Ухвала суду № 67030263, 09.06.2017, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

09.06.2017 Суддя Бугера О. В..

Справа № 644/6767/16-ц

Провадження № 2/644/274/17

У Х В А Л А

Іменем України

09 червня 2017 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі:

Головуючого судді Бугери О.В.,

При секретарі Ілові А.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

3-ї особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в Орджонікідзевському районному суді м.Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання довіреності та договору дарування недійсними, 3-я особа у справі приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, -

в с т а н о в и в:

В провадженні суду з 18.08.2016 року перебуває відповідна цивільна справа.

До початку судового розгляду 05.12.2016 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про закриття провадження у справі на підставі ч.1 п.2 ст.205 ЦПК України, у зв’язку з наявністю судового рішення між тими ж сторонами про один і той же предмет позову, яке набрало законної сили, а саме заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 22.03.2016 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання довіреності від 10.07.2012 року, договору дарування від 06.08.2012 року недійсними. 17.08.2016 року апеляційним судом Харківської області зазначене рішення було скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. Позивачем рішення апеляційної інстанції оскаржується в касаційному порядку.

Відповідачем ОСОБА_3 до початку судового розгляду 05.12.2016 року подано заяву про закриття провадження у справі. В обґрунтування заяви відповідач також посилається на те, що провадження в даній справі підлягає закриттю з підстав передбачених п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України оскільки спір між сторонами про один і той же предмет позову вже розглянутий та за результатом розгляду справи прийнято рішення, яке набрало законної сили, посилаючись на відповідне рішення апеляційного суду.

Представник позивача ОСОБА_5 – ОСОБА_6 22.12.2016 року подав письмові заперечення проти поданої заяви про закриття провадження. В обґрунтування доводів посилався на те, що нетотожність будь-якого з елементів спору не перешкоджає повторному зверненню до суду. В рамках цивільної справи, на яке посилається відповідач позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що при підписанні довіреності мала місце помилка відносно обставин, які мають істотне значення. Підставою даного позову є зовсім інші обставини, а саме те, що після ознайомлення із змістом довіреності ОСОБА_5 впевнився в тому, що підпис йому не належить, з цього приводу він має намір просити призначити та провести відповідну експертизу. Тому, обставини не є ідентичними, а тому закриття провадження у справі буде суперечити нормам процесуального кодексу.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 подані заяви підтримали, просили їх задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 суду зазначила, що під час розгляду первісної справи позивач не визначив конкретну підставу свого позову, посилався на загальні норми, в ході розгляду справи досліджувались питання щодо укладання довіреності внаслідок омани, помилки. Також неодноразово під час розгляду справи в апеляційній інстанції позивачу пропонувалось подати докази щодо підтвердження обставини справжності підпису на довіреності, але клопотань про призначення почеркознавчої експертизи не заявлялось. Тобто, фактично позов, який був поданий до суду та позов, що був предметом розгляду в апеляційній інстанції є ідентичними.

3-я особа ОСОБА_4 подані заяви підтримала, також зазначала, що всі означені позивачем обставини в позові були предметом дослідження в рамках іншої справи, за якою вже прийнято відповідне рішення, в апеляційній інстанції позивач не заявляв клопотань про проведення почеркознавчої експертизи.

Представник позивача проти поданих заяв заперечувала, посилалась на те, що повністю підтримує доводи поданих раніше заперечень представника позивача ОСОБА_6, також зазначала, що в ході розгляду іншої справи її довіритель дізнався що підпис на довіреності виконаний не ним, а тому одразу звернувся до суду з даним позовом. Вважала, що підстави позову різні, можливо вони будуть їх ще змінювати.

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивачем подано відповідний позов, в якому просив суд визнати довіреність від 10 липня 2012 року реєстраційний номер №3940 недійсною, визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень від 06.08.2012 року за реєстраційним номером №4515. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2, що є рідною донькою ОСОБА_3 і подругою ОСОБА_7 оформили оспорювану довіреність з правом дарування нежитлових приміщень шляхом підробки його підпису. Окрім того, ОСОБА_2, якій було достовірно відомо про його неприязнені стосунки із ОСОБА_3, запропонувала йому допомогу при оформленні права власності на нежитлові приміщення з метою отримати правовстановлюючі документи і провернути аферу з даруванням. Посилався на вимоги ст.215, ч.3 ст.203 ЦК України, згідно до якої волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, на вимоги ч.1 ст.230 ЦК України відповідно до якої правочин вчинений шляхом омани щодо обставин, які мають істотне значення, визнається судом недійсним, на вимоги ст.238 ЦК України щодо не можливості представництва інтересів осіб при вчиненні правочину у своїх інтересах та інтересах особи, представником якої він є, а також щодо інших осіб, встановлених законом, якими є близькі родичі, чоловік, мати та діти, ст.216 ЦК України щодо наслідків визнання правочину недійсним.

