Ухвала суду № 66997866, 07.06.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1407/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Князєв В.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Крусяна А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Атестаційної комісії № 6 ГУНП в Миколаївській області, третя особа - Національна поліція України, про визнання протиправним та скасування наказу від 01.07.2016 року № 148 о/с, визнання протиправним та скасування рішення 27.02.2016 року поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Атестаційної комісії № 6 ГУНП в Миколаївській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Атестаційної комісії № 6 Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, оформлене протоколом ОП № 15.00004067.0021808 від 27.02.2016 року, яким ОСОБА_2 визнано таким, що займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність;

- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 01.07.2016 року № 148 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції;

- поновити ОСОБА_2 на посаді начальника сектору Корабельного відділу поліції;

- зобов'язати Головного управління Національної поліції в Миколаївській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу з 01 липня 2016 року до дати винесення судового рішення без відрахування податків та зборів .

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтував тим, що Головним управлінням Національної поліції у Миколаївській області не надано жодного доказу службової невідповідності ОСОБА_2 займаній посаді.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, зазначивши, що оскаржуваний наказ узгоджується з вимогами законодавства і прийнятий відповідно до обставин справи, отже є правомірним.

Представник третьої особи надав суду першої інстанції письмові пояснення, в яких підтримав позицію відповідача.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення атестаційної комісії № 6 Головного управління Національної поліції в Миколаївській області щодо невідповідності ОСОБА_2 займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність, оформлене протоколом ОП № 15.00004067.0021807 від 27.02.2016 року. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Миколаївській області від 01.07.2016 року № 148 о/с щодо звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції через службову невідповідність. Поновлено ОСОБА_2 на службі в поліції на посаді начальника сектору моніторингу Корабельного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу з 01.07.2016 року до дати винесення судового рішення у розмірі 20149,89 грн. без відрахування податків та зборів та без врахування стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4108,23 грн. без відрахування податків та зборів. Допущено постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_2 на службі в поліції на посаді начальника сектору моніторингу Корабельного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області. Допущено постанову до негайного виконання в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4108,23 грн. без відрахування податків та зборів. Повернуто ОСОБА_2 судовий збір в сумі 551,20 грн., що був сплачений квитанцією № QS76225601 від 04.11.2016 року, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

Головне управління Національної поліції в Миколаївській області звернулося до суду з апеляційною скаргою на вказану постанову, просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Згідно до вимог п. 2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Національної поліції України від 07.11.2015 року № 6 о/с ОСОБА_2 було прийнято на службу в поліції на посаду начальника сектору Корабельного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

Наказом від 01.07.2016 року № 148 о/с ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції через службову невідповідність.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що дії та рішення відповідача не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють порядок проведення атестації та звільнення поліцейських, а також без урахування фактичних обставин, які мали значення при вирішення цього питання, з чим погоджується апеляційний суд.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Відповідно до статті 57 Закону України «Про Національну поліцію» атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Пунктом 3 частини 2 зазначеної статті передбачено, що атестування поліцейських проводиться в тому числі для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 року №1465 була затверджена Інструкція про проведення атестування поліцейських (надалі - Інструкція).

Даний нормативний акт є чинним на момент розгляду справи, а отже підлягає застосуванню судом.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що процедура проведення атестування поліцейських, визначена законом «Про Національну поліцію» та Інструкцією суперечить іншим нормативним актам з питань проведення атестування, оскільки Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади з особливими функціями, спеціальним статусом поліцейського, а також спеціальним правовим регулюванням служби у поліції, тому Закон «Про Національну поліцію» та Інструкція є спеціальними нормативними актами, які мають перевагу у відповідних правовідносинах у випадку врегулювання їх по-різному нормами різних нормативних актів.

Позивач погодився на проведення атестування щодо неї шляхом явки для його проведення, заповнення анкети, участі у тестах, співбесідах, тощо.

В той же час, аналізуючи результати атестування щодо позивача, викладені у формі рішення атестаційної комісії та рішення про її подальше звільнення, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

Як визначено пп. 2 п. 2 розділу 2 Інструкції, атестаційні комісії створювалися у організаційній формі «атестаційні комісії органів поліції», персональний склад якої затверджувався наказом керівника відповідного органу. Отже відповідачем по даній справі є відповідний орган поліції, саме для якого (а не для комісії, яка вже припинила свою діяльність) рішенням суду безпосередньо створюються права та обов'язки.

Згідно із п. 10 Інструкції, з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

Мінімальний бал за проведеним тестуванням Інструкцією визначено наступним чином: 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийняті рішення.

Отже тестування є обов'язковою складовою при перевірці відповідності поліцейського займаній посаді, яка обов'язково і безумовно враховується при встановленні результатів атестування.

Згідно з п. 11 Інструкції, атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до п. 16 Інструкції атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що кожен із зазначених критеріїв повинен бути позитивним для можливості прийняття рішення щодо відповідності займаній посаді.

За результатами тестування позивач отримала наступні бали: 28 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 27 балів за тестом на загальні здібності та навички.

В протоколі атестаційної комісії щодо позивача не вказано, якому саме критерію не він не відповідає та, відповідно, чому саме неможливо продовження його служби в органах Національної поліції України.

Не зазначено таких обставин і в наказі про звільнення позивача.

Відповідач - суб'єкт владних повноважень, на якого покладено тягар доказування в адміністративному судочинстві, не навів суду мотивів та не надав доказів на обґрунтування рішення про те, що позивач не відповідає займаній посаді за вище вказаними критеріями.

Відповідно до пункту 15 Інструкції, атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Отже, встановивши невідповідність поліцейського займаній посаді комісія може прийняте одне із двох рішень: або вважати поліцейського таким, що підлягає звільненню, або таким, що підлягає переміщенню на нижчу посаду.

Вибір конкретного рішення в кожній атестаційній справі є дискреційним повноваженням відповідної комісії, яка приймає його, виходячи із конкретних обставин.

В даному випадку комісія вирішила, що позивач займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

На підставі зазначеного рішення атестаційної комісії т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції у Миколаївській області було видано наказ №148 о/с від 01.07.2016 року про звільнення позивача із займаної посади через службову невідповідність.

Колегією суддів, як і судом першої інстанції, враховується, що відповідачем не надано інших доказів, які б свідчили про службову невідповідність позивача, крім висновків атестаційної комісії.

В той же час суд не може вважати висновки атестаційної комісії, викладені в протоколі від 27.02.2016 року засідання атестаційної комісії №6 ГУ НП в Миколаївській області такими, що відповідають критеріям обґрунтованості.

Так, за умови отримання позивачем достатнього балу при його тестуванні, ця обставина не була врахована, а в протоколі взагалі не зазначено, чим керувалася комісія, надаючи рекомендацію про звільнення позивача через службову невідповідність.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію щодо «принципу правової визначеності», відповідно до якого особа, здійснюючи правомірну поведінку, повинна мати можливість передбачати правові наслідки такої правової поведінки, чітко визначені законом.

В даній справі позивач, маючи позитивні результати проведеного тестування, позитивні характеристики, викладені в атестаційних матеріалах, мав розраховувати на позитивне проходження процедури перевірки у вигляді атестування поліцейських на підставі критеріїв і процедур, визначених чинних законодавством.

Проте ані в висновках комісії, а ні в наказі про звільнення не зазначені конкретні факти, які б свідчили про службову невідповідність позивача.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: А.В. Крусян