Рішення № 67013569, 06.06.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: Хилевич С.В. Шимків С.С.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27 січня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а :

22 липня 2016 року ПАТ "ПриватБанк" звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ПАТ "ПриватБанк" подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів укладення кредитного договору є помилковим, оскільки при укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України та судом не враховано згоду відповідача на укладення договору в формі ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами, що підтверджується його підписом.

Крім того, відповідач підтвердив, що зобов'язується регулярно ознайомлюватися із змінами тарифів та умова на сайті банку.

При оформленні картки відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та пройшов ідентифікацію у ПАТ «ПриватБанк», клієнта було сфотографовано з отриманою їм карткою.

Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка в розмірі 30% на рік, 01 вересня 2014 відповідно до наказу банку №СП-2014-6915682 від 18 серпня 2014 року відсоткова ставка була збільшена до 34,80%, 01 квітня 2015 року підвищена до 43,20%. Про збільшення відсоткової ставки, банк проінформував відповідача у виписці по рахунку, виконавши свої зобов'язання відповідно до п.1.1.3.2.3 договору.

Просить рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В запереченні на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору та підстав збільшення відсоткової ставки за кредитом.

Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області з таким висновком суду першої інстанції погоджується зчастково огляду на таке.

Судом встановлено, 10 жовтня 2012 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 2400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір складається з заяви-анкети, пам'ятки клієнта, умов та правил надання банківський послуг та тарифів банку.

При укладені договору сторони керувалися ст. 634 ЦК України, відповідно до ч.1 якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Про згоду відповідача на укладення договору свідчить підпис ОСОБА_1 на заяві-анкеті, відповідно до якої, відповідач приєднався до запропонованих банком умов та правил надання банківських послуг, тобто їх підписання вже не є обов'язковим (а.с. 5).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та привалами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на сайті банку, складає між ним та банком договір.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору не відповідає обставинам справи.

Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка в розмірі 30% на рік, 01 вересня 2014 відповідно до наказу банку №СП-2014-6915682 від 18 серпня 2014 року відсоткова ставка була збільшена до 34,80№, 01 квітня 2015 року підвищена до 43,20%, згідно наказу №СП-2015-6552838 від 18 лютого 2015 року.

Відповідно до роз'яснень викладених у п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України х розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Згідно з п. 1.1.3.2.3 «Права банку» умов та правил надання банківських послуг, змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту, зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картковим рахунком, згідно з п. 1.1.3.1.9 договору, якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Згідно з п.1.1.2.3 «Обов'язки клієнта», у разі незгоди зі змінами правил та/або тарифів банку звернутися до банку для розірвання договору і погасити заборгованість, що виникла перед банком, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карток, виданих власнику і його довіреним особам. У разі незгоди зі списанням коштів з картрахунку інформувати банк про це протягом тридцяти п'яти днів з моменту списання.

Як вбачається з матеріалів справи, банк виконав умови договору та у виписці по рахункам проінформував відповідача про зміну відсоткової ставки (а.с. 66-72).

Таким чином, висновок суду першої інстанції, що банк в односторонньому порядку змінював відсоткову ставку в сторону збільшення суперечить ст. 1056-1 ЦК України є неправомірним.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно наданого представником позивача в судовому засіданні розрахунку станом на 30 червня 2016 року відповідач має заборгованість в розмірі 4623,27 грн., яка складається з 741,17 грн. заборгованості за кредитом; 585,75 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 2600 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 696, 35грн. - штраф.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості за відсотками за користування кредитом та заборгованості за пенею та комісією підлягають до задоволення.

Відмовляючи в задоволенні стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що такі вимоги суперечать ст.61 Конституції України, ст.549 ЦК України.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий висновок міститься в Постанові ВСУ від 21 жовтня 2015 року в справі №6-2003цс15, який відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні заборгованості за кредитом, заборгованості за відсотками за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,317,319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27 січня 2017 року в частині відмови в стягненні заборгованості за кредитом, заборгованості за відсотками за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" в цій частині задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" 741 (сімсот сорок одну) грн. 17 коп. заборгованості за кредитом; 585 (п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 75 коп. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 2600 (дві тисячі шістсот) грн. - заборгованості за пенею та комісією.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча

Судді :