Ухвала суду № 66997602, 24.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2017 року м. Київ К/800/65739/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року

у справі №815/2569/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово - експлуатаційна компанія «Ідеал»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово - експлуатаційна компанія «Ідеал» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 19 серпня 2014 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 листопада 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги. Визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення від 31 грудня 2013 року №0001202290 та податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2014 року №0000772208. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 923,20 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели камеральну (електронну) перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість позивача за вересень 2013 року, про що склали акт від 31 жовтня 2013 року №2386/22-8/36894354, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1 та 200.4 статті 200, пунктів 102.1, 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року на 999 141,00 грн.

За результатами вказаної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 31 грудня 2013 року №0001202280, яким позивачу зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 999 141,00 грн.

Уповноважені особи контролюючого органу на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України провели позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування залишку від'ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за вересень 2013 року, про що склали акт від 06 березня 2014 року №1429/22-08/36849354, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 та підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; пунктів 198.1, 198.2, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до державного бюджету у розмірі 785 912,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2014 року №0000772208, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 982 390,00 грн., з яких 785 912,00 грн. за основним платежем та 196 478,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За результатами проведеної камеральної перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що підприємством завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24) податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року.

Акт позапланової виїзної документальної перевірку, містить висновок про завищення позивачем податкового кредиту за грудень 2009 року на 1 999 917,00 грн. та ґрунтується на тому, що вказана сума податкового кредиту сформована на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «РСК «Капітан», в яких назва позивача вказана як - ООО ЖЭК «Идеал», тобто російською мовою, що не відповідає назві позивача, яка зазначена в його свідоцтві про реєстрацію. Такі податкові накладні, на думку відповідача, оформлені з порушенням наказу ДПА України від 30 травня 1997 року №166 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», тому включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими накладними є порушенням підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Висновок про завищення податкового кредиту за грудень 2010 року на 53 041,00 грн. та відповідно заниження до сплати податку за цей період на 55 958,00 грн. контролюючий орган обґрунтовує тим, що не було прийнято податкову декларацію позивача за грудень 2010 року.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що операції по поставці позивачу товарів та послуг з боку контрагентів мали фактичний характер та підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, а тому позивач правомірно сформував податковий кредит у вказаних податкових періодах у зв'язку з проведенням оплати вартості товарів та послуг, у тому числі податку на додану вартість та отримання від постачальників податкових накладних на відповідні суми.

З матеріалів справи вбачається, що залишок від'ємного значення податку на додану вартість виник у позивача у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу від 10 листопада 2009 року №1, предметом якого була поставка обладнання згідно Специфікації, що є Додатком №1 до договору, вартістю 12 000 000,00 грн. Сплата придбаного товару позивачем підтверджується платіжними дорученням від 13 листопада 2009 року №1 та №2.

Відповідно до статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Держбюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 статті 200 цього Кодексу, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Держбюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Згідно з підпунктом 4.6.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492, залишок від'ємного значення (для декларації 0110 - після бюджетного відшкодування) включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Отже, платник податку, який не мав права на бюджетне відшкодування через відсутність оподатковуваних поставок, має право в рядку 24 податкової декларації з ПДВ відображати залишок від'ємного значення податку, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового кредиту.

Пунктом 102.5 статті 102 вказаного Кодексу передбачено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

При цьому слід зазначити, що положення пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України регулюють виключно питання повернення надміру сплачених грошових зобов'язань та відшкодування сум податку на додану вартість і саме для вирішення цих питань законодавець встановлює 1095-денний термін.

У той же час будь-яких обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового кредиту, Податковий кодекс України не містить.

При цьому, висновок податкового органу про те, що отримані позивачем товари є безоплатно наданими, спростовується платіжними документами, а відтак відсутність у додатку №2 декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року відомостей щодо оплати вказаної суми від'ємного значення свідчить про допущення позивачем методологічної помилки при складанні такого додатку, що не може бути доказом наявності у позивача безнадійної кредиторської заборгованості, яка потребує коригування податкового кредиту на вказану суму.

Висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту у грудні 2009 року та грудні 2010 року спростовуються наступним.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання контролюючого органу, як підстави для неправомірності формування податкового кредиту, на заповнення деяких граф податкових накладних ТОВ «РСК «Капітан» від 30 листопада 2009 року №4-112 російською мовою, оскільки відомості таких накладних не перешкоджають ідентифікації продавця та покупця контрагента, а також встановити номенклатуру придбаних товарів, їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Безпідставним є і висновок відповідача про неправомірність формування податкового кредиту грудня 2010 року, що обумовлене неприйняттям податкової декларації позивача за цей період.

Судом попередньої інстанції встановлено факт подачі позивачем 21 лютого 2011 року до контролюючого органу податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, що підтверджується накладною служби кур'єрської доставки №120678. У той же час, відповідач не надав доказів виконання вимог пункту 49.11 статті 49+ Податкового кодексу України, чинного на час подання такої декларації, щодо надання позивачу повідомлення про відмову у прийнятті такої декларації.

Так, за змістом пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України відсутність факту надання контролюючим органом повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або факту надсилання такого повідомлення платнику податків у встановлений строк свідчить про те, що податкова декларація, надана платником, вважається прийнятою.

Відтак, судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року у справі №815/2569/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.