Ухвала суду № 67029643, 31.05.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/154/17 Справа № 209/3888/14-к Головуючий у 1 й інстанції - Лобарчук О. О. Доповідач - Калініч Н.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді: Калініч Н.І.

суддів: Іванченко О. Ю., Мудрецького Р.В.

за участю секретаря: Зичкової К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014040000000180 від 23 квітня 2014 року за апеляційними скаргами: обвинуваченого ОСОБА_2,цивільного відповідача- ТОВ «Юнік» в особі директора ОСОБА_3, прокурора прокуратори Дніпропетровської області Нескородяного А.М., цивільного позивача- ОСОБА_9, потерпілої ОСОБА_5 на вирок Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року, відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області , громадянина України, маючого середньо - технічну освіту, працює водієм МЗ "Вінарі", раніше не судимого , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

-обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України

За участю учасників кримінального провадження:

прокурора: Комнатного о.В.

обвинуваченого: ОСОБА_2

захисника: Демінова О.І.

представника потерпілої та цивільного позивача: ОСОБА_7

потерпілої: ОСОБА_5

цивільного позивача: ОСОБА_9

представника цивільного відповідача ТОВ « Юнік»- ОСОБА_10

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року ОСОБА_2 визнанно винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 3 років обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, та покладено обов'язки відповідно до ст. 76 КК України.

Стягнуто з ТОВ "Юнік" на користь потерпілої ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1655 гривень 34 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 гривень, витрати на правову допомогу - 700 гривень грн., на загальну суму - 52 355 гривень 34 копійки.

Стягнуто з ТОВ "Юнік" на користь потерпілої ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 83 713 гривень, витрати на правову допомогу - 700 грн., на загальну суму - 84413 гривень.

Стягнуто з ТОВ "Юнік" на користь цивільного позивача ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 гривень, витрати на правову допомогу - 700 гривень, а всього - 25700 гривень.

Стягнуто з ТОВ "Юнік" на користь цивільного позивача ОСОБА_12 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 35089 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 грн., витрати на правову допомогу та за експертне дослідження - 1400 грн., на загальну суму - 56 489 гривень.

Стягнуто з засудженого ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в сумі 393 гривні 12 копійок.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_2, 23 квітня 2014 року, приблизно о 12 годині 20 хвилин, керуючи згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 технічно справним автобусом "БАЗ А079.14" номерний знак НОМЕР_1, рухався по вул. Виборгській м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з боку вул. Металургів у напрямку вул. Криворіжська.

Під час руху, в районі буд. 20 по вул. Виборгській водій ОСОБА_2, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінами, при виникненні перешкоди, яку він об'єктивно спроможній виявити, не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, допустив в'їзд лівим переднім колесом автобуса у вибоїну, що була розташована на проїзній частині дороги, в наслідок в'їзду в перешкоду, автобус змінив напрямок руху вліво, виїхав на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення з автомобілем "ВАЗ-210700-20" н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_12, який рухався у зустрічному з автобусом напрямку, тим самим , ОСОБА_2 грубо порушив вимоги п.п.1.3,1.5,2.3(б), 12.3 Правил дорожнього руху України.

Невиконання водієм ОСОБА_2 вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху України привело до даної дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої пасажир "ВАЗ-210700-20" н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді сумісної травми тіла, що відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, які викликали тривалий розлад здоров'я більше 21 дня. Крім того,пасажир автомобіля "ВАЗ-210700-20" н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4, отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому основної фаланги 1-го пальця лівої кісткі - відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, які викликали тривалий розлад здоров'я більш 21 дня .

В апеляційний скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року та призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі обвинувачений зазначає ,що на його думку вирок суду першої інстанції ухвалений без належного доказового обґрунтування, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу обвинувачений вказує, що транспортний засіб , саме автобус марки БАЗ на момент вчинення ДТП був в справному стані, разом з тим обвинувачений вказує причинно наслідковий зв'язок з вибоїною на дорозі та некерованою зміною руху автобуса, також ОСОБА_2 вказує, що на дорозі в межах місця ДТП відсутні попереджувальні, забороняючі чи інші дорожні знаки.

Разом з тим в апеляційній скарзі обвинувачений вказує що ОСОБА_12 було порушено правила дорожнього руху відповідно до вимог п. 12.3 ПДР України.

