Ухвала суду № 67035233, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/30683/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А.,Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головне управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015

у справі № 815/3783/15

за позовом державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії аграрних наук України (далі - позивач ДП «ДГ «Южний»)

до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головне управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, ДПІ у Біляївському районі)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «ДГ «Южний» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Біляївському районі, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.08.2014 № 0000872200, № 0000882200, № 0000892200 та від 20.08.2014 № 0022501701, № 0022511701.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2015 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.08.2014 № 0000892200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 385 817,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 96 454,25 гривні, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.08.2014 року № 0000872200. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2015. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 19.06.2014 по 30.07.2014 відповідачем проведено планову виїзну перевірку ДП «ДГ «Южний» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, результати якої оформлено актом від 06.08.2014 № 1320/22/05528906.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 19.08.2014 № 0000872200, яким позивачу нараховано пеню в сумі 170,00 гривень за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язання та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства; від 19.08.2014 № 0000882200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 807,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями 201,75 гривня; від 19.08.2014 № 0000892200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем у розмірі 469 988,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 117 497,00 гривень; від 20.08.2014 року № 0022501701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників за основним платежем у розмірі 388 093,31 гривні; від 20.08.2014 № 0022511701, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по єдиному внеску на суму 30 128,72 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено підставність та правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, чим підтверджено необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Як свідчать матеріали акту перевірки, однією з підстав для визначення позивачу грошових зобов'язань, спірним податковим повідомленням-рішенням від 19.08.2014 року № 0000892200, слугував висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що спричинило заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 222 033,00 гривні, у зв'язку з тим, що позивачем не здійснено перерахунок податкового кредиту шляхом зарахування податкових зобов'язань у рядку 1 розділу 1 «Податкові зобов'язання» податкових декларацій з податку на додану вартість у відповідних періодах щодо товарів/послуг, що були використані ним для вирощування загиблого врожаю та при придбанні яких останнім було сформовано податковий кредит.

Положеннями п. 209.2 ст. 209 ПК України встановлено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

За змістом п. 209.7 ст. 209 ПК України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до п. 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Згідно з п. 5 розділу 1 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за № 1490/20228, платники податку, які згідно зі ст. 209 ПК України застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену), що є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, встановленого зазначеною статтею.

Як свідчать матеріали справи, позивач є сільськогосподарським підприємством, яке займається виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість за період, який перевірявся, позивач застосовував спеціальний режим оподаткування, передбачений ст. 209 ПК України.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що під час провадження господарської діяльності позивач здійснив списання загиблих посівів зернових та технічних культур, сплачена сума податку на додану вартість за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей для вирощування яких була відображена в податковій звітності спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість, оскільки всі витрати пов'язані з поліпшенням та обробкою землі являються невід'ємною частиною технологічних карт сільськогосподарських культур.

Факт загибелі посівів підтверджується рішенням комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 22.07.2011 № 10/3, висновками ТПП України від 04.08.2011 № 1727/05-4, від 20.09.2012 № 2162/05-4 та не заперечується відповідачем.

Так, якщо у зв'язку зі знищенням (загибеллю) врожаю, суб'єктом спеціального режиму оподаткування компенсації не отримано, то такий суб'єкт повинен здійснити операцію зі списання товарів/послуг, що були використані для вирощування таких посівів (насаджень) та при придбанні яких було сформовано податковий кредит. У податковому періоді, в якому відбувається таке списання товарів/послуг, використаних для вирощування знищених посівів (насаджень), здійснюється перерахунок податкового кредиту, шляхом нарахування податкових зобов'язань в рядку 1 розділу І «Податкові зобов'язання» податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої), оскільки такі товари/послуги не можуть бути використані в оподатковуваних операціях.

Поряд з цим, за обставин, якщо навіть підприємством у звітному періоді при списанні загиблих посівів не було відкориговано податковий облік з податку на додану вартість шляхом нарахування податкових зобов'язань в рядку 1 розділу І «Податкові зобов'язання» податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) на суму податкового кредиту з придбаних товарів/робіт, послуг, які були використані для вирощування таких посівів - державному бюджету не завдано (фінансової) шкоди в частині неотримання (несплати) коштів податку на додану вартість.

Відтак, господарські операції зі списання загиблих посівів та нарахування з них податку на додану вартість сільськогосподарським підприємством - суб'єктом спеціального режиму оподаткування, не відображаються в загальній податковій декларації з податку на додану вартість, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Так, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з наведеними висновками податкового органу, які підтримано судом першої інстанції, з огляду на відсутність порушень правил зайняття господарською діяльністю в діях позивача за перевіряємий період, чим підтверджено безпідставність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000892200 в частині донарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 222 033,00 гривні та застосування штрафних санкцій з цього податку.

