Ухвала суду № 67024403, 08.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 червня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів -Прокопчук Н.О., Саліхова В.В.,

при секретарі - П'ятничук В.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 8 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_6 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 8 лютого 2017 року у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення первісного позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не піддягає.

Судом встановлено, що у червні 2015 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання дій неправомірними, зобов'язання не чинити перешкоди у ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_7

ОСОБА_4 фактично проживала та зареєстрована за однією адресою з померлим, а саме: АДРЕСА_1.

Незадовго до смерті свого батька між позивачем та дружиною померлого - ОСОБА_5 виникли особисті неприязні відносини, що ускладнили їх спілкування та унеможливили у подальшому проживання їх у одному житловому приміщені, зв'язку з чим позивач вимушена була покинути вищевказану квартиру.

Після смерті батька позивач вирішила повернутися проживати до спірної квартири, однак виявила, що невідома особа орендує квартиру у громадянина ОСОБА_8 - племінника ОСОБА_5

Позивач вважає, що ОСОБА_5 без згоди інших осіб, що мають право на законних підставах проживати в квартирі, здала в оренду вказане приміщення, тим самим перешкоджаючи проживанню позивача у спірній квартирі.

Також зазначила, що станом на день подання позову свідоцтво про право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 органами нотаріату спадкоємцям не видавалось.

У зв'язку із викладеним, просила суд визнати дії ОСОБА_5 щодо відмови їй у користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 неправомірними та зобов'язати останню не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням.

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_9 про визнання, такою що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що незадовго до смерті ОСОБА_7 склав заповіт на ім'я ОСОБА_5, за яким він заповів їй усе своє майно. В свою чергу ОСОБА_5 не з'являлася у квартирі батька понад 20 років та ніяким чином не цікавилася станом батька.

Зазначила, що у зв'язку із тим, що позивач за первісним позовом була позбавлена спадкового майна, вона не має жодних прав на спірну квартиру. До того ж ОСОБА_4 не з'являлася за місцем реєстрації понад 20 років, не сплачує витрати за користування житловим приміщенням, комунальних послуг, що відповідно надає право на зняття її з реєстраційного обліку.

З урахуванням уточнення просила визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування вищезазначеною квартирою та зняти її з реєстраційного обліку.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть.

Померлий є рідним батьком ОСОБА_4 та з 7 травня 1975 року чоловіком ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвами про народження та про укладення шлюбу.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 9 липня 1992 року за реєстровим №3с-1055 та договору дарування частини квартири від 19 березня 1997 року за реєстровим №1045 ОСОБА_7 був власником 4/5 частин квартири АДРЕСА_2, власником іншої 1/5 частини є третя особа ОСОБА_6

Згідно довідки форми № 3 від 9 вересня 2015 року у вищезазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_4 ОСОБА_8, ОСОБА_10

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 все своє майно заповів своїй дружині ОСОБА_5, що підтверджується заповітом від 26 червня 2014 року за реєстровим №1276.

20 березня 2015 року ОСОБА_5 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття заповіданого їй майна згідно заповіту ОСОБА_7

Згідно зі статтями 1216-1223 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Права власника житлового будинку квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач квартиру залишила в 1998 році, позовну вимогу про вселення не заявляла і квартирою не користується.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_11 не проживає в спірній квартирі понад 20 років без поважних причин, а тому відповідно до ст. 405 ч.2 ЦК України втратила право користування квартирою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в частині зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4 суд виходив з того, що судове рішення про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є підставою для зняття з реєстрації фізичної особи.

Доводи апеляційної скарги, що судом позбавлено ОСОБА_4 єдиного житла не приймаються до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, та позивачем не оспорюється, що остання не проживала у спірній квартирі протягом 20 років.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_7 є його дружина ОСОБА_5

На час розгляду даної справи, заповіт недійсним не визнано, ОСОБА_4 не є власником спірної квартири, а тому в неї не виникає жодних прав відносно спірної квартири.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).

Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК України, ст. 405 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_4 протягом певного часу (більше року) не проживає у спірній квартирі, а тому втратила право користування нею, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність.

Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 8 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді