Ухвала суду № 67033540, 06.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7220/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

06 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2016 у справі за адміністративним позовом громадянина Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 187-16 від 05.04.2016 про відмову у визнанні громадянина Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2016 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (зі слів заявника) громадянин Республіки Сьєрра-Леоне, місце народження Республіка Сьєрра-Леоне, місце проживання напередодні виїду з країни походження м. Фрітаун, Республіка Сьєрра-Леоне, не одружений, дітей не має, за віросповіданням - мусульманин (іслам).

За словами позивача він залишив Республіку Сьєрра-Леоне 22.10.2014 легально літаком, здійснивши транзитну пересадку у Бельгії. Надав копію паспортного документу громадянина Сьєрра-Леоне НОМЕР_1.

Головним управління Державної міграційної служби України в м. Києві 22.03.2016 за результатами розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо його загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Рішенням відповідача № 187-16 від 05.04.2016 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 22.04.2016 позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що висновки відповідача в оскаржуваному рішенні є безпідставними, оскільки позивач в країні-походження побоюється насильства з релігійних мотивів, а саме, зважаючи на прийняття ним християнства, в країні-походження можливе порушення його прав. При цьому, позивачем також наголошено на тому, що закони Шаріату не дозволяють повернення з ісламу в іншу релігію, а також зміну релігійної приналежності за документами, в той же час віровідступництво є кримінальним злочином в Сьєрра-Леоне.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13. ч.1. ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону особи, які потребують тимчасового захисту - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, що, як зазначає позивачка мало місце в даному випадку, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

- наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів;

- неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Згідно з пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно з п. 4 ст. 8 вказаного Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частиною 6 статті 8 зазначеного Закону передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до підпункту «е» пункту 2.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, які потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні, або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом №3671-17 протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби видає особі письмове повідомлення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.4 Правил №649).

Колегія суддів звертає увагу, що в поданій заяві-анкеті від 04.06.2015 позивач стверджує, що у 2014 році, після того як померла його дружина, в нього з'явилося багато проблем, а саме представники релігійних громад спонукали його до вступу у відповідну общину, у зв'язку з тим, що іноземець не мав такого бажання він вирішив покинути країну походження.

Також, під час співбесіди 15.06.2015 іноземець повідомив, що був змушений покинути країну походження тому, що соціальна група хотіла його приєднати до релігійної громади. Позивачеві під час співбесіди було поставлено питання «Що це за громада? Іхня діяльність?», на що позивач повідомив, що зазначена громада складається із скажених людей, які не є мусульманами та християнами, не вірять у Бога. Іноземець пояснив, що це демонічна група.

При цьому, позивач не повідомив назву зазначеної соціальної групи та не підтвердив документально існування зазначеної групи.

Також, позивач у анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 05.06.2015 зазначив, що перетнув кордон України - 26.05.2015.

При цьому, відповідно до протоколу співбесіди від 20.08.2015 позивач зазначив, що перетнув державний кордон - у жовтні 2014 року.

Перед тим як потрапити до України позивач перебував у Туречинні, а також відповідно до анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту від 05.06.2015 № 32, позивач зазначив, що у Туречинні звертався за наданням притулку або за наданням статусу біженця, однак жодних документів на підтвердження вищевказаного позивач не надав.

Під час проведення співбесіди від 15.06.2015 позивач повідомив, що на його адресу надходили погрози фізичною розправою, а саме вбивством, а під час проведення співбесіди від 20.08.2015 позивач повідомив, що у країні походження відносно нього не було застосовано фізичне або психологічне насилля з боку держави, а також зазначив, що не знає, яка йому загрожує небезпека у разі повернення на батьківщину.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 було надано відомості, які не підтверджують факту переслідування позивача або його побоювань стати жертвою переслідувань чи розумної можливості того, що позивачу буде заподіяно шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення до країни громадянської належності та, відповідно, не доводять наявності підстав, передбачених законодавством, для надання позивачу статусу біженця або визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів особової справи ОСОБА_1, при зверненні до органів Державної міграційної служби України позивачем також не було надано інформації, яка могла би бути підставою для висновку про обґрунтованість побоювань заявника стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у Сьєрра-Леоне, а також інформації, яка могла би бути перевірена або достовірно встановлена щодо наявності таких обставин.

При цьому, позивачем не було надано суду першої інстанції документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків відносно позивача, зокрема з боку певної соціальної групи, що відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав вважати, що позивач переслідувався в Сьєрра-Леоне за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Державної міграційної служби України № 187-16 від 05.04.2016 про відмову у визнанні громадянина Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Посилання апелянта на ситуацію в країні та на адреси веб-сайтів колегія суддів не бере до уваги, оскільки наведена в них інформація про ситуацію в країні та випадки порушення прав людини носить або загальний неопосередкований характер, або не стосується конкретно позивача.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від попередньої.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу громадянина Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2016 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 08.06.2017.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.