Постанова № 66994820, 08.06.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 червня 2017 року № 826/12095/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомСамозайнятої особи, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2016 №Ф-0003931201, від 07.04.2016 №Ф-1595-16; податкової вимоги від 11.04.2016 №Ф-1803-16; рішення про застосування штрафних санкцій від 24.02.2016 №0003861201; податкових повідомлень-рішень від 24.02.2016 №0003851201, №0003871201

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Самозайнята особа, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2016 №Ф-0003931201, від 07.04.2016 №Ф-1595-16, податкової вимоги від 11.04.2016 №1803-16, рішення про застосування штрафних санкцій від 24.02.2016 №0003861201, податкових повідомлень-рішень від 24.02.2016 №0003851201, №0003871201.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що нею не було допущено завищення витрат на суму 176 910,84 грн., оскільки витрати на вказану суму задекларовані нею, як самозайнятою особою - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу підтверджуються відповідними первинними документами та пов'язані з організацію нотаріальних дій. Також позивач посилалась на те, що сума сплаченого нею єдиного соціального внеску перебільшує величину максимального внеску передбаченого Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а отже не може бути збільшена рішенням контролюючого органу.

Позивач через канцелярію суду подала заяву про розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки від 10.02.2016 №8/26-57-12-01/НОМЕР_1 інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки відповідачем наведено не було.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,-

В С Т А Н О В И В:

В період з 21.01.2016 по 03.02.2016 Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність (приватного нотаріуса) - ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 10.02.2016 №8/26-57-12-01/НОМЕР_1, яким встановлено порушення:

- пунктів 178.2, 178.3 статті 178, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в загальній сумі 28 929,78 грн.;

- пункту 176.2 статті 176, підпункту 170.1.4 пункту 170.1 статті 170, статті 168 Податкового кодексу України, а саме, встановлено не виконання функцій податкового агента під час виплати доходу у вигляді орендної плати фізичній особі ОСОБА_2 за період з 01.01.2012по 31.12.2014, а саме, не нарахування та не перерахування (сплата) до бюджету податку на доходи фізичних осіб у на загальній сумі 2448,67 грн.;

- підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме, самомозайнята особа (приватний нотаріус) ОСОБА_1 в податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. №1ДФ) за перевіряємий період не відображала виплачені доходи ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, фізичній особі ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9;

- порушення абзацу 1 пункту 2 частини першої статті7, пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено суму єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 103988,46 грн.

24.02.2016 на підставі зазначеного акту перевірки:

- винесено вимогу №ф000393 в якій викладено вимогу сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафі та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 103988,46 грн.;

- прийнято рішення № НОМЕР_2 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штраф у розмірі 7576,68 грн.;

- прийнято податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 36 672,22 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 7742,44 грн.

- прийнято податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_4, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів у тому числі з податку на доходи фізичних осіб , пені на суму 4500,98 грн.

07.04.2016 Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1595-16в якій викладено вимогу сплатити суму недоїмки за сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 111565,14 грн., у тому числі штраф у розмірі 7576,68 грн.

11.04.2016 Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкову вимогу № 1803-16 відповідно до якої станом на 10.04.2016 сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язання становить 40 941,34 грн.

Позивач не погоджуючись вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2016 №Ф-0003931201, від 07.04.2016 №Ф-1595-16, податковою вимогою від 11.04.2016 № 1803-16, рішенням про застосування штрафних санкцій від 24.02.2016 №0003861201, податковими повідомленнями - рішення від 24.02.2016 №0003851201, №0003871201, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулась з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з пунктом 178.1 статті 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 178.2 та 178.3 статті 178 Податкового кодексу України доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об'єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.

Пунктами 178.4, 178.3, 178.7 статті 178 Податкового кодексу України встановлено, що фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Частиною другою статті 25 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що робоче місце (контора) має відповідати таким умовам: забезпечувати дотримання нотаріальної таємниці; давати можливість кожному приватному нотаріусу, який здійснює нотаріальну діяльність, одночасно та незалежно від іншого приватного нотаріуса здійснювати нотаріальну діяльність; бути захищеним від несанкціонованого проникнення; бути забезпеченим сейфом для зберігання печаток, штампів, металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса; кількість кімнат у приміщенні, де знаходиться робоче місце (контора) приватного нотаріуса, не може бути меншою, ніж кількість приватних нотаріусів, які здійснюють нотаріальну діяльність у його межах; бути пристосованим для роботи технічного персоналу з документами у відокремленій від нотаріуса кімнаті.

