Постанова № 67032824, 25.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 травня 2017 р. № 820/922/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,

представників позивача - Євков О.М., Павлуненко К.Л.,

представника відповідача - Стріжков А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Монітор" до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Монітор" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0004141402 та № 0004151402 від 06.10.2016.

В обґрунтування позовних вимог представник позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 4378/20-38-14-02-07/30036167 від 20.09.2016 року, а тому підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, висновки якого стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Східною ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на підставі направлення від 07.09.2016 року № 452, наказу від 05.09.2016 року № 741 у відповідності до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу та з огляду на отримання ухвал від 22.06.2016 року та від 01.08.2016 року Солом'янського районного суду м. Києва по клопотанню слідчого з ОВС слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Київській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "Монітор" з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп» за лютий 2015 року та подальшому ланцюгу постачання, за результатами чого складено акт № 4378/20-38-14-02-07/30036167 від 20.09.2016 року.

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено:

- порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого виявлено завищення суми залишку від'ємного значення у сумі 3143 грн в лютому 2015 року та занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті на 2568007 грн.;

- п. 11 Положення бухгалтерського обліку «Витрати», ст. 135 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку на прибуток нарахованого за результатами декларації з податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 233955,00 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 06.10.2016 року № 0004151402, 0004161402, 00041411402.

Позивач, не погодившись з такими рішеннями відповідача, подав скаргу до ГУ ДФС у Харківській області від 12.10.2016 року № 186.

Рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 09.12.2016 року № 6842/10/20-40-10-01-14, скаргу ТОВ «Монітор» задоволено частково, скасовано податкове повідомлення - рішення від 06.10.2016 року № 0004161402, податкові повідомлення - рішення від 06.10.2016 року № 0004151402 та 00041411402 залишено без змін, скаргу - без задоволення в цій частині.

27.12.2016 року ТОВ «Монітор» подав скаргу до ГУ ДФС у Харківській області на податкові повідомлення - рішення від 06.10.2016 року № 0004151402 та 00041411402.

Рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 17.02.2017 року, податкові повідомлення - рішення від 06.10.2016 року № 0004151402 та 00041411402 залишені без змін, а скарга підприємства - без задоволення.

Позивач, не погодившись з такими висновками суб'єкта владних повноважень, звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статт198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 03.03.2016 року по справі № К/800/11712/15.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З дослідженого акту перевірки № 4378/20-38-14-02-07/30036167 від 20.09.2016 судом встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушень і винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував викладений в акті висновок відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, укладених позивачем з ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп».

Так, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп» (постачальник) та ТОВ «Монітор» (покупець) укладено договір поставки № 2302/15 від 23.02.2015 року, предметом якого є постачання товару (фурнітури) (а.с. 100-101).

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співставлення (асортимент, номенклатура), визначаються згідно видаткової накладної та специфікації (п. 1.2 договору).

Реальність виконання умов вказаного договору підтверджується специфікацією, видатковими накладними, ТТН, податковими накладними з квитанціями про відправлення до контролюючого органу засобами електронного зв'язку, платіжними дорученнями (а.с. 102-113).

Листом від 14.05.2015 року ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп» звернулось до ТОВ «Монітор» з проханням заборгованість по договору № 2302/15 від 23.02.2015 року перерахувати ТОВ «Ренесанс Славія Інтвестмент» та ТОВ «Укртехбізнес», яка була погашена, що підтверджується рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 09.12.2016 року № 6842/10/20-40-10-01-14 про результати розгляду скарги ТОВ «Монітор».

Станом на 01.02.2015 року дебіторська/кредиторська заборгованість перед ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп» відсутня, що підтверджується даними акту перевірки (а.с. 19).

В подальшому, отриманий від ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп» товар (фурнітура) був використаний позивачем для пошиття панам, кашкетів Міноборони у рамках договору підряду № Г-2/109 від 14.04.2015 року.

Вказаний договір був укладений між ТОВ «Монітор» (замовник) та ДП «Підприємство Качанівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№54) (підрядник), відповідно до умов якого підрядник зобов'язується надати послуги з пошиття панам, кашкетів Міноборони з наданої замовником сировини (а.с. 123-124).

Факт виконання умов вказаного правочину підтверджується накладною, актом здачі приймання - робіт (а.с. 126-127).

Також, між ТОВ ТОВ «Монітор» (замовник) та ДП «Підприємство Качанівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№54) (підрядник) укладено договір підряду № Г-2/107 від 31.03.2017 року, предметом якого є зобов'язання підрядника надати послуги з пошиття бейсболки-блайзер з наданої замовником сировини. (а.с. 128-131).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем залучено до матеріалів справи накладну, акт прийому - передачі робіт (а.с. 132-133).

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначені речі були поставлені ТОВ «Монітор» до Військової частини 1471 Державної прикордонної служби України на виконання договору № 56-15 від 31.03.2015 року (а.с. 134-135), що підтверджується специфікацією, графіком постачання, видатковими накладними, ТТН, податковими накладними (а.с. 136-144).

Також, між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ «Монітор» укладено аналогічні за своєю правовою природою договори про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби № 286/3/15/129 від 28.04.2015 року, № 286/3/15/130 від 28.04.2015 року, № 286/3/15/131 від 28.04.2015 року, предметами яких була поставка капелюхів та головних уборів, виконання чого підтверджується рознарядками Міністерства оборони України, видатковими накладними, рахунками - фактурами, актами приймального контролю (якості), ТТН (а.с. 145-187).

Як було встановлено контролюючим органом під час проведення перевірки, ТОВ «Монітор» орендує нежитлове приміщення згідно договору № 01/06-2016 від 01.06.2016 року у фірми «Марс» (а.с. 15).

