Постанова № 67032057, 27.04.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2017 року м.Київ № 810/712/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації та Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації, оформлене протоколом №188 від 17.11.2016, в частині відмови у підтвердженні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_1;

- зобов'язати Комісію по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

У судовому засіданні 02.03.2017 судом було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації та Київську обласну державну адміністрацію, про що було постановлено усну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2017 виключено Київську обласну державну адміністрацію із числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та залучено її до участі у справі в якості другого відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірним рішенням йому було відмовлено у підтвердженні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки кількість днів у довідці радгоспу «Фастівський» про підвищену оплату праці у зоні відчуження від 17.10.1992 не відповідає вимогам статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також визнано безпідставним видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2 НОМЕР_2 від 08.12.1992.

Позивач вважає вказане рішення неправомірним, оскільки його участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у кількості днів, необхідній для видачі посвідчення категорії 2, підтверджується належними документами та була встановлена постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19.07.2016 у справі №2а/381/88/16 (381/2550/16-а).

Київська обласна державна адміністрація та Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначили про те, що надані позивачем документи не підтверджують факт виконання ОСОБА_1 робіт з евакуації у зоні відчуження протягом тієї кількості днів, яка встановлена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та є достатньою і необхідною для надання особі статусу учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС.

Київська обласна державна адміністрація, належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить телефонограма про отримання тексту повістки про виклик до суду, у судове засідання не з'явилась. Однак згідно раніше заявленого клопотання від 03.03.2017 просила здійснювати розгляд справи без участі свого представника.

Комісія по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації, належним чином повідомлена на про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення, явку представника у судове засіданні не забезпечила, про причини неявки суду не повідомила.

Присутні у судовому засіданні представник позивача та представник Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації заявили клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Вказані клопотання представників позивача та третьої особи були задоволені судом, про що було постановлено усну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання.

У зв'язку з цим, подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Так, частиною 4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з п.10 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. № 1619/10/ 13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, працював водієм в радгоспі «Фастівський».

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу по радгоспу «Фастівський» №21 від 02.06.1986 позивача було направлено в Чорнобильський район строком 1 день, 03.06.1986 для перевезення майна.

Відповідно до довідки №3 від 15.03.2016, виданої Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Мрія», як правонаступником радгоспу «Фастівський», позивач був безпосередньо зайнятий на роботах, що передбачені постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР І ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-878 та постановою Ради Міністрів СРС і ВЦСПС від 06.06.1986 №336-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, у такі періоди: з 03.06.1986 по 03.06.1986; з 23.07.1986 по 23.07.1986; з 05.08.1986 по 05.08.1986.

Судом встановлено, що загальними зборами працівників автогаражу та тракторного парку в радгоспі «Фастівський» було прийнято рішення, оформлене протоколом від 21.06.1991, про затвердження списку осіб, які приймали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС. У вказаному списку в якості учасника ліквідації зазначений ОСОБА_1, який 03.06.1986 перебував в с.Копачі, звідки здійснював перевезення побутових речей у Макарівський район.

Заява ОСОБА_1 про його перебування в червні 1986 року в с. Копачі, звідки він перевозив побутові речі, була затверджена на спільному засіданні адміністрації, профспілкового комітету та Ради трудового колективу радгоспу «Фастівський» від 05.08.1991, що підтверджується відповідним протоколом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до наказу по радгоспу «Фастівський» №31 від 28.02.1992 було проведено оплату за проведену роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986 р. у подвійному розмірі.

08.12.1992 позивачу було видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році НОМЕР_2, категорії 2.

Як вбачається з довідки Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Мрія» б/н від 15.03.2016, на підставі рішення загальних зборів №178 від 20.02.1996 радгосп «Фастівський» був реорганізований у Колективне сільськогосподарське підприємство «Фастівське».

28.04.2000 загальними зборами КСП «Фастівське» було прийнято рішення №0077 про його реорганізацію та про створення СВК «Мрія».

Судом встановлено, що Комісією по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації було прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії №188 від 17.11.2016, яким ОСОБА_1 було відмовлено у підтвердженні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та визнано безпідставним видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2 НОМЕР_2 від 08.12.1992.

З витягу з вказаного протоколу вбачається, що підставою для відмови є те, що кількість днів у довідці радгоспу «Фастівський» про підвищену оплату праці у зоні відчуження від 17.10.1992 не відповідає вимогам ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування вищевказаного рішення Комісії, та про спонукання відповідача видати позивачеві посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 (надалі - Закон № 796-XII) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.

