Рішення № 67022317, 08.06.2017, Голованівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 386/248/17

Провадження № 2/386/227/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2017 року смт. Голованівськ

Голованівський районний суд Кіровоградської області

В складі головуючого судді Гарбуз О. С.

з участю секретаря судового засідання Максютенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2, про визнання договору фінансового лізингу недійсним та повернення коштів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та повернення коштів, посилаючись на те, що 05 жовтня 2015 року її чоловік ОСОБА_2 уклав з відповідачем договір фінансового лізингу №001042, за яким відповідач зобовязався придбати транспортний засіб трактор «МТЗ 82.1» та передати ОСОБА_2 в користування на строк та умовах передбачених цим договором. Вартість предмета лізингу складає 21834,06 доларів США, що у гривневому еквіваленті на момент укладення договору складає 500 тис. грн. На виконання умов договору ОСОБА_2 в рахунок спільних коштів подружжя сплатив відповідачу 50 тис. грн. Позивач вважає, що договір лізингу укладений з порушенням норм чинного законодавства оскільки укладений без її згоди, як дружини ОСОБА_2, в той час зазначила, що має право на оскарження договору лізингу, оскільки останній виходить за межі дрібного побутового, а також враховуючи те, що договір, укладений одним з подружжя, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також що договір укладено стосовно цінного майна і згода другого з подружжя має бути подана письмово. Спірний договір містить несправедливі умови, визначені ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Отже, існує невідповідність положень договору фінансового лізингу принципам добросовісності, розумності, справедливості, рівності сторін у договорі; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Позивач зазначає, що визначений договором фінансового лізингу адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10% вартості предмета іпотеки) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору. У звязку з наведеним, уточнивши позовні вимоги, позивач просить визнати недійсним спірний договір лізингу та застосувати наслідки визнання недійсним правочину шляхом повернення неправомірно сплачених коштів в сумі 50 тис. грн., а також просить стягнути з відповідача судові витрати.

Представник відповідача подав до суду заперечення на позов, в якому позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити, посилаючись на те, що твердження позивача про те, що умови договору є несправедливими і завдають їй шкоди, не відповідають дійсності та є безпідставними та необґрунтованими. Оспорюваний договір фінансового лізингу укладений із дотриманням усіх обовязкових умов чинності договору фінансового лізингу, вчинений у передбаченій законом письмовій формі, тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Зазначив, що позивач не є стороною спірного договору, а тому її доводи про порушення її прав не можуть братись судом до уваги, і жодних порушень прав позивача, у звязку з укладенням договору фінансового лізингу з ОСОБА_2, зі сторони відповідача не допущено. У випадку вчинення правочинів (договорів), в яких грошові кошти є не предметом договору, а лише засобом платежу, письмової згоди законом прямо не вимагається. Крім того, законодавством не передбачено умови для обовязкової нотаріальної форми договору фінансового лізингу, а отже й отримання письмової згоди іншого з подружжя на укладення такого договору відповідно до ст. 65 СК України не вимагається. Відсутність згоди другого з подружжя сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, нікчемним. Відповідач укладаючи договір фінансового лізингу діяв добросовісно.

Представник відповідача в запереченні вказує на те, що ОСОБА_2 погодився з усіма його умовами під час особистого підписання договору. Перелік можливих, обумовлених сторонами, лізингових платежів не є вичерпним, а адміністративний платіж є частиною договору фінансового лізингу, і не сплачується за окремим правочином; є першочерговим одноразовим платежем, що входить до складу першого платежу; сплачується комплексно з іншими платежами; цей платіж віднесено до загальної суми договору і розглядається у складі фінансової послуги; договором визначена черговість зарахування платежів, в тому числі і адміністративного, у цілісній системі платежів; цей платіж відноситься до лізингових платежів, входить до складу фінансової послуги фінансового лізингу є його невідємною частиною і забезпечує не тільки процес підготовки договору, а й його подальше супроводження.

Позивач в судове засідання не з'явилась. Подала суду заяву про розгляд справи без її участі та просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, відповідно до ст. 74 ЦПК України, заяви про розгляд справи за його відсутності чи відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Третя особа в судове засідання не з'явився. Подав суду заяву про розгляд справи без його участі, не заперечує проти заявлених вимог та просить позов задовольнити.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання правочину недійсним.

За нормами ст. 215 ЦК України, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Як вбачається з відомостей щодо оспорюваного договору фінансового лізингу від 05.10.2015 року укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», позивач не є стороною зазначеного договору. Разом з тим позивач, як дружина сторони оспорюваного договору, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії І-ОЛ №258916 від 10.08.1994 року (а.с. 18), у відповідності до ст. 65 СК України має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин виходить за межі дрібного побутового та потребує нотаріального посвідчення.