Також, зазначає. що в матеріалах справи є документ (протокол додаткового огляду місця події) в якому визначено, що відстань від точки початку зміни напрямку руху автобуса і до початку сліду юзу коліс складає 17 метрів, а з тої ж точки до легкового автомобіля - 44,3 м., що свідчить про те, що до моменту зіткнення транспортні засоби пройшли неоднакову відстань: автобус 17 м., а легковий автомобіль без застосування гальм - 44,3м., що майже втричі більше відстані, пройденої автобусом, при цьому водії заявили, що автобус рухався із швидкістю близько 55 км/час, а легковий автомобіль близько 60 км/час, що об'єктивно свідчить про недостовірність показів одного із водіїв - очевидно, що ОСОБА_12, який навмисно занизив швидкість свого автомобіля щоб уникнути відповідальності.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу обвинувачений вказує також про те, що працівниками дізнання, досудового слідства та суду питання технічного стану рульового управління та шасі автобуса, незважаючи на заяву водія ОСОБА_2 про раптовий вихід з ладу лівої ресори, не досліджувалися, а тому заява ОСОБА_2 про те що в момент наїзду на вибоїну лопнула ресора, що і спричинило зміну напрямку руху автобуса, слідством та судом не спростовані, а відтак вирок ухвалений на припущенні про винуватість водія автобуса а не легкового авто.

Як вбачається з апеляційної скарги обвинувачений вказує що під час судового розглядом судом не було досліджено факт, поломки лівої ресори автобусу, що призвело до ДТП, також було залишено без розгляду клопотання представника відповідача ТОВ «Юнік» про проведення додаткової судової авто технічної експертизи одним з питань якої було саме визначення причинного зв'язку між зламом ресори та ДТП.

Обвинувачений ОСОБА_2 посилається на вимоги ст. 1188 ЦК України відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

За таких обставин у суду були всі підстави у задоволенні позову ОСОБА_12 відмовити у повному обсязі, а відповідальність перед третіми особами розділити між власниками транспортних засобів, у тому числі і ОСОБА_11, як співвласника легкового автомобіля.

Апелянт також зазначає, що незважаючи на наявність доказів про укладення ТОВ «Юнік», договору страхування цивільної відповідальності, суд не вжив заходів щодо притягнення до розгляду справи страховика, не встановив виплату чи невиплату та причини страхового відшкодування, не надав цій обставині правової оцінки, а всупереч ст. 1194 ЦК України прийняв рішення про покладення матеріальної відповідальності лише на ТОВ «Юнік», що є незаконним та несправедливим.

Зазначає, що питання наявності або відсутності страхового полісу у ОСОБА_12 та відповідальності його страховика взагалі не досліджувалось.

Розглядаючи кримінальну справу та маючи у своєму розпорядженні заяву ТОВ «Юнік» про намір отримати у власність легковий автомобіль ОСОБА_12, викладену у складі заперечень на його позов, суд в порушення роз'яснень Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у п.14 постанови №4 від 01.03.2013 року "Ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювана шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.»

Натомість суд прийняв від ОСОБА_12 з вочевидність фіктивний документ про передачу авто в металобрухт за майже 1000,00 грн., стягнув з ТОВ «Юнік» суму ймовірної вартості автомобіля, визначеної з порушенням встановленого порядку та ухвалив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача ТОВ «Юнік» про призначення товарознавчої експертизи. Заява відповідача про наявність придатних до подальшого використання вузлів, деталей та агрегатів першої інстанції залишена без уваги чим порушені права ТОВ «Юнік» та ухвалений необ'єктивний, упереджений та незаконний вирок щодо стягнення коштів на користь недобросовісної сторони, яка допустивши ДТП отримала вартість авто, його запасні частини та агрегати, а також захмарну компенсацію «моральної шкоди».

Як вбачається з вироку суду на користь потерпілих з ТОВ «Юнік» стягнуто 2800,00 гри. (700,00 х4) плати їх представникові у суді, що згідно п.1 ч.1 ст.118 КПК України є процесуальними витратами.

Стаття 124 КПК України встановлює, що у разі ухвалення обвинувачувального вироку суд стягує з обвинувачуваного на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Таким чином, власник джерела підвищеної небезпеки відшкодовує тільки шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, але не відшкодовує процесуальні витрати потерпілого у випадку скоєння злочину особою, що керувала джерелом підвищеної небезпеки оскільки це є персональною відповідальністю особи, що цей злочин вчинила.

Судом було встановлено, що потерпілі не застосовували ремені безпеки, що очевидно сприяло виникненню та поглибленню тілесню ушкоджень, є грубим порушенням обов'язків пасажира, передбачених пп «б» п.5.2. ПДР. Судом не приймалось рішення щодо неврахування вині потерпілих.

За таких обставин обвинувачений вважає, що визначений судом потерпілим розмір майнової шкоди є несправедливим та підлягає зменшенню щонайменше на 80% з наступним розподілом між власниками транспортних засобів.