Згідно зі ст.10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 14 Закону №796-ХІІ передбачено, що до другої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:

- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;

- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;

- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;

- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);

- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування (ч.4 ст.15 Закону №796-ХІІ).

Згідно з ч.1 ст.65 Закону №796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Дітям, які не досягли повноліття, посвідчення видаються на загальних підставах та вручаються батькам.

Частиною 3 ст.65 Закону №795-ХІІ передбачено, що посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.4-5 ст.65 Закону №796-ХІІ).

Так, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи регулює Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 із змінами і доповненнями (далі - Порядок №51).

За визначенням, наведеним у Порядку №51, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",іншими актами законодавства.

Пунктом 3 Порядку №51 передбачено, що інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, а також учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 р. до 31 грудня 1986 р. - не менше 5, а у 1987 році - не менше 14 календарних днів, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення синього кольору, серія А. При цьому у посвідченні на правій стороні по діагоналі зліва направо ставиться штамп фарбою червоного кольору "Перереєстровано" і на вільному місці виконується запис про дату перереєстрації.

Починаючи з 1 жовтня 1998 р. зазначене посвідчення без такого штампу вважається недійсним.Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" і "Постраждалий від Чорнобильської катастрофи" (категорії 1, 2, 3 серії А) без відмітки про перереєстрацію, передбачену у абзаці першому пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1997 р. N 135 (Офіційний вісник України, 1997 р., число 6, с.68, число 34, с.7; 1998 р., N19, ст.681), з тимчасовими вкладками затвердженого цією постановою зразка для осіб, які станом на 1 жовтня 1998 р. не отримали відповідної довідки у Державному галузевому архіві Міністерства оборони, вважаються чинними до 1 травня 1999 року.

Відповідно до п.10 Порядку №51 видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Прокуратури України, Кабінету Міністрів України, а також керівникам центральних органів виконавчої влади, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, працівникам підприємств і організацій, розташованих у зоні відчуження, - Мінпраці; іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Посвідчення видаються, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів:

а) посвідчення про відрядження в зону відчуження;

б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження;

в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту);

Згідно з п.12 Порядку №51 спірні питання щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, розглядаються комісіями при Київській і Житомирській облдержадміністраціях на підставі відповідних письмових підтверджень, виданих керівниками підприємств, організацій та установ, які направляли цих осіб на роботу до зони відчуження, або керівниками місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування за місцем виконання робіт.

Спірні питання визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вирішуються комісією при Мінпраці, до складу якої, крім спеціалістів зазначеного Міністерства включаються спеціалісти МОЗ, МНС, Мінюсту, Міноборони, Держкомгідромету та Київської облдержадміністрації за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Рішення зазначених комісій є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії.

У разі встановлення цими комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії посвідчення на підставі рішення комісії підлягає вилученню.

Отже, необхідною умовою для надання особі статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є факт участь такої особи у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у певний період, який встановлений Законом №796-ХІІ, що має бути підтверджено відповідними документами.

При цьому, підтвердження участі особи в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС здійснюється на підставі документів, вичерпний перелік яких передбачений п.10 Порядку №51.

Водночас, всі спірні питання щодо визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі у разі відсутності або недостатності необхідних документів, передбачених пунктом 10 Порядку №51, підлягають вирішенню відповідними комісіями.

Як було вказано вище Комісією по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації було відмовлено позивачу у підтвердженні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зв'язку з тим, що надані позивачем документи не підтверджують факт роботи ОСОБА_1 в зоні відчуження протягом періоду, який в силу положень Закону №796-ХІІ є необхідним для надання особі статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Проте, суд не погоджується з такою позицію відповідача, з огляду на наступне.

Так, зокрема, з довідки №3 від 15.03.2016 (форма довідки №122), виданої Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Мрія», вбачається, що ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на роботах, що передбачені постановою ЦК КПРС Ради Міністрів СРСР І ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-878 «Про умови оплати праці та пільги для працівників, зайнятих на експлуатації Чорнобильської АЕС і ліквідації наслідків аварії в зоні відселення» та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 06.06.1986 №336-195 «Про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забруднення навколишнього середовища», які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, у такі періоди:

- з 03.06.1986 по 03.06.1986;

- з 23.07.1986 по 23.07.1986;

- з 05.08.1986 по 05.08.1986.

У зазначеній довідці зазначено, що час вказаної праці до 1 січня 1988 року зараховується до стажу при нарахуванні пенсії у трикратному, а у 1988-1990 роках - у полуторному розмірі.