В судовому засіданні встановлено, що 05 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» укладено договір фінансового лізингу за №001042 з додатками №1 і №2, за умовами яких ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» зобовязалося придбати предмет лізингу у вигляді трактора «МТЗ 82.1» та передати цей трактор у користування лізингоодержувача, який у свою чергу зобовязався сплачувати за користування трактором лізингові та інші платежі відповідно договору, а також компенсувати витрати лізингодавця, які повязані з реєстрацією предмету лізингу. Договір фінансового лізингу передбачає обовязок лізингоодержувача, до отримання предмету лізингу, на умовах та у порядку передбаченим договором, сплатити передбачені платежі (а.с. 8-14).

Згідно з пунктами 1.7. ст. 1, 4.1. ст. 4 договору фінансового лізингу передбачено, що предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4. ст.9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.6. ст.9 цього договору.

Пунктом 8.2. ст. 8 договору фінансового лізингу визначено, що вартість предмета лізингу, на момент укладення договору становить 21834,06 доларів США з урахуванням ПДВ. На дату укладення договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 500 тис. грн. з ПДВ.

Відповідно до умов додатку №1 до договору фінансового лізингу вартість предмета лізингу становить 21834,06 доларів США; авансовий платіж - 10917,03 доларів США (50% вартості предмета лізингу); адміністративний платіж - 2183,41 доларів США (10% вартості предмета лізингу); комісія за передачу 655,02 доларів США (3% вартості предмета лізингу).

За умовами договору фінансового лізингу адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Квитанцією ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» підтверджується, що на виконання договору ОСОБА_2 сплатив 05 жовтня 2015 року на банківський рахунок відповідача адміністративний платіж в сумі 50 тис. грн., сума комісії за даний платіж склала 600 грн. 00 коп. (а.с.16).

ОСОБА_2 заявою від 12.10.2015 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення сплачених коштів у розмірі 50 тис. грн. відповідно до договору фінансового лізингу, які він вніс за трактор «МТЗ 82.1», на що отримав відповідь відповідача листом від 02.11.2015 року, в якому товариство відмовило йому у поверненні грошових коштів, сплачених у зв'язку із укладенням договору лізингу №001042 від 05.10.2015 року, із посиланням на п.9.7 укладеного Договору, відповідно до якого сплачені кошти зараховані як адміністративний платіж (а.с. 15, 17).

Пунктом 9.1. ст. 9 договору фінансового лізингу визначено, що авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 50 відсотків від вартості предмета лізингу зазначеного у даному договорі та у специфікації.

Відповідно до п. 9.7. ст. 9 договору фінансового лізингу, кошти які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення яке вказується у квитанції, зараховуються по даному договору у наступному порядку: Адміністративний платіж; Авансовий платіж; Комісія за передачу предмета лізингу.

Пунктом 12.1. ст. 12 договору фінансового лізингу передбачено, що у випадку розірвання договору лізингодавець повертає лізингоодержувачу 60% авансового платежу, а 40% утримує як штраф за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Відповідно до п. 12.8. ст. 12 договору фінансового лізингу, у випадку дострокового припинення дії договору за вимогою лізингодавця, вже після передачі лізингоодержувачеві предмета лізингу, останній зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту повідомлення лізингодавця, про розірвання даного договору з підстав порушення лізингоодержувачем умов договору, сплатити лізингодавцю всі неоплачені платежі вказані в додатку №3 до даного договору, що залишилися до сплати до моменту повернення лізингодавцю предмета лізингу, а також всі належні до оплати штрафні санкції, пеню та повернути предмет лізингу і покрити всі витрати, понесені лізингодавцем при виконанні зобов'язань за умовами даного договору. Всі витрати по поверненню предмета лізингу покладають на лізингоодержувача. З моменту одержання письмового повідомлення від лізингодавця про розірвання цього договору у зв'язку з невиконанням лізингоодержувачем умов даного договору, експлуатація предмета лізингу не допускається ні лізингоодержувачем, ні уповноваженою ним особою.

Згідно з п. 12.10. ст. 12 договору фінансового лізингу за затримку повернення предмета лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф в розмірі 10 відсотків від вартості предмета лізингу. Вартість предмета лізингу визначається з урахуванням амортизації на день виникнення обовязку лізингоодержувача щодо його повернення.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюютьсяположеннями Цивільногокодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Нормами ч. 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 2 і ч. 3 ст. 215 ЦК України ).

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, ч. 3, ч. 4, ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючиумови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3ст. 18 Закону).

Вартість Предмета Лізингу, на момент укладення договору становила 21834,06 доларів США з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні на момент укладення договору складало 500 тис. грн. з ПДВ (п. 8.2. ст. 8 договору).

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця (пункт 8.3. ст. 8 договору).

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5. ст. 8 договору).