В листі Міністерства юстиції України від 02.02.2006 № 31-35/20 зазначено наступне: "Згідно з вимогами Закону України "Про нотаріат" організація роботи приватних нотаріусів, як вже зазначалось у попередньому листі Мін'юсту, пов'язана з певними обов'язковими умовами її забезпечення, що регламентовано нормативними правовими актами. Зокрема, нотаріус повинен мати робоче місце, використовувати у своїй роботи реєстри для реєстрації нотаріальних дій та бланки нотаріально засвідчуваних документів за встановленими формами.

У зв'язку з викладеним необхідно при оподаткуванні доходів приватних нотаріусів за звітний податковий період враховувати документально підтверджені обов'язкові витрати, пов'язані з організацією їх роботи:

користування приміщенням (оренда плата, платежі за надання комунальних послуг та інші обов'язкові платежі), яке є робочим місцем приватного нотаріуса (ст. 25 Закону України "Про нотаріат");

користування телефонним зв'язком;

одержання спеціальних бланків нотаріальних документів, книг обліку та реєстрів, необхідних у роботі нотаріуса;

виготовлення печаток та штампів, а також їх заміну (ст. 26 Закону України "Про нотаріат");

укладання договору службового страхування або внесення страхової застави (ст. 28 Закону України "Про нотаріат");

придбання канцелярського приладдя;

оплату інформаційно-технічних послуг щодо користування державними реєстрами, що діють в системі нотаріату; модернізацію та обслуговування комп'ютерної та копіювальної техніки, придбання комплектів картриджів;

оплату праці найманих працівників за трудовими угодами;

сплату нотаріусами внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

придбання офіційних видань, рекомендованих Міністерством юстиції України, проходження навчання з підвищення професійного рівня;

використання електронної бази законодавства. ".

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів затвердженої наказом Державна податкова служба України, від 24.12.2012 № 1185 до витрат приватного нотаріуса можуть бути віднесені, зокрема: оренда робочого місця нотаріуса, у тому числі його поточний ремонт, обладнання пандусу для під'їзду інвалідів; страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса; технічне забезпечення діяльності робочого місця нотаріуса та його обслуговування: охоронна та пожежна сигналізація; металеві двері або металеві ролети; металеві грати, захисні ролети та броньована ударостійка плівка на вікнах; металеві шафи; вогнестійкий сейф; інформаційна вивіска; обслуговування технічного обладнання (комп'ютери, у тому числі їх програмне забезпечення, принтери, сканер, ксерокс, факс, телефон тощо); підключення та користування мережею Інтернет без обмеження кількості провайдерів, включаючи мобільний Інтернет; телекомунікаційні послуги; меблі; програмне забезпечення, користування електронною базою законодавства; встановлення, обслуговування та користування державними та єдиними реєстрами; виготовлення печатки, штампів з текстами посвідчувальних написів; витрати на придбання спеціальних бланків нотаріальних документів та ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, книг, журналів реєстрації (обліку), передбачених номенклатурою; витрати на придбання канцелярського приладдя (картонажі, архівні папки, твердий картон, канцелярський папір, технічні засоби для прошивання документів тощо); витрати на забезпечення збереження документів нотаріального діловодства; проходження підвищення кваліфікації, участь у короткотермінових семінарах, міжнародних семінарах, симпозіумах, науково-практичних конференціях; удосконалення професійної майстерності; навчання в школі молодого нотаріуса; придбання та передплата юридичної літератури (книг, журналів, дисків, програм тощо); оплата праці та обов'язкові нарахування на фонд оплати праці помічників, секретарів, стажистів (найманих працівників); сплата внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; відкриття рахунків у банках та їх розрахунково-касове обслуговування (депозитні рахунки); витрати на поштові та кур'єрські послуги, необхідні для ведення нотаріальної діяльності.