Суд зазначає, що кількість днів роботи позивача в зоні відчуження, зокрема, 1 день в червні 1986 року (03.06.1986), є в розумінні ст.14 Закону №796-ХІІ та п.3 Порядку №51 достатнім періодом для визнання ОСОБА_1 учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. При цьому, суд звертає увагу на те, що довідка №3 від 15.03.2016 в силу положень п.10 Порядку №51 є документом, на підставі якого особі видається посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Щодо посилань відповідача в оспорюваному рішенні на довідку від 17.10.1992 як на документ, який не відповідає вимогам ст.14 Закону №796-ХІІ, суд зауважує, що вказаним документом підтверджується виплата позивачу додаткової заробітної плати в підвищеному розмірі в селі Копачі Чорнобильського району лише за період роботи 23.07.1986 і 05.08.1986. Проте, зазначена довідка не містить інформації щодо роботи позивача у зоні відчуження 03.06.1986.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Тимчасовою комісією з питань проведення перевірки правильності видачі посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» Київської обласної державної адміністрації 13.05.1997 вже було підтверджено правильність видачі позивачеві відповідного посвідчення, про що свідчить протокол №3 засідання комісії від 13.05.1997.

Отже, 13.05.1997 відповідачем вже було підтверджено статус ОСОБА_1 як учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС.

Також суд звертає увагу на те, що відповідачем як органом, на якого законодавчо покладені повноваження по вирішенню всіх спірних питань, пов'язаних з визначенням статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не був врахований наказ по радгоспу «Фастівський» №21 від 02.06.1986 про відрядження позивача на один день - 03.06.1986 - до зони відчуження для перевезення майна, протокол загальних зборів працівників автогаражу та тракторного парку по радгоспу «Фастівський» від 21.06.1991 та протокол спільного засідання адміністрації, профспілкового комітету та Ради трудового колективу радгоспу «Фастівський» від 05.08.1991.

Водночас, вказаними документами безумовно підтверджується перебування позивача у зоні відчуження в червні 1986 року.

Крім того, факт перебування позивача у зоні відчуження (с. Копачі) був встановлений в постанові Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19.07.2016 у справі №2а/381/88/16 (381/2550/16-а), який у даній справі розцінюється судом як преюдиціальний.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до змісту листа Вищого адміністративного суду України "Щодо застосування статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України" від 14.11.2012 року № 2379/12/13-12 наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування. При застосуванні цих процесуальних норм судам варто враховувати, що правове значення преюдиційних обставин, які передбачені частиною першою статті 72 КАС України, відрізняється від такого для обставин, що визначені частиною четвертою цієї ж статті.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

За таких обставин, враховуючи підтвердження матеріалами справи, а також судовим рішенням наявність у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування спірного рішення Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації, оформленого протоколом №188 від 17.11.2016 в частині відмови у підтвердженні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_1

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.10 Порядку №51 видача посвідчень провадиться, зокрема, потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Отже, видача посвідчень потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі 2 категорії у даному випадку належить до компетенції Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

З огляду на те, що оскаржувані дії Київської обласної державної адміністрації в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, позаяк право позивача на отримання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується матеріалами справи, а посвідчення серії А №185539, яке було видано позивачу, 08.12.1992, внаслідок прийняття оспорюваного рішення, було визнано недійним, суд вважає за необхідне зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію видати позивачеві відповідне посвідчення

При цьому, у даному випадку суд не втручається у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, а захищає порушене право позивача у найефективнішій спосіб, який призводить до відновлення того становища, яке існувало до порушення у вигляді безпідставної відмови у підтвердженні позивачеві статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

До того ж, такий спосіб захисту запобігає подальшому можливому виникненню спірних правовідносин, пов'язаних з ухиленням чи відмовою відповідачем у видачі позивачеві такого посвідчення, що повністю відповідає меті, закріпленій в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права, Верховний Суд України в постанові від 16.09.2015 у справі №826/4418/14 зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення» (номер судового рішення в ЄДРСР - 52934283).

Згідно зі статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що у відповідачів були наявні законні підстави для підтвердження позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Необхідність здійснення правосуддя саме на підставі принципу верховенства права (а не законності) закріплена також в статті 129 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які б спростовували твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції щодо непідтвердження позивачу на підставі відповідних документів статуту учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у ході розгляду справи, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

З урахуванням цього, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, сплачений позивачем судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп. підлягає стягненню на його користь з Київської обласної державної адміністрації.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.160-163, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації, оформлене протоколом №188 від 17.11.2016, в частині відмови у підтвердженні ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2.

3.Зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2;

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Київської обласної державної адміністрації (01196, місто Київ, площа Лесі Українки, будинок 1, ідентифікаційний код 00022533).

5.Встановити для Київської обласної державної адміністрації строк для надання суду звіту про виконання судового рішення - один місяць з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.