Рішення № 67010922, 07.06.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/12842/16-ц Головуючий у 1-й інст. Зосименко О.М.

Категорія 27 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді:Коломієць О.С.

суддів: Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання:ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Кредитної спілки «Істок» на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 31 березня 2017 року

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року Кредитна спілка «Істок» (далі КС «Істок») звернулась до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначила, що рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 12.05.2010 р. стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором № ДКЖ-217 від 09.06.2008 р. в розмірі 4815 грн. Рішення суду не виконано, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача донараховані відсотки за період з 12.05.2010 р. по 25.08.2015 р. у розмірі 10580,82 грн. та суму інфляційних нарахувань у розмірі 10100,14 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КС «Істок» заборгованість зі сплати відсотків за кредитним договором в період з 25.08.2012 р. по 25.05.2015 р. у сумі 5517,80 грн. Вирішено питання про судові витрати, в решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове про стягнення інфляційних нарахувань за перод з 12.05.2010 р. по 25.08.2015 р. в розмірі 10100,00 грн. та 5063,02 грн. заборгованості зі сплати відсотків за період з 12.05.2010 р. по 25.08.2012 р. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не вірно застосовані положення ст. 625 ЦК україни, Закони України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про правовий режим воєнного стану», не витребувані докази, які дають право на пільги та компенсації відповідачу в період мобілізації.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 09.06.2008 р. між сторонами був укладений кредитний договір № ДКЖ-217, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 8000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом 25% на рік на суму залишку заборгованості строком до 09.12.2009 р.

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, виникла заборгованість, яка стягнута рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12.05.2010 р. в розмірі 4815,74 грн.

Оскільки рішення суду від 12.05.2010 р. належним чином не виконувалось боржником, стягувач звернувся до суду з вимогами про стягнення відсотків за період з 12.05.2010 р. по 25.08.2015 р. у розмірі 10580,82 грн. та суми інфляційних нарахувань у розмірі 10100,14 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що укладений між сторонами договір діє до повного погашення позичальником кредитної заборгованості, тому позивач має право на стягнення відсотків у розмірі 25% річних. Разом з тим, суд врахувавши заяву про застосування строків позовної давності та ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стягнув відсотки за період з 25.08.2012р. по 25.05.2015 р. в сумі 5517,80 грн. В решті вимог відмовив, оскільки відповідач з 26.05.2015 р. приймає участь в АТО.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до ч.ч. 1,3ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповіднодо ч. 1ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст.525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору таЦК України.

Аналогічнаправова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, яка відповідно до положеньстатті 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України.

Рішення в частині стягнення заборгованості зі сплати відсотків в період з 25.08.2012 р. по 25.05.2015 р. не оскаржується, в зв'язку з чим колегією суддів не перевіряється.

Стягуючи з відповідача заборгованість за відсотками лише за період з 25.08.2012р. по 25.05.2015 р. суд правильно врахував доводи відповідача щодо застосування у виниклих правовідносинах строків позовної давності та вимогЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Відповідачем 04 січня 2017 року подана заява про застосування строку позовної давності (а.с.97).

Таким чином вимоги Банку про стягнення з ОСОБА_2 відсотків за період 12.05.2010 року по 25.08.2012 року заявлені поза межами встановленого законом строку позовної давності. У звязку з чим, висновок суду про відмову у задоволенні вимог банку про стягнення відсотків за вказаний період є вірним та не суперечить положенням ст. ст. 256, 261, 267 ЦК України.

Згідно з довідкою № 1040 від 08.10.2015р., виданою командиром військової частини-польова пошта В0798 підполковником ОСОБА_3 старший лейтенант ОСОБА_2 в період з 26.05.2015 р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей на підставі наказу командира військової частини-польова пошта В0798 № 71 від 26.05.2015 р. Анологічна довідка видана 06.09.2016 р. № 1679, з якої вбачається, що ст.лейтенант ОСОБА_2 перебував в зоні проведення АТО з 02.09.2016 р. згідно Наказу командира частини-польова пошта В0798 № 233 від 02.09.2016р. (а.с.100,101).

Згідно зіст.6 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції.

Відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року№ 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України» на території Луганської та Донецької областей розпочато антитерористичну операцію.

Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації»внесено зміни дост. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту: «військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

Згідно ізЗаконом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває на час розгляду справи.

Таким чином суд першої інстанції встановивши, що відповідач будучи військовослужбовець з 26.05.2015 р. безпосередньо бере участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, дійшов обґрунтованого висновку про звільнення ОСОБА_4 відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від нарахування відсотків за кредитним договором за період з 26.05.2015 р. по 25.08.2015 р.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат виходячи з наступного.

Відповідно дост. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2ст. 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, оскільки чинним законодавством не передбачено припинення зобов'язання ухваленням такого рішення. В цих випадках діє загальне правило про припинення зобов'язання проведенням належного виконання.

За змістомст. 625 ЦК Україниінфляційні втрати за прострочення сплати кредиту та відсотків мають компенсаційних характер, а не штрафний характер, а тому їх нарахування не підпадає під обмеження, передбачені п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на вищевказане суд, дійшов помилкового висновку, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат, посилаючись при цьому саме на п.15 ст.14 вказаного вище Закону.

Разом з тим вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат за період з 01.01.2014 р. по 25.05.2015 р. за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків, виходячи із щомісячної заборгованості за вказаний період, підлягають частковому задоволенню з розрахунку загальної суми боргу - 10333,54 грн. (991,08+3824,66+5517,80) ? 0,656 (індекс інфляції (165,6-100)/100) = 6778,80 грн. (інфляційні втрати).

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ст. 309 ЦПК України оскаржуване рішення в частині відмови в стягненні з ОСОБА_2 на користь КС «Істок» суми інфляційних втрат та судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивча пропорційно до розміру позовних вимог підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 304 грн. 16 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Істок» задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 31 березня 2017 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» суми інфляційних втрат та судового збору скасувати, ухваливши нове рішення про часткове задоволення даних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» суму інфляційних втрат у розмірі 6778 грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 304 грн. 16 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий : Судді :