Також ОСОБА_2 вказує на те, що користуючись своїм процесуальним правом цивільний відповідач в особі свого представника заявив клопотання до суду про призначення товарознавчої експертизи, та призначення додаткової автотехнічної експертизи, залучення до справи у якості співвідповідача (ст.ст. 32-33 ЦПК України) водія легкового автомобіля ОСОБА_12 але незважаючи на законодавчо встановлену обов'язковість вимог, ухвалами суду від 19.01.2016р. та 15.06.201 року у задоволенні його клопотань відмовлено внаслідок чого цивільни відповідач позбавлений права захисту своїх цивільних інтересів, а вирок ухвалений на припущеннях та з порушенням вимог ст. 370 КПК України

Зазначає, що вирок суду у частині цивільних позовів є упередженим не заснованим на нормах матеріального цивільного права, ухваленим на припущеннях, суб'єктивних висновках та з застосуванням неналежних доказів.

Не дивлячись на те, що з ОСОБА_2 не було стягнуто грошові кошти, але цивільний відповідача ТОВ «Юнік» має право в порядку регресу звернутися до нього з позовом, тому ним подано апеляційну скаргу на вирок суду саме в частині задоволення цивільних позовів.

В апеляційний скарзі ТОВ «Юнік» в особі директора ОСОБА_3 просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року та призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на тіж доводи, що й обвинувачений ОСОБА_2

В апеляційній сказі цивільний позивач ОСОБА_9, просить скасувати вирок Дніпровського районного суду від 30.09.2016 р. у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_2 по ч. 1 ст. 286 КК України в частині цивільного позову, а саме часткового задоволення її позовних вимог до ТОВ «ЮНІК» про відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ «ЮНІК» на її користь в якості відшкодування моральної шкоди 753 421 грн.

В обгрунутвання апеляційної скарги, зазначає, що ухвалюючи вирок відносно ОСОБА_2, суд лише частково задовольнив її позовні вимоги до ТОВ «ЮНІК», у трудових відносинах з яким на той момент перебував ОСОБА_2

Вказує на те, що вона зазнала значної моральної шкоди, яка виявилася: у гострому відчутті страху за своє здоров'я та життя, які вона відчула після того, як опритомнила у лікувальному закладі; в моральних та психічних стражданнях, які виникли в результаті порушення її особистих прав, оскільки тривалий час вона не можу реалізовувати свої звичайні ділові та особисті наміри та звички, що значною мірою зруйнувало її життєві плани.

Приймаючи таке рішення, Дніпровський районний суд не вмотував його, обмежившись формальними фразами, не взявши до уваги тривалість страждань, наслідки та вік тощо.

В апеляційній сказі потерпіла ОСОБА_5, просить скасувати вирок Дніпровського районного суду від 30.09.2016р. у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_2 по ч. 1 ст. 286 КК України в частині цивільного позову, а саме часткового задоволення її позовних вимог до ТОВ «ЮНІК» про відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ «ЮНІК» на її користь в якості відшкодування моральної шкоди 502 281 грн.

Зазначає, що суд першої інстанції з заявлених нею до відшкодування за спричинену моральну шкоду з ТОВ «ЮНІК» 502 281 гри, задовольнив лише 50 000 гри, і з цим не згодна, оскільки ця сума не повною мірою покриває ті моральні страждання, які вона зазнала і відчуває досі.

Приймаючи таке рішення, Дніпровський районний суд не вмотував його, обмежившись формальними фразами, не взявши до уваги тривалість страждань, наслідки та вік тощо.

В апеляційній скарзі прокурор Нескородяний А.М., просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити свій вирок, який визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки.

В обґрунтування апеляційної скарги не оскаржуючи доведеність вини у скоєнні злочину ОСОБА_2 та правову кваліфікацію злочину, вважає, що суд допустив помилку при призначенні покарання, яке є невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Призначаючи покарання, суд як обставини для застосування ст. 75 КК Уккраїни, вказав на те, що ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованого тому злочину визнав повністю, щиро розкаявся, частково у добровільному порядку відшкодував заподіяні збитки, має позитивні характеристики, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліках у лікарів психіатра ні нарколога не перебуває, обтяжуючих обставин не встановлено.

Судом не в повній мірі враховано обставини, що ОСОБА_2 після скоєння дорожньо- транспортної пригоди протягом всього періоду досудового розслідування та тривалого судового розгляду не в повній мірі вжив заходів щодо відшкодування потерпілим спричиненої матеріальної чи моральної шкоди.

Враховуючи викладене, призначене судом ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК України є необгрунтованим та несправедливим внаслідок м'якості і нє недостатнім для його виправлення, попередження вчинення нових злочинів.

