Ухвала суду № 66995620, 06.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18567/16 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

06 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Козуб А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головне управління ДФС у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ НВФ "Реле" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року до 30.06.2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 03.10.2016 року № 307/26-15-14-01-01/19124549.

В акті перевірки відповідач вказав, що за період з 01.01.2014 року по 20.06.2016 рік позивач сплачував орендну плату за землю в розмірі, зазначеному в договорах - 1,5% та 2% від її нормативної грошової оцінки, незважаючи на те, що розмір орендної плати, згідно з нормами Податкового кодексу України не може бути меншою 3% нормативно-грошової оцінки. Контролюючим органом зроблено висновок, що позивачем занижено податкові зобов'язання з орендної плати за землю (земельну ділянку площею 797 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 62, та земельну ділянку площею 6 149 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72) всього - у сумі 3 353 805,35 грн., в т. ч.: за 2014 рік в сумі 739 979,90 грн., за 2015 рік в сумі 1 346 502,09 грн., за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року в сумі 1 267 323,36 грн. Дані обставини свідчать про порушення позивачем підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.10.2016 року № 0004971401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб на суму 4 192 256,69 грн., в тому числі 3 353 805,35 грн. - за основним платежем, 838 451,34 грн. - штрафні санкції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України "Про оренду землі" регулюються орендні відносини, статтею 1 якого визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно з статтями 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Як підтверджується матеріалами справи, 20.04.1998 року між ТОВ НВФ "Реле" та Київською міською державною адміністрацією укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, відповідно до пунктів 1.1-1.2 якого Київська міська державна адміністрація надає, а ТОВ НВФ "Реле" приймає в тимчасове користування земельну ділянку площею 0.0797 га строком на 49 років для будівництва та обслуговування будинку ділового призначення за адресою: м. Київ вул. Велика Васильківська, 62.

Згідно з пунктом 2.1 цього договору, плата за землю складає 2 % від грошової оцінки земельної ділянки.

06.09.2002 року між ТОВ НВФ "Реле" та Київською міською радою укладено договір довгострокової оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1 якого Київська міська рада надає, а ТОВ НВФ "Реле" приймає в довгострокову оренду земельну ділянку загальною площею 0,6149 га строком на 50 років для будівництва, подальшої експлуатації та обслуговування комплексу за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72.

У відповідності до пп. 2.1., 2.2., 2.3. договору оренди, за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендодавцеві орендну плату у грошовій формі, незалежно від результатів своєї діяльності. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 (півтора) відсотки від її грошової оцінки. Розмір орендної плати може змінюватися за угодою сторін (шляхом внесення змін до цього договору), за винятком випадку, передбаченого пунктом п'ятим цього договору. Пропозиції про перегляд розміру орендної плати надсилаються не частіше, ніж один раз на квартал, і розглядаються відповідно до законодавства. Відсутність відповіді на таку пропозицію не означає погодження такої пропозиції.

Розраховуючи податкове зобов'язання з орендної плати, позивач виходив з розміру орендної плати, який встановлений у договорах оренди земельних ділянок, - 2 % та 1,5 %.

Пунктами 288.1, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, розмір та умови внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Враховуючи вищевикладене, розмір орендної плати встановлюється саме в договорі оренди, який є єдиною визначеною законодавством підставою для нарахування орендної плати, а жодної іншої форми встановлення розміру орендної плати ніж договір оренди не існує.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Слід зазначити те, що статтею 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату належить до істотних умов договору оренди землі.

Умови договору оренди земельної ділянки (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами, тому позивач зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаних договорів, у визначеному договорами розмірі, а саме - в розмірі 1,5% та 2% від нормативної грошової оцінки землі.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що хоча зміна мінімального розміру орендної плати є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичні зміни орендної плати та, відповідно, донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати за податковим повідомленням-рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.06.2013 року у справі №21-443а12.

Таким чином, з огляду на те, що між позивачем і органом місцевого самоврядування діяли чинні договори оренди землі (станом на періоди, що перевірялись), і у позивача існував обов'язок по сплаті орендної плати в розмірі, встановлених в договорах оренди, колегія суддів вважає, що позивач не зобов'язаний був сплачувати орендну плату в іншому розмірі, ніж передбачено умовами вказаних договорів оренди.

Органи державної фіскальної служби мають право перевіряти правильність визначення та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності лише на підставі договорів оренди таких земельних ділянок.

Водночас законодавче закріплення мінімального та максимального значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає лише те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною та не тягне автоматичного підвищення розміру орендної плати, встановленого в договорі оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, зміни до договорів оренди земельних ділянок внесено лише 2016 року, а саме - 25.10.2016 року постановою Вищого господарського суду України залишено без змін рішення Господарського суду м. Києва від 10.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року у справі № 910/5207/16, якими внесено зміни до договору довгострокової оренди земельної ділянки (річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки).

29.08.2016 року постановою Київського апеляційного господарського суду залишено без змін рішення Господарського суду м. Києва від 24.05.2016 року у справі № 910/4467/16, яким внесено зміни до договору на право тимчасового довгострокового користування землею (річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що дія вказаних змін до договорів оренди не поширюється на правовідносини між сторонами в частині визначення орендної плати, які мали місце в період, що перевірявся податковим органом, а набувають чинності з моменту набрання законної сили рішеннями та державної реєстрації внесених змін до договорів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення № 0004971401 від 18.10.2016 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н.М.

Повний текст виготовлено 08 червня 2017 року.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Літвіна Н. М.

Ганечко О.М.