Крім того, як вірно зауважено судом апеляційної інстанції, вирішуючи спірне питання, судом першої інстанції не було враховано, що однією з підстав для визначення позивачу грошових зобов'язань, спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000892200, слугував висновок податкового органу щодо порушення позивачем пп. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 ПК України, у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту податку на додану вартість у розмірі 163 784,00 гривні за податковими накладними, виписаними СТОВ «Агрофірма Чорноморська».

Так, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що вказані доводи податкового органу, підтримані судом першої інстанції є безпідставними, в силу того, що стверджуючи про порушення позивачем вказаних вимог податкового законодавства, податковий орган виходив з того, що з метою уникнення реєстрації податкових накладних з сумою податку на додану вартість понад 10 тис. грн. СТОВ «Агрофірма Чорноморська» здійснено подрібнення даних податкових накладних на декілька, сума податку на додану вартість, в яких не перевищує 10 тис. грн., що позбавляє право позивача за відсутності відповідної скарги на постачальника формувати за рахунок цих накладних податковий кредит, з огляду на наступне.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

За змістом п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Згідно пунктом 11 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень ПК України реєстрація податкових накладних платниками ПДВ - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума ПДВ в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сума податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним вказаним контрагентом позивача, на які посилається податковий орган, менше 10 тис. грн., а тому в силу наведених положень ПК України, зазначені податкові накладні не підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Водночас, не заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що СТОВ «Агрофірма Чорноморська» навмисно було здійснено підроблення податкових накладних з метою уникнення їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки дані обставини, за відсутності поршень ПК України, не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати податковий кредит за рахунок податкових накладних виписаних цим підприємством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками апеляційної інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0000892200 в частині визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 385 817,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (25% від зазначеної суми податкового зобов'язання) 96 454,25 грн. є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що донарахування позивачу оскаржуваним податковим повідомленням рішенням від 19.08.2014 № 0000892200 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 72 706,00 гривень та застосування штрафних санкцій у розмірі 11 465,00 гривень є правомірним, оскільки, як встановлено в ході проведеної перевірки та не заперечується позивачем, останнім включено до податкового кредиту за перевіряємий період суми податку на додану вартість у вказаному розмірі по податковим накладним, які складені з порушенням наведених вище норм ПК України, зокрема, суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним ТОВ «Хавестер», ТОВ «Агромеханизм» двічі включено до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за квітень та за травень 2012 року, за липень та за серпень 2012 року, податкові накладні, виписані ТОВ «Катран», ПП «Альфа Юг», ТОВ «ТД Євростандарт», СТОВ «Агрофірма Чорноморська», не містять код УКТЗЕД, не включено до ЄРПН (підакцизний товар, товар ввезений на територію України).

За змістом п. 171.2 ст. 171 ПК України особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату до бюджету податку для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Положеннями п. 176.2 ст. 176 ПК України передбачено, що особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який сплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

У ході розгляду справи встановлено, що податковим агентом для працівників, які працюють на підприємстві позивача, є безпосередньо сам позивач.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не було перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 388 093,00 гривні, а тому є правомірним оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0022501701.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 30 128,72 грн. на підставі п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки судовим розглядом встановлено та не заперечується підприємством, що останнім не було своєчасно сплачено єдиний внесок з жовтня 2012 року по червень 2013 року, а тому обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що під час перевірки відповідачем було встановлено заниження позивачем частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державним унітарним підприємством на підставі акту перевірки ДФІ в Одеській області від 16.01.2013 № 07-11/29, яким було встановлено завищення позивачем витрат в результаті зайво нарахованих внесків (ЄСВ) до Пенсійного фонду на загальну суму 9793,71 гривні та відповідно занижено чистий прибуток (дохід), з якого здійснюється відрахування на загальну суму 9793,71 гривні, тим самим була занижена частина прибутку, яка складає 15% від чистого прибутку на загальну суму 1468,00 гривень.

При цьому, зі змісту акту перевірки та податкового повідомлення-рішення № 0000872200 вбачається, що підставою для нарахування підприємству спірних грошових зобов'язань слугував висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 (далі - Декрет № 15-93), а саме несвоєчасне подання декларації про валютні цінності, доходи та майно, які належать резиденту України та знаходяться за її межами станом на 01.01.2014.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Декрету № 15-93 валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Згідно з п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93 за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених ст. 9 цього Декрету, до них застосовується штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000872200 є протиправним та підлягає скасуванню в силу того, що у податкового органу відсутні законні повноваження на застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93, оскільки повноважним органом щодо застосування вказаних санкцій є Національний банк України та підпорядковані йому особи.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову суду першої інстанції та частково задоволено позовні вимоги ДП «ДГ «Южний».

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 222-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головне управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015 у справі № 815/3783/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: О.А. Веденяпін І.В. Приходько