Ухвала суду № 67021970, 09.06.2017, Болехівський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 339/278/16-а

38

2-а/339/1/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.06.2017 м. Болехів

Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі

головуючої - судді Головенко О. С.

секретарів судового засідання: Ганчар Л.В., Стельмах М.Ю., Бойко Н.З.

з участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської сілької ради, третьої особи ОСОБА_4 про визнання рішення протиправним та зобовязання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом із врахуванням збільшених позовних вимог в остаточній редакції просила визнати протиправними рішення ОСОБА_3 сільської ради від 19.05.2016року за № 18-07/16 «Про надання земельної ділянки для обслуговування житлового будинку» та за № №07-07/16 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі», а також зобовязати ОСОБА_3 сільську раду повторно вирішити питання щодо надання їй земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Тисів по вул. Л.Українки,19 та подати звіт про виконання судового рішення на протязі одного місяця з дня набрання законної сили постанови суду.

В обґрунтування позивних вимог посилається на те, що в 2008році рішенням виконавчого комітету їй надано дозвіл на будівництво господарської будівлі в с.Тисів по вул. Л.Українки,19. Натомість вона здійснила будівництво житлового будинку зі згоди своєї матері ОСОБА_4 і вказаний будинок визнано самочинним будівництвом. Для узаконення новоозбудованого будинку звернулася до ОСОБА_3 сільської ради із заявою про надання ій земельної ділянки для обслуговування будинку. Рішенням сесії їй відмовлено з тих підстав, що вказана земельна ділянка вже передана її матері ОСОБА_4

Представник відповідача ОСОБА_3 сільської ради, заперечуючи доводам позивача, вказувала на те, що приймаючи такі рішення, виходили з того, що позивач, отримавши дозвіл на будівництво господарської будівлі, не дотрималась вимог, зазначених в ньому, та замість господарської будівлі збудувала житловий будинок. Даючи дозвіл на будівництво господарської будівлі, до уваги було взято наявність на той час заповіту, згідно якого ОСОБА_2 була спадкоємцем майна після смерті бабусі ОСОБА_5 Однак рішенням суду заповіт визнано недійсним і спадкоємцем майна стала її мати ОСОБА_4 А тому, беручи до уваги, що біля будинку, яке успадкувала мати позивача є в наявності тільки 0,10 га землі, керуючись вимогами ст. 120 ЗК, на сесії сільської ради 19.05.2016року прийнято два рішення : спочатку надали дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки, площею 0,10га для обслуговування будинквоволодіння по вул.. Л. Українки, якою користувалася її мати ОСОБА_5Д, а наступним рішенням відмовили позивачу в наданій ій земельної ділянки, площею 0.05 га для будівництва та обслуговування житлового будинку , господарських будівель в с.Тисів по вул. Л.Українки, 19.

Окрім того, сільською радою перед прийняттям рішень створено комісію, яка виїжджала на місцевість для розгляду заяви ОСОБА_2 і прийшла до висновку про неможливість надання позивачу земельної ділянки, оскільки на цій ділянці розташований будинок ОСОБА_4, який успадкувала будинковолодіння по закону після смерті матері.

Третя особа ОСОБА_4, мати позивача та її представник теж не визнали позовних вимог, подавши заперечення, в якому зазначили, що ОСОБА_4 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_5 на підставі рішення суду житловий будинок по вул.. Л.Українки, 19 в с.Тисові . Тому рішенням сесії від 19.05.2016року їй правомірно у відповідності до вимог ст. 120 ЗК надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки, площею 0,10га. Після отримання вказаного дозволу, ОСОБА_4 ніяких дій щодо земельної ділянки не здійснювала через відсутність коштів.

Під час розгляду справи представник третьої особи- адвокат ОСОБА_6 та представник відповідача ОСОБА_3 сільської ради подали клопотання про закриття провадження у спрааві , оскільки між сторонами існує спір щодо користування земельною ділянкою, який необхідно вирішувати в цивільному судочинстві.

Позивач в судове засідання не з"явилася, подавши заяву про розгляд справи без її участі, що не суперечить вимогам ст.122 КАСУ .

ЇЇ представник вважає, що розгляд справи слід продовжувати за правилами адміністративного судочинства, оскільки відповідачем є ОСОБА_3 сільська рада, дії якої оскаржуються.

Суд, розглянувши клопотання, заслухавши попередні оясненнясторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, прийшов до ноступного висновку.

Встановлено, що позивач є єдиною дочкою ОСОБА_4 і вони на даний час перебувають в неприязних стосунках, свідченням чого є численні судові спори, що розглядалися судами, обоє проживають в старому будинку по вул. Л. Українки, 19 в с.Тисові, власником якого є ОСОБА_4 , як спадкоємець за законом після смерті своєї матері ОСОБА_5

У квітні 2008року коли позивач та її мати перебували в добрих стосунках, ОСОБА_2 звернулася із заявою до відповідача про надання дозволу на будівництво господарської будівлі в с.Тисові по вул. Л.України, поряд з будинком, в якому і проживали.

