Ухвала суду № 67014265, 07.06.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Комерційний Банк «Надра» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на здійснення ліквідації вказаного ПАТ звернулося 18.05.2015 до суду із даним позовом, яким просило стягнути з відповідачів на свою користь кредитну заборгованість у загальній сумі, еквівалентній 366400,74 грн., мотивуючи про те, що позичальник ОСОБА_6 не виконав належним чином перед банком свої зобов‘язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яку також належить стягнути з інших відповідачів у справі, які поручилися за належне повернення позичальником отриманих у кредит коштів.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.04.2017 позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_6 солідарно окремо з кожним поручителем (ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9Г.) на користь банку заборгованість за кредитним договором № 98п/99/2007-840 від 02.08.2007, розраховану станом на 10.04.2015, а саме: заборгованість за кредитом в сумі 14364,51 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 809,83 доларів США, пеню в сумі 10784,49 грн., а всього 15174,34 долари США та 10784,49 грн., а в задоволенні інших вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з‘ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги у справі залишити без задоволення, мотивуючи про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, стягнувши з позичальника солідарно окремо з кожним з поручителів кредитну заборгованість, у той час, як позов заявлено про солідарне стягнення з позичальника та поручителів боргу; суд не врахував сплив строків позовної давності у даній справі за вимогами банку, оскільки графік платежів по договору відсутній, отже встановити суму боргу, яка існувала на момент вчинення позичальником платежу, який перервав строк позовної давності, та чи існувала на той час заборгованість та у якому розмірі є неможливим; суд не врахував факт припинення поруки, так як свої зобов‘язання позичальник почав порушувати з травня 2010 року, і саме з цього часу у розумінні вимог ст. 559 ЦК України кредитор мав право заявити протягом наступних 6-ти місяців вимогу до поручителів, однак цього не зробив; позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права, адже заявив вимогу про стягнення кредитної заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, як це передбачено п.2.3 кредитного договору – цим доводам відповідача суд оцінки у рішення не надав.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконав належним чином свої зобов‘язання за кредитним договором, що свідчить про необхідність солідарного стягнення з позичальника та окремо з кожного з поручителів на користь кредитора кредитної заборгованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що 02.08.2007 між ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра»), як банком, та ОСОБА_6, як позичальником, укладено кредитний договір №98п/99/2007-840 за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 27000,00 доларів США на споживчі цілі (т.1 а.с. 8-9). Відсотки за користування кредитом розраховуються на підставі відсоткової ставки у розмірі 11,5% річних. Кредит надається строком до 02.08.2017.

Факт виконання банком своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором підтверджено заявою на видачу готівки №275 від 02.08.2007 (т.1 а.с. 14) та не оспорюється сторонами.

Пунктом 3.3 кредитного договору встановлено, що позичальник повертає кредит та сплачує банку проценти шляхом здійснення перерахування на рахунок №29094800002501 мінімально необхідно платежу у валюті кредиту. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу становить 382,68 доларів США. Позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 5 числа поточного місяця.

Відповідно до п.5.1 кредитного договору у разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу по погашенню кредиту позичальник сплачує банку пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

Також 02.08.2007 між банком та ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, як поручителями, укладено три окремі договори поруки (т.1 а.с. 10-13) за умовами яких поручителі, кожен окремо, поручаються перед банком за належне виконання ОСОБА_6 зобов’язань, що виникають із кредитного договору №98п/99/2007-840 від 02.08.2007 по поверненню суми кредиту, сплаті процентів та штрафних санкцій (штраф, пеня). Поручитель зобов’язаний виконати взяті на себе зобов’язання по цим Договорам поруки не пізніше трьох банківських днів з моменту отримання повідомлення від кредитора про невиконання позичальником зобов’язань і необхідності їх виконання кредитором.

27.04.2011 між банком та ОСОБА_6 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №98п/99/2007-840 від 02.08.2007 (т.2 а.с. 46), відповідно до умов якої позичальник зобов’язується погасити в повному обсязі заборгованість за відсотками по кредиту. При цьому позичальнику надається відстрочка по сплаті основного зобов’язання строком на 6 місяців з травня 2011 року по жовтень 2011 року, включно, за умови щомісячної сплати фактично нарахованих відсотків по кредиту. Сторони домовилися, про те, що у період з травня по жовтень 2011 року (включно) щомісячна сума мінімально необхідного платежу становить лише розмір фактично нарахованих відсотків за кредитом, а у період з листопада 2011 року по липень 2017 року (включно) у розмірі згідно графіку погашення, що викладений в додатку №1, але не менше ніж 420,00 доларів США; у серпні 2017 року - залишок заборгованості за кредитом. До додаткової угоди №1 від 27.04.2011 складено додаток №1 - Графік погашення (т.2 а.с. 34).