Як вбачається зі змісту рішення апеляційного суду Харківської області від 17.08.2016 року, що прийнято у цивільній справі №644/12816/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними довіреності, договору дарування нежитловим приміщень та визнання права власності на нежитлові приміщення, позивач ОСОБА_5 звертався до Орджонікідзевського районного суду м.Харкова з даним позовом в грудні 2014 року. За уточненими в ході розгляду справи вимогами позивач просив про визнання недійсною довіреності від 10 липня 2012 року за реєстраційним номером №3940, про визнання недійсним договору дарування нежитлових приміщень від 06 серпня 2012 року за реєстровим номером №4514, а також про визнання права власності на відповідні нежитлові приміщення. В обґрунтування даного позову позивач посилався на те, що він за пропозицією ОСОБА_2 10 липня 2012 року підписав у приватного нотаріуса ОСОБА_4 довіреність з тією метою, щоб остання отримала витяг про державну реєстрацію нежитлових приміщень та розпочала процедуру переоформлення документів. Будь-яких домовленостей з ОСОБА_2 щодо вчинення інших дій, в тому числі з відчуження належного йому майна не було. Як з’ясувалось пізніше за довіреністю, що була посвідчена, він нібито надавав ОСОБА_2 право на відчуження належного йому майна ОСОБА_8. На підставі цієї довіреності ОСОБА_2, діючи від його імені, подарувала спірні нежитлові приміщення ОСОБА_3. Посилався на те, що не мав наміру на відчуження належної йому нерухомості, довіреність та відповідно договір укладений з використанням даної довіреності просив визнати недійсними правочинами з підстав, передбачених ст.ст.203, 215 ЦК України.

Загальною ознакою чинності правочину є наявність вільного волевиявлення на укладання договору його сторони і таке волевиявлення повинно відповідати її внутрішній волі ч.3 ст.203 ЦК України. Недодержання такої вимоги закону може свідчити про недійсність правочину з підстав, передбачених ч.1 ст.215 ЦК України. Разом з тим, ч.3 ст.203 ЦК України є загальною ознакою чинності правочину і може бути застосована в сукупності зі ст.ст.229-233 ЦК України, відповідно до яких правочин вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. При подачі позову позивач як на підставу позовних вимог посилався лише на загальні норми ЦК України, ст.ст.203, 215 ЦК України та не зазначав, яким чином була спотворена його воля при укладанні одностороннього правочину. Суд при прийнятті рішення надавав оцінку доводами позивача, в тому числі в частині застосування вимог ст.ст.229, 230 ЦК України щодо визнання недійсною довіреності.

Рішенням апеляційного суду Харківської області зазначено на те, що позивач одночасно заявив вимоги про визнання довіреності недійсної з двох самостійних взаємовиключних підстав, твердження позивача в частині того, що спірна довіреність не відповідала його волевиявленню є бездоказовим, також встановлено що спірна довіреність підписана позивачем, що ним визнається, посвідчена нотаріусом, дії якої не оскаржувались. Зазначено на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення одностороннього правочину під впливом помилки. Також зазначено, що при укладанні спірного договору дарування від 06 серпня 2012 року повірена особа ОСОБА_2 діяла в межах наданих їй довіреністю від 10 липня 2012 року ОСОБА_5 повноважень і підстав для визнання договору дарування недійсним немає.

Відповідно до ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_9 від 02.09.2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Харківської області від 17.08.2016 року. Витребувано цивільну справу.

З дослідженої копії позовної заяви, що була предметом розгляду в рамках справи №644/12816/14-ц вбачається, позивач посилається на вимоги ч.1 ст.215, ч.3 ст.203, 216 ЦК України, а також зазначає про те, що не підписував довіреності від 10 липня 2012 року.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).

У той самий час прийняте з певних підстав судове рішення про відмову в позові за окремими категоріями справ при збереженні існуючих правовідносин, які спричинили звернення до суду, не є перешкодою для повторного звернення до суду заінтересованих осіб з метою вирішення спору.

За змістом пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

У матеріальному розумінні предмет позову – це річ, щодо якої виник спір.

З урахуванням досліджених в ході розгляду клопотання матеріалів встановлено, що дійсно між тими ж сторонами та про той же самий предмет – довіреність та договір дарування вже було розглянуто справу та прийнято рішення апеляційною інстанцією, що набрало законної сили. Позивачем було визначено вимоги про визнання недійсними відповідних правочинів.

Що стосується підстав позову, слід зазначити наступне, як при подачі первісного позову, за яким прийнято рішення апеляційної інстанції, так і в даній справі, позивач посилається на загальні норми, як на підставу недійсності правочинів, а саме на ст.ст.203, 215 ЦК України. При цьому, при подачі первісного позову позивачем не було зазначено, яким же чином була спотворена його воля при укладанні одностороннього правочину. В ході розгляду даної справи встановлено, що як на підставу позову позивач посилався на те, що він був введений в оману, те що він помилявся, а також те, що він підписував довіреність з іншим текстом. В рамках справи, що розглядається позивач зазначає, що він не підписував дану довіреність, що є предметом спору.

Питання виконання підпису позивачем на довіреності було предметом розгляду в рамках первісного позову та в рішенні апеляційної інстанції було саме встановлено, що спірна довіреність підписана позивачем, що ним визнається.

Окрім цього, позивач в справі, що розглядається, зазначає на порушення при укладанні договору дарування вимог ст. 238 ЦК України щодо представництва, що тягне за собою на думку позивача визнання недійсним договору дарування. В рішенні апеляційного суду встановлено, що при укладанні спірного договору дарування від 06 серпня 2012 року повірена особа діяла в межах наданих повноважень наданих їй довіреністю від 10 липня 2012 року, та підстав для визнання договору дарування недійсним немає.

Тобто, подані заяви відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про закриття провадження у справі підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, п.2 ч.1 ст.205, 210, 293 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяви відповідача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 про закриття провадження у справі задовольнити.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання довіреності та договору дарування недійсними, 3-я особа у справі приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4.

Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, який постановив ухвалу. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом пяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Головуючий: суддя: О.В.Бугера