За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Аналізуючи зміст договору, судом встановлено, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 40% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (п.12.1. ст. 12 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до пункту 10.4. ст. 10 договору фінансового лізингу у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання, до купівлі транспортного засобу, підписати додаток №3 до даного договору із визначенням щомісячних лізингових платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі та передачі транспортного засобу.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) трактора, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

При цьому згідно з пунктом 4.3. ст. 4 договору фінансового лізингу разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (План відшкодування та додаток №3 до даного договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акта приймання-передачі предмета Лізингу.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Поряд з цим, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від суми дострокового погашення (пункт 10.14. ст. 10 договору).

Пунктом 10.15 договору фінансового лізингу передбачено, що у разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої угоди або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобовязаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом пяти календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Як убачається з письмових доказів по справі зміст спірного договору фінансового лізингу від 05 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та відповідачем, дає підстави прийти до висновку, що договір не містить відомостей: про рік випуску та якісні характеристики трактора (стаття 1 договору); виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом (статті 3, 12 договору); звужені обовязки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», положеннями ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Окрім того, в договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Згідно з п. 1.4. ст. 1 договору фінансового лізингу лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Вказані положення договору містять односторонню відповідальність лізингоодержувача за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, бо визначено, що за вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, судом встановлено, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4. ст. 1 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Крім того, статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10% вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні цієї статті не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Цілком логічно та безспірно, що жодна особа свідомо, розуміючи явну, очевидну невигідність з економічної точки зору, не погодилася б сплачувати 50 тис. грн. лише як винагороду за посередницькі послуги, оскільки ця сума вочевидь не відповідає обсягу робіт та ефекту, який отримує споживач придбаваючи товар на суму 500 тис. грн. Ця сума є надто завищеною, оскільки відповідач не поніс та не міг понести жодних витрат, крім укладання договору, який для нього є стандартним. На стандартність, масовість договору вказує його номер "001042", а також те, що договір виконаний шляхом рукописного заповнення печатного бланку. Оскільки крім реквізитів споживача договір не містить інших відомостей, які б відрізнялись від інших подібних договорів, його не можна вважати унікальним, на підготовку якого могли бути витрачені значні час та зусилля.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд прийшов до висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, які вказані у ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є несправедливим, його умови не відповідають вимогам законодавства, виконання зобов`язань забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача, оскільки у договорі передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 05 жовтня 2015 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2, нотаріально посвідчений не був, а тому він має бути визнаний недійсним і з цієї підстави.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15, від 08 червня 2016 року у справі №6-330цс16, від 19 жовтня 2016 року в справі №6-1551цс16, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За таких обставин, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності і взаємозв'язку,суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним договору фінансового лізингу №001042 від 05 жовтня 2015 року, укладеного між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2 та повернення останньому сплачених ним за договором фінансового лізингу коштів у розмірі 50 тис. грн. 00 коп. підлягають задоволенню. Позивач має право на захист порушеного права, оскільки за нормами СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності; дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності; дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною першою ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У відповідності до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Згідно з ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а тому з відповідача мають бути стягнуті 640 грн. судового збору на користь держави, виходячи з розміру встановленого підпунктом 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, не підлягає задоволенню, виходячи зі слідуючого.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України.Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката несуть сторони.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України"Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Відповідно до Правил адвокатської етики та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою та порядком внесення й розумно обґрунтованим за розміром.

Отже вищевказані норми закону передбачають, що отримання адвокатом гонорару повинно бутизаконним за формою та порядком внесення, і зводиться до того що підтвердженням сплати гонорару має бути фінансовий документ, а не розписка чи довідка.

Матеріали справи (а.с. 26) містять довідку Голованівської юридичної консультації адвокатське обєднання «Кіровоградська обласна колегія адвокатів», без номера і дати її складання, в якій зазначено, що від ОСОБА_2 отримано квитанцію від 23.11.2015 року в оплату за послуги в розмірі 2000 грн. В довідці не зазначено за які саме послуги отримано квитанцію, номер квитанції.

Інших фінансових документів про понесення витрат саме позивачем суду не надано.

Зазначена вище довідка не є належним фінансовим документом, який підтверджує понесення позивачем витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 217-218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2, про визнання договору фінансового лізингу недійсним та повернення коштів задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №001042, укладений 05 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО».

ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» повернути ОСОБА_2 грошові кошти отриманні за недійсним договором фінансового лізингу в сумі 50 тис. грн.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн. на рахунок 31215206700111, отримувач коштів УДК в Голованівському районі, банк отримувача ГУДКУ у Кіровоградській області МФО 823016, Код ЄДРПОУ 37791599, Призначення платежу: ;101; за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО»,) .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через Голованівський районний суд Кіровоградської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Гарбуз О. С.