Заслухавши суддю доповідача, доводи обвинуваченого, та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу тільки відносно скасування вироку в частині цивільного позову, думку потерпілої ОСОБА_5 та представника цивільного позивача- ОСОБА_9 та їх представника-ОСОБА_7, які підримали свої вимоги, щодо скасування вироку в частині вирішення цивільного позову,доводи представника цивільного відповідача ТОВ « Юнік»- ОСОБА_10, який просив задовольнити вимоги його апеляційної скарги ,доводи прокурора,який просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора , перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний суд перевіряє вирок суду в межах апеляційний скарг.

У судовому засідані апеляційного суду обвинувачений частково підтримав свою апеляційну скаргу , визнав свою вину в пред'явленому обвинувачені, виказав щире каяття, однак просив скасувати судове рішення в частині вирішення цивільного позову, оскільки вважає,що суд необгрунтовано ухвалив розмір моральної шкоди.

Представник цивільного відповідача ТОВ «Юнік»- ОСОБА_10 просив скасувати рішення в повному обсязі, оскільки вважає, що судом не обґрунтовано визнано винуватим ОСОБА_2 та необгрунтовано ухвалено рішення в частині цивільного позову.

З огляду на те, що підставами для скасування або зміни зазначеного вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів не вважає наявними підстави для скасування вироку суду в частині встановлення фактичних обставин кримінального провадження.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, обґрунтовано прийшов до висновку щодо правильності кваліфікації кримінального правопорушення скоєного ОСОБА_2 за ч.1 ст. 286 КК України.

Посилання представника цивільного відповідача на неповноту судового розгляду не знайшло свого підтвердження, оскільки судом с достатньою повнотою безпосередньо досліджено всі докази надані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.

Як вчачається з протоколу додаткового огляду місця ДТП, слідчим за участю понятих було додатково оглянуто місце ДТП, встановлено розміри вибоїни дороги на якій сталося ДТП та складено план схему додаткового огляду. ( а.п. 102-103 т.1) та згідно до визначеного було проведено у відповідності до кримінального процесуального закону слідчий експеримент ( а.п.104-106 т.1). Відповідно до зазначеного слідчого експерименту було встановлено відстань, на якій водій- ОСОБА_2 мав можливість обьективно виявити вибоїну на дорожньому покритті.

Вказані процесуальну дії слідчого були належним чином відображені у процесуальних документах, які були надані судовому експерту для проведення автотехнічної експертизи. У висновках експерта зазначено, що скільки відстань, на якій знаходився автобус « ВАЗ-А079.14» від вибоїни в момент появи у водія ОСОБА_2 об'єктивної можливості побачити перешкоду на проїздній частині дороги на смузі руху автобуса більша ніж зупиночний шлях автобуса при екстреному гальмуванні в умова місця пригоди, то водій ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути в,їзду лівіим переднім колесом автобуса у вибоїну шляхом застосування своєчасного екстренного гальмування із зупинкою автобуса, до перешкоди (а.п. 113-115 т.1), що саме вказує на винуватість обвинуваченого,тому доводи представника цивільного позивача неогрунтовані та судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини ДТП та кваліфіковано дії ОСОБА_2, які він не оспорював в апеляційному суді та повністю визнав свою провину.

Однак не можна не погодитися з доводами поданих апеляційних скарг обвинуваченим, цивільним відповідачем, потерпілою та цивільним позивачем щодо неправильного вирішення цивільного позову, оскільки з цього приводу доводи учасників кримінального провадження є слушними.

Так, ч.5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами встановленим цим Кодексом та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Частиною 1 ст. 129 КПК передбачено, що ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Рішення в частині вирішення цивільного позову повинно бути мотивовано. Суд першої інстанції в порушення вимог ст. 370 КПК не мотивував своє рішення, зазначивши тільки саме рішення з цього приводу, тому рішення щодо цивільного позову не можна визнати обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що суд не створив необхідних умов для реалізації сторонами кримінального провадження своїх процесуальних прав щодо належного обґрунтування цивільного позову та вирішення питання щодо осіб, які можуть нести відповідальність у даному випадку (ст. 22 КПК).

Тобто суд першої інстанції ухвалив рішення стосовно цивільного позову з істотними порушеннями норм кримінального процесуального закону, тому вирок в частині рішення про цивільний позов підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-

П о с т а н о в и л а:

Апеляційні скарги: обвинуваченого ОСОБА_2, представника цивільного відповідача ТОВ «Юнік» в особі директора ОСОБА_3, цивільного позивача ОСОБА_9 та потерпілої ОСОБА_5,прокурора, задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України , скасувати у частині вирішення цивільного позову і призначити новий розгляд провадження у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена і на неї може бути подана касаційна скарга у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення.

Судді апеляційного суду:

----------------------- ----------------------- ----------------------

Калініч Н. І. Іванченко О. Ю. Мудрецький Р.В.