Додаткова угода від 27.04.2011 підписана ОСОБА_6 і представником банку, а поручителі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримали під розписку її примірники.

Згідно із розрахунком банку (т.1 а.с. 15-16) станом на 10.04.2015 заборгованість ОСОБА_6 за кредитом становить за тілом кредиту - 14364,51 доларів США; за процентами - 809,83 доларів США; за пенею 460,18 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом 23,435369 грн. за 1 долар США, становить 10784,49 грн. Пеня розрахована за період з 31.12.2014 по 09.04.2015, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у цей період часу.

Доказів належного виконання позичальником своїх зобов‘язань за кредитним договором суду не надано, наявність та розміри кредитної заборгованості, наведені позивачем, відповідачами не спростовано та не оспорено.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі; ч.ч.1, 2 ст.554 ЦК України - у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи та норми законодавства, наведені вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що банк належним чином виконав свої зобов‘язання по кредитному договору, надавши кредитні кошти позичальнику, однак останній у порядку та строки, визначені договором, їх не повернув, отже вимоги банку про стягнення боргу з позичальника та поручителів, які відповідають згідно відповідних договорів за належне виконання кредитних зобов‘язань позичальника, є такими, що підлягають до задоволення.

При цьому колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, стягнувши з позичальника солідарно окремо з кожним з поручителів кредитну заборгованість, у той час, як позов заявлено про солідарне стягнення з позичальника та поручителів боргу, оскільки судом вірно встановлена відсутність солідарного обов‘язку між поручителями щодо забезпечення виконання кредитних зобов‘язань, а позовні вимоги спрямовані на реалізацію відповідальності поручителів згідно умов договорів поруки, про що й було вказано судом.

Колегія суддів оцінює критично апеляційні доводи про те, що суд не врахував сплив строків позовної давності у даній справі за вимогами банку, оскільки графік платежів по договору відсутній до 27.04.2011 року, отже встановити суму боргу, яка існувала на момент вчинення позичальником платежу, який перервав строк позовної давності, та чи існувала на той час заборгованість та у якому розмірі є неможливим, так як за умовами кредитного договору (п.3.3) позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 5 числа поточного місяця (що дає змогу суду встановити належний строк виконання зобов‘язань) та має місце часткове погашення боргу зі сторони позичальника 18.02.2013, що в силу вимог ч. 1 ст. 264 ЦК України свідчить про переривання строку позовної давності у зв‘язку з вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Також колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що має місце припинення поруки, так як свої зобов‘язання позичальник почав порушувати з травня 2010 року, і саме з цього часу, на його думку, кредитор мав право заявити протягом наступних 6-ти місяців вимогу до поручителів, з таких підстав.

Відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

За змістом договорів поруки від 02.08.2007 ними забезпечено повернення позичальником кредитних коштів до 02.08.2017. Останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором позичальник здійснив 09.01.2015, а до суду Банк звернувся у травні 2015 року.

В подальшому - 27.04.2011 між банком та ОСОБА_6 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №98п/99/2007-840 від 02.08.2007 (т.2 а.с. 46), відповідно до умов якої позичальник зобов’язується погасити в повному обсязі заборгованість за відсотками по кредиту в іншому порядку, до того часу графік погашення платежів відсутній.

Враховуючи усе викладене вище, колегія приходить до висновку, що твердження апелянта про те, що оскільки позичальник свої зобов‘язання почав порушувати з травня 2010 року, тому саме з цього часу, на його думку, кредитор мав право заявити протягом наступних 6-ти місяців вимогу до поручителів є таким, що не відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Не можна погодитися з апеляційними доводами про те, що позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права, адже заявив вимогу про стягнення кредитної заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, як це передбачено п.2.3 кредитного договору, оскільки в силу ст. ст. 1, 3 ЦК України та ст. 11 ЦПК України учасник цивільних правовідносин самостійно обирає, яким саме чином він бажає захистити свої права, свободи чи інтереси. Крім того, п.2.3 кредитного договору, на який посилається апелянт, регламентує один із способів забезпечення виконання кредитних зобов‘язань, а не встановлює імперативний спосіб захисту порушеного права банку.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу – відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :