Ухвала суду № 67035008, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2017 р. м. Київ К/800/3293/16

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Приходько І.В., Цвіркуна Ю.І.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Алдошина О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КОРМО-ТЕХ»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2016

у справі № 820/8480/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КОРМО-ТЕХ» (далі - позивач, ТОВ «КОРМО-ТЕХ»)

до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Західна ОДПІ м. Харкова)

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «КОРМО-ТЕХ» звернулось у серпні 2015 року до суду з адміністративним позовом до Західної ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.04.2015 № 0000662206.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2015 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2016 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2015 скасовано, прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення був акт перевірки позивача працівниками відповідача від 23.03.2015 № 639/20-33-22-004-07/38384407, в якому зроблені висновки про порушення вимог податкового законодавства, а саме пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого встановлено ознаки нереальності здійснення господарських операцій ТОВ «Кормо-Тех» з ТОВ «Айкон-АМД» за період червень 2014 року, в зв'язку з чим донараховано податку на додану вартість у розмірі 313 780,07 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки, листом за вих. № 3003-1 від 30.03.2015 позивач звернувся до Західної ОДПІ із запереченнями на акт перевірки № 639/20-33-22-004-07/38384407 від 23.03.2015.

За результатами розгляду заперечення, листом за вих. № 1896/10/20-33-22-04-07 від 06.04.2014 Західна ОДПІ повідомила позивача, що порушення, виявлені в ході перевірки залишаються без змін, як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 09.04.2015 № 0000662206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 470 670,00 грн., з яких: основний платіж - 313 780,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 156 890,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки спірне податкове повідомлення-рішення прийнято протиправно.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняте податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки фат та реальність виконання навантажувально-розвантажувальних робіт на суму позивачем не доведені.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; ата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, що між ТОВ «Кормо-Тех» (Замовник) та ТОВ «Айкон-АМД» (Виконавець) укладено договір про надання послуг від 30.04.2014 № 300414, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в договорі строку надавати наступні послуги: навантаження-розвантаження в складських приміщеннях, розташованих за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Васищево, вул. Промислова, 21, а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги. Вартість навантаження-розвантажувальних послуг встановлюється виходячи з базової ставки оплати таких робіт, з урахуванням коефіцієнта складності виконання певних робіт. Зазначення цього коефіцієнту наведено в Додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Факт виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи та дослідженими судом першої інстанції документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: додатком № 1 до договору (облікові коефіцієнти навантаження-розвантаження вантажів); податковою накладною; актом здачі-прийняття робіт (надання послуг); додатком № 1 до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Судом першої інстанції встановлено, що оплата за надані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується дослідженими судом платіжними дорученнями.

Щодо посилань відповідача на відсутність документів, які підтверджують використання позивачем зазначених послуг, то судом першої інстанції встановлено, що отримані від ТОВ «Айкон-АМД» послуги використані позивачем з метою виконання договорів поставок та договорів купівлі-продажу товарів, виконання яких підтверджено наданими позивачем документами первинного та бухгалтерського обліку.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на п. 201.8 ст. 201 ПК України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, договірні правовідносини між ТОВ «Кормо-Тех» та ТОВ «Айкон-АМД» оформлені належним чином, та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи податкової та бухгалтерської звітності. Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, контролюючим органом не встановлено.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 04.08.2014 № 2245/26-55-22-01/38936248 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Айкон-АМД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період квітень 2014 року, травень 2014 року, червень 2014 року», оскільки в силу закону, отримання контролюючим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий контролюючий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 Кримінального кодексу України та ст. 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів відкриття кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, у зв'язку з задоволенням касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку про необхідність відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 5846,40 гривень.

Решта сплачених позивачем за платіжним дорученням від 04.02.2016 № 2191 коштів в сумі 2625,66 гривень є внесеним позивачем судовим збором у розмірі більшому, ніж встановлено законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, повернення судом сплаченої суми судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, можливе лише за клопотанням особи, яка його сплатила.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КОРМО-ТЕХ» - задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2016 у справі № 820/8480/15 - скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2015 у справі № 820/8480/15 - залишити в силі.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю «КОРМО-ТЕХ» за рахунок бюджетних асигнувань Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги в розмірі 5846,40 гривень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: І.В. Приходько

Ю.І. Цвіркун