/П про перевезення вантажів територією України від 1 вересня 2014 року, актом приймання-здавання виконаних робіт від 30 вересня 2014 року, актом приймання-здавання виконаних робіт від 31 жовтня 2014 року, та угодою про оренду складу ФОП ОСОБА_3 та громадянином України ОСОБА_4

Як встановлено судами, отримане у ПП «Діслав» насіння ФОП ОСОБА_3 на орендованому складі розфасовано в пакети працівниками, які працювали за трудовими договорами, оформленими згідно Кодексу законів про працю України та зареєстрованими в Львівському центрі зайнятості: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Також для фасування насіння придбавались пакети. Як доказ подано до суду першої інстанції копії накладних на придбання пакетів.

Розфасоване насіння реалізоване позивачем за ціною з добавленою вартістю дирекціям УДППЗ «Укрпошта». Згідно накладних на реалізацію насіння (накладні за жовтень - грудень 2014 року), позивачем реалізовано насіння за собівартістю 4 800 689,50 грн.

Залишок насіння на складі позивача станом на 1 вересня 2014 року становив товару на суму 2 123 223,60 грн. Отже, без придбання насіння не могло бути і його реалізації на суму 4 800 689,50 грн. за собівартістю, та 5 016 769,45 грн. за продажною ціною.

Доказом змін в активах позивача є збільшення дебіторської заборгованості, відображення в обліковому регістрі складських залишків приходу товару від ПП «Діслав» та його реалізації за цінами вищими за ціну придбання третім особам. ФОП ОСОБА_3 за результатами проведеної господарської операції з ПП «Діслав» отримала 216079,95 грн. прибутку та за реалізацію товару виплатила комісійної винагороди дирекція УДППЗ «Укрпошта» в сумі 2073215,90 грн. Цей факт слугує доказом того, що позивач при укладені договору з контрагентом мала на меті отримання прибутку від здійснення даної господарської операції. Цієї мети вона досягла, про що свідчать дані відображені в книзі обліку доходів і витрат та надходження оплати за реалізоване насіння.

Також, в листопаді 2014 року Інспекцією було надіслано запит від 7 листопада 2014 року № 16557/10/13-03-17-01/2279 «Про надання пояснень та їх документального підтвердження» щодо господарських відносин з платником податків ПП «Діслав» за період вересень 2014 року. На запит надана відповідь та представлені копії документів. У вересні 2014 року позивач отримав у ПП «Діслав» насіння загальною вартістю з ПДВ 3528300,14 грн., тобто більшу половину закупки за Договором №02-09 від 2 вересня 2014 року.

Згідно наданої відповіді на запит та представлених для перевірки документів, не встановлено розбіжності щодо відображення в податковій звітності реалізації насіння як продавцем ПП «Діслав» так і покупцем ФОП ОСОБА_3, нереальності господарської операції, не включення результатів таких операцій до податкового обліку з відповідним їх відображенням у податкових деклараціях.

З урахуванням документів, що підтверджують придбання, розфасовку та продаж придбаного товару, та свідчать про фактичний рух активів у межах господарської діяльності позивача, достовірності задекларованих платником даних податкового обліку, що презумується податковим законодавством у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, за змістом якої, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку суд вважає сформованими правильно.

Таким чином, дані занесені в книгу обліку доходів і витрат ФОП ОСОБА_3 підтверджуються первинними документами і є доказом правильності визначеного доходу за відповідний період, що відповідає нормам пунктів 177.2 та 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

З наведеного слідує, що господарські операції між позивачем та ПП «Діслав» здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов'язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документи та доведено, що укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не долучено до матеріалів справи жодного належного доказу на підтвердження фіктивності контрагента позивача, не спростовано відомості, що містяться у поданих позивачем первинних документах.

Слід також зазначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи формування валових витрат.

Також колегія суддів зазначає, що позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі, якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо декларування та сплати податкових зобов'язань до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказаний висновок цілком узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10, від 31 жовтня 2014 року у справі № 21-318а14.

Також слід зазначити, що позиція судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський Суд з прав людини зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.