Ухвала суду № 67035473, 31.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2017 року м. Київ К/800/25994/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2016 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року

у справі №815/821/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення від 15 жовтня 2015 року №0000304100.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 жовтня 2015 року №0000304100.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу та уточненнях до заперечень позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік позивачем самостійно розраховано суму узгодженого податкового зобов'язання по рядку 23 «Авансовий внесок, що підлягатиме сплаті щомісячно» у сумі 732 096, 00 грн.

01 жовтня 2014 року Товариство звернулось до Інспекції із заявою про зарахування суми у розмірі 732 096, 00 грн. податку на прибуток приватних підприємств (11021000) в рахунок сплати 1/12 авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств (11024000) за жовтень 2014 року, зважаючи на наявне позитивне сальдо по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 8 639 780,85 грн.

Висновок про перерахування 732 096, 00 грн. податку на прибуток приватних підприємств в рахунок сплати авансового платежу з податку на прибуток прийнятий 17 листопада 2014 року, а кошти перераховано відповідачем на підставі платіжного доручення від 19 грудня 2014 року, що призвело до нарахування пені.

За результатами проведеної перевірки позивача відповідачем складено акт перевірки від 1 жовтня 2015 року № 40/28-08-41/33268860/21, згідно з яким Товариством порушено вимоги пункту 57.1 статті 57, підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що Товариством несвоєчасно здійснено перерахування до бюджету авансового внеску з податку на прибуток за жовтень 2014 року.

На підставі складеного акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 жовтня 2015 року №0000304100, яким зобов'язано позивача сплатити штраф у розмірі 10 % у сумі 73 849, 83 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили із того, що відповідач безпідставно нарахував позивачу штраф за несвоєчасне перерахування авансового внеску з податку на прибуток за жовтень 2014 року, оскільки несвоєчасне перерахування коштів відбулось у зв'язку із недотриманням Інспекцією законодавчо встановлених вимог щодо зарахування наявної переплати в рахунок сплати податків.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Таким чином, з вищенаведених норм слідує, що у разі якщо платником податків не сплачено авансовий внесок з податку на прибуток у визначні законодавством терміни він притягується до відповідальності у вигляді штрафу (10 відсотків погашеної суми податкового боргу при затримці до 30 календарних днів включно).

Згідно з пунктом 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що за наявності у платника податків надміру сплачених сум відповідного податку сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу з такого податку відбувається за рахунок переплати без заяви платника.

Тому, в разі невчинення податковим органом дій щодо автоматичного зарахування наявної переплати з податку на прибуток в рахунок сплати авансового внеску з податку на прибуток, платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді нарахованих штрафів за несвоєчасну сплату авансового внеску з податку на прибуток.

В контексті розгляду вказаного спору варто відмітити й добросовісність позивача (платника податків), який, будучи обізнаним про наявну переплату з податку на прибуток приватних підприємств та належність податку на прибуток з приватних підприємств та авансового внеску з цього податку до рахунків різних кодів бюджетної класифікації завчасно звернувся до відповідача із відповідною заявою. Разом з тим, незважаючи на подану заяву та визначені законодавчі положення, Інспекція здійснила зарахування наявної переплати з податку на прибуток в рахунок сплати авансового внеску з податку на прибуток без дотримання визначених ПК України строків, і поклала відповідальність за такі дії саме на позивача.

При вирішенні спору слід також звернутись до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), і зважаючи на те, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 20 жовтня 2011 року «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, з урахуванням наведеної позиції ЄСПЛ та з огляду на те, що порушення строків сплати авансового внеску відбулось через недотримання Інспекцією законодавчо встановлених положень щодо зарахування наявної переплати з податку на прибуток в рахунок сплати авансового внеску з цього податку, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення, на підставі якого до позивача застосовано штраф.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

Н.Є. Маринчак