Ухвала суду № 67035568, 30.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

30.05.2017 м. Київ № К/800/31919/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 12.05.2014 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 у справі №П/811/735/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АТП-2004» доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області проскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.05.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-2004» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2013 року, винесені Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, №0000792202, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість 6113056,00 грн. основного платежу та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 3056528,00 грн.; №0000802202, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 7926824,00 грн.; №0000812202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 16889258,00 грн., у тому числі 11259505,00 грн. основного платежу та 5629753,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); №0000822202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6165609,00 грн., у тому числі 4110406,00 грн. основного платежу та 2055203,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «АТП-2004» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 53/11-23-22-02/32967654 від 04 вересня 2013 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- пп.140.1.6 п.140.1 ст.140, пп.138.1.1 п.138.1, 138.2, 138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток у сумі 11259505,00 грн.;

- п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість в розмірі 4110406,00 грн. та завищено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 19 Декларації) за травень 2012 року в сумі 227070,00 грн., за червень 2012 року в сумі 46001,00 грн., за липень 2012 року в сумі 7653753,00 грн.;

- п.198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року в сумі 227070,00 грн., за липень 2012 року в сумі 46001,00 грн., за вересень 2012 року в сумі 5839958,00 грн.

Визначення позивачу грошових зобов'язань обґрунтовано тим, що останнім безпідставно віднесено витрати на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та сформовано податковий кредит внаслідок проведення господарських операцій з ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД», ПП «Кіровоград-Арсенал-Плюс», ТОВ «Фара-І», з ТОВ «Кернел-Трейд», ТОВ «Полтаваавтотранссервіс», які не мали реального характеру. При цьому, діяльність ТОВ «Фара-І» та ПП «Кіровоград-Арсенал-Плюс», на думку податкового органу, спрямована на надання податкової вигоди третім особам, внаслідок здійснення господарських операцій нетипового експорту, господарських операцій з ремонту приміщення, які не підтверджені відповідними первинними документами, витрат коштів на страхування, де вигодонабувачем виступають треті особи.

Так, при проведенні позивачем операцій по експорту продукції не відбулось збільшення активів або зменшення зобов'язань, що зумовили зростання власного капіталу, не відбулось збільшення економічних вигод підприємства, а єдиною підставою проведення цих господарських операцій є формування витрат та податкового кредиту з ПДВ, що в подальшому призводить до зменшення сплати поточних платежів з податку на прибуток та на додану вартість.

Також для віднесення витрат на страхування транспортування продукції є те, що застрахована підприємством продукція (вантаж) повинна бути продукцією цього платника, тобто перебувати у його власності, а тому ТОВ «АТП-2004» мав би право включити до втрат суми страхових платежів за договорами страхування продукції (вантажів), якщо б товариство на дату укладання договору страхування мало б або отримало право власності на цю продукцію, що перевозилась.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2013 року:

- №0000792202, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 6113056,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3056528,00 грн.;

- №0000802202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 7926824,00 грн.;

- №0000812202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток 11259505,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5629753,00 грн.;

- №0000822202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 4110406,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2055203,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується первинними документами, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у межах господарської діяльності, уклав з ТОВ «Енергогазокомплекс» договір підряду №30/11/1 від 03 грудня 2012 року, предметом якого є виконання робіт по влаштуванню покрівлі з ПВХ мембраною і пристрою обігріву зливової системи будівлі ремонтної майстерні за адресою: м. Полтава, вул. Ковпакова, 57а; з ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД», ТОВ «Фара-І» та ПП «Кіровоград-Арсенал-Плюс» договори поставки запасних частини до транспортних засобів №1203-2 від 12 березня 2012 року, №227-12 від 22 березня 2012 року, №37 від 01 квітня 2010 року.

Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що реальність господарських операцій позивача з вищеназваними контрагентами, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, локальними кошторисами, актами приймання виконаних будівельних робіт, оборотно-сальдовими відомостями. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів та робіт, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених з ними договорів, також встановили, що роботи по влаштуванню покрівлі з ПВХ мембраною і пристрою обігріву зливової системи будівлі ремонтної майстерні придбавались позивачем для ремонту орендованого майна у ТОВ «Полтаваавтотранссервіс», яке використовується в господарській діяльності як ремонтна база для обслуговування транспортних засобів позивача, які здійснюють перевезення вантажів у регіоні місця розташування орендованих приміщень. А придбаний у ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД», ТОВ «Фара-І» і ПП «Кіровоград-Арсенал-Плюс» товар використано позивачем для ремонту транспортних засобів, які перебувають у власності та користуванні ТОВ «АТП-2004»,

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі виданих контрагентами податкових накладних, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Поруч з цим звертається увага, що навіть збитковість господарської діяльності або неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської операції не можуть бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської або не пов'язаною з господарською діяльністю. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом України у справі № 21-13а11 від 28.02.2011.

Слід також зазначити, що чинне податкове законодавство України не пов'язує можливість обліку витрат з метою оподаткування прибутку з наявністю або відсутністю права власності на товари, щодо яких здійснюються відповідні дії, що тягнуть такі витрати. А відтак суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано визнали незаконним виключення податковим органом з податкового обліку Товариства витрат на страхування вантажу та транспорту.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.05.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова О.А.Веденяпін