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_3 сільської ради від 24.04.2008 № 36 їй надано дозвіл на будівництво господарської будівлі по вул. Л.Українки, 19 (а.с.8).

Як встановлено судом з пояснень сторін, позивачем здійснено будівництво не господарської будівлі, а житлового будинку, будівництво якого узгоджувала з матір»ю, так як перебувала на той час з нею в дружніх відносинах.

Відтак, новозбудований будинок згідно вимог ст.376 ЦК України є самочинним і він не ввійшов у спадкове майно, яке успадкувала її мати ОСОБА_4

Після того, як будинок був збудований, стосунки між позивачкою та її матір"ю погіршилися і за скаргами останньої представники ДАБІ здійснили перевірку та винесли припис від 22.04.2013року, де зобов»язали ОСОБА_2 призупинити будівництво та усунути виявлені порушення до 21.04.2014року ( а.с.119).

На виконання цього припису з метою узаконення будівництва вона 13.05.2013року звернулася до відповідача із заявою про надання їй у власність земельної ділянки, на якій розміщено вказану вище будівлю.

Однак, рішенням ОСОБА_3 сільської ради від 29.05.2013 № 16-23/13 у задоволенні вказаної заяви відмовлено у звязку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок.

Вказане рішення позивач оскаржила та Болехівський міський суд в постанові від 26 січня 2015року дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки вказане рішення не мотивоване та прийняте без урахування усіх обставин, а саме того, що саме рішенням виконавчого комітету позивачу надано дозвіл на будівництво господарської будівлі, а також відсутність на момент прийняття спірної відмови власника домоволодіння по вул. Л. Українки, 19 в с. Тисів.

Тому суд зобов'язавОСОБА_3 сільську раду повторно розглянути на сесії заяву ОСОБА_2 від 13.05.2013 року щодо надання їй земельної ділянки.

На виконання зазначеної постанови суду 19 травня 2016року ОСОБА_3 сільською радою скликано 7 сесію У11 демократичного скликання для розгляду заяви.

Однак в той день сесією прийнято два рішення щодо спірної земельної ділянки .

Так, спочатку за №07-07/16 прийнято рішення про надання дозволу матері позивача ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, площею 0,10 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с.Тисові по вул. Л.України, якою користувалася її покійна мати- Кидик М.Д. ( а.с.35).

А рішенням за №18-07/16 відмовлено позивачу в наданні земельної ділянки, площею 0,05 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель в с.Тисові по вул. Українки,19 (а.с.48).

Вказані рішення позивач оскаржила до суду.

Отже, зазначені обставини підтверджують, що в основі спору лежить юридичний конфлікт між позивачем та третьою особою стосовно права на земельну ділянку по вул. Л.Українки, 19 в с.Тисів, площа якої становить 0,10 га, що підтверджено актом обстеження.

Вказана ділянка в такому розмірі була облікована згідно записів погосподарської книги за померлою ОСОБА_5, матір"ю ОСОБА_4 та на ній розміщені житловий будинок з господарським будівлями та самочинно збудований ОСОБА_2 житловий будинок .

Після смерті матері ОСОБА_4, успадкувавши житловий будинок та господарські споруди, окрім самочинно збудованого будинку, який не ввійшов у спадкову масу, згідно рішення сесії від 19 травня 2016року отримала дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 0,10 га для обслуговування будинку за вказаною адресою.

В той же час позивач теж претендує на частину цієї діляни, площею 0,5 га , яка необхідна їй для обслуговування самочинно збудованого житлового будинку та його узаконення.

Тобто мова йде про захист порушеного права користування позивачем земельною ділянкою зі сторони третьої особи. І саме між цими особами існує спір, який виник із земельних правовідносин, що у свою чергу унеможливлює його розгляд в порядку адміністративного судочинства, оскільки вказаний спір не є публічно-правовим, а є приватно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі і обовязок субєкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, розглядаються судами в порядку цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Спір у справі, що розглядається стосується встановлення права користування землею, тобто цивільного права, а отже, його вирішення в порядку адміністративного судочинства суперечить вимогам процесуального закону.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 29 вересня та 04 листопада 2015 року (справи№№ 21-345а15, 21-3296а15 відповідно).

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, якщо провадження за позовною заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково відкрито, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого права на земельну ділянку у порядку цивільного судочинства.

Отже, клопотання підлягає задоволенню.

Керуючись п.1 ч.1 ст.157 КАСУ, суд,

ухвалив:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської сілької ради, третьої особи ОСОБА_4 про визнання рішення протиправним та зобовязання вчинити певні дії ( з урахуванням уточнених позовних вимог) закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 5 днів з дня проголошення ухвали.

Суддя Головенко О.С