З приводу позиції контролюючого органу про дефектність первинних документів підприємства, то суд зазначає, що дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності господарської операції, або відсутності в ній ділової мети, яка зі змісту положень ст. 14 Податкового кодексу України передбачає обов'язкову спрямованість будь - якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 15.01.2015 року по справі № К/9991/56051/11.

Суд вважає за доцільне зазначити, що дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена публікацією в Урядовому кур'єрі від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності. Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності Мінтрансом України та Держкомстатом України. Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обовязковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними, а тому судом до уваги не приймається.

Окрім того, слід відмітити, що наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації і не впливають на оподаткування таких операцій, а тому посилання відповідача (а.с. 19) на відсутність вказаних первинних документів, судом до уваги не приймається.

Також, контролюючий орган посилався на необхідність надання довіреностей на відпуск вантажу (а.с.19).

Суд вважає необхідним вказати на те, що вказані вимоги відповідача про необхідність позивачу мати копії довіреностей, є безпідставними, оскільки довіреність оформлюється в одному екземплярі і не є бланком суворої звітності. Умови та порядок видачі довіреностей на одержання ТМЦ регламентовані Інструкцією "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.Відповідно п. 3 даної Інструкції товари відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. При цьому видача бланків довіреностей (типова форма № М-2) здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей (типова форма № М-3), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. При цьому нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Окрім того, суд також звертає увагу, що за висновками експертного економічного дослідження № 9862 від 03.10.2016 року, висновки акту перевірки № 4378/20-38-14-02-07/30036167 від 20.09.2016 документально не підтверджено, а також зазначено, що на дослідження надано документи, які підтверджують право ТОВ «Монітор» на податковий кредит та витрати по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп» (а.с. 43-48).

З приводу позиції контролюючого органу щодо перевірка позивача була проведена на виконання ухвал Солом'янського районного суду м.Києва у справі №760/6919/16-К від 01.08.2016 та у справі № 760/11040/16-К від 22.06.2016, якими надано дозвіл на проведення позапланових перевірок з питань дотримання вимог податкового законодавства ряду підприємств реально діючого сектору економіки України у зв'язку з кримінальним провадженням, внесеним до ЄРДР за №12015000000000630 від 08.12.2015 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. З ст. 209, ч. З ст. 212, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, у тому числі і контрагента позивача - ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп».

Суд вважає за потрібне зазначити, що статтею 62 Конституції України обумовлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Таким чином, сам факт порушення кримінальної справи відносно контрагента позивача - ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп» не є підставою для визнання всіх господарських операцій з такими контрагентом безтоварними, а договору вчиненого поза межами господарської діяльності.

У свою чергу, ч. 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає сумнів.

Винність особи у вчиненні злочину може бути підтверджено обвинувальним вироком суду, який набув законної сили. Отже, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

В той же час, на момент розгляду справи обвинувальний вирок суду, який набув законної сили у кримінальній справі щодо ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп» відсутній, а тому сам факт її порушення, не може бути підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відсутність відповідного рішення у кримінальному провадженні не дає можливості суду встановити наявність умислу у посадових осіб контрагента щодо вчинення дій з метою порушення податкового законодавства, в тому числі при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Монітор».

Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства, та враховуючи висновки податкового органу викладені в акті перевірки, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій з придбання послуг у контрагентів.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 28.01.2016 року по справі № К/800/64018/13.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами п.п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані суду первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено та актом перевірки не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено судом, сума податкового кредиту підтверджена відповідними первинними документами.

Матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Факт здійснення господарської діяльності підтверджується документально первинними бухгалтерськими документами, що були надані до суду, а саме: договорами, рахунками-фактурами, прибутковими ордерами, накладними.

Відповідачами не надано належних доказів щодо визнання недійсними в установленому законом порядку договорів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах за умови, що такий постачальник зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст. 61 Конституції України, суд зазначає, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично отриманих товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

З наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, суд зазначає, що ТОВ «Монітор» виконало вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні придбаного товару у контрагента. Підстав для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість встановлено не було.

При цьому, суд зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ покладається на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства контрагентом.

Якщо контрагент можливо не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Виконання правочинів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Отримані позивачем від контрагента зазначені податкові накладні не мають недоліків, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, що спричиняють втрату ними статусу первинного документа.

Судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Окрім того, суд зазначає, що чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Посилання ДПІ на участь вказаного постачальника в операціях з суб'єктами господарювання, діяльність яких носила протиправний характер, також не мають правового значення для вирішення даного спору. Адже самі по собі правовідносини постачальника позивача з контрагентами не можуть впливати на податковий облік товариства.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 04.06.2014 року по справі № К/800/55605/13.

Крім того, щодо посилань відповідача на нереальність господарських відносин, у зв'язку із можливим порушенням контрагентом позивача вимог податкового законодавства суд зазначає наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Суд відмічає, що в силу закону, отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 Кримінального кодексу України та статтею 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Суд також звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що господарські операції позивача з ТОВ «Торговий дім «Метрокепітал Груп» мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов ТОВ «Монітор» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а податкові повідомлення - рішення від № 0004141402 та № 0004151402 від 06.10.2016 підлягають скасуванню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Монітор" до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області № 0004141402 та № 0004151402 від 06.10.2016.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Монітор" (61010, м. Харків, вул. Георгіївська, б. 10, код ЄДРПОУ 30036167) сплачену суму судового збору в розмірі 5825 (п'ять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 30 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 17, код ЄДРПОУ 39858581).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 30 травня 2017 року.

Суддя Р.В. Мельников