Відповідно до акту від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 відповідач зазначаючи про відсутність у позивача правових підстав для включення до витрат суми у розмірі 18320,94 грн., яка є витрати на комунальні послуги, зокрема, холодне водопостачання, вказує на те, що позивач має право на включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування витрат на комунальні послуги виключно у випадку, якщо приміщення є власністю приватного нотаріуса

Позивачем 1/2 частини нежилого приміщення загальною площею 54,80 м. кв., яка знаходиться на 1 поверсі за адресою: АДРЕСА_2 (літера "А") експлуатується відповідно до договору оренди нерухомого майна від 09.07.2009 укладеного з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_10

Підпунктом 3.3 пункту 3 вказаного договору встановлено, що орендар компенсує орендодавцю вартість фактично спожитих комунальних послуг, в тому числі, холодне водопостачання, які сплачуються за окремими договорами з відповідними організаціями за встановленими тарифами.

Також вказаним пунктом передбачено, що вартість відповідної компенсації не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо відповідно до виставлених рахунків.

Таким чином, відповідно до умов договору оренди нерухомого майна від 09.07.2009 витрати на комунальні послуги, зокрема, холодне водопостачання, є не окремими витратами на сплату комунальних послуг, а складовою орендної плати, яка не входить у її фіксовану частину, а сплачується окремо відповідно до виставлених рахунків.

Факт сплати позивачем комунальних платежів на суму 18320,94 грн. відповідачем не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень

Відповідач в акті від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 зазначаючи, про допущення позивачем завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування вказує на неможливість віднести понесені позивачем витрати на послуги охорони майна (згідно договору на надання послуги охорони майна від 09.07.2009 № 1823 ) та за спостереження за спрацюванням засобів пожежної сигналізації (згідно договору на надання послуг спостереження за спрацюванням засобів пожежної сигналізації від 09.07.2009 № 1823СПС) на суму 25935,46 грн. та придбання меблів у ТОВ "Домовой" на суму 51057,00 грн., до витрат, які безпосередньо пов'язані з організацією нотаріальної діяльності з огляду на те, що договори укладені та/або відповідні первинні документи, які підтверджують факт понесення витрат складені не від імені позивача, як приватного нотаріуса, а від її імені, як фізичної особи.

З аналізу наявних в матеріалах справи копій договорів на надання послуги охорони майна від 09.07.2009 № 1823, на надання послуг спостереження за спрацюванням засобів пожежної сигналізації від 09.07.2009 № 1823СПС та складених до них актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), платіжних доручень, а також рахунків - фактур, видаткових накладених за якими було здійснено поставку меблів позивачу ТОВ "Домовой" та квитанцій відповідно до яких здійснено оплату за поставлений товар судом встановлено, що в зазначених документах безпосередньо вказано про факт їх укладання та підписання позивачем, саме, як приватним нотаріусом, а не фізичною особою, а отже посилання відповідача викладені в акті від 10.02.2016 №8/26-57-12-01/НОМЕР_1 в частині витрат понесених позивачем, відповідно до вказаних документів не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Також позивач в позовній заяві зазначає про невідповідність дійсним обставинам висновку акту від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 в частині щодо віднесення до складу витрат суми витрат на придбання продукції згідно фінансових чеків в яких відсутні ідентифікатори продавця, придбаного товару та покупця на суму 5345, 20 грн., з огляду на те, що вказана сума становить 5400,00 грн. та була сплачена за придбання металевих грат відповідно до видаткової накладеної від 27.01.2014 № 28 згідно квитанції від 27.01.2014 № 18, та в частині відсутності документів на підтвердження витрат на суму 41843,87 грн., оскільки витрати на вказану суму були понесені на придбання жалюзів відповідно до видаткової накладної від 07.04.2014 № 147, квитанції від 07.04.2014 № 39, кондиціонеру відповідно до видаткової накладеної від 07.02.2014 № 87, квитанції від 07.02.2014 № 7, сейфу та шафи архівної посиленого типу відповідно видаткової накладеної від 18.03.2014 № 519, квитанції від 18.03.2014 № 58, меблів відповідно до видаткової накладної від 27.08.2014 № 1187, квитанції від 27.08.2014 № 128.

В наданих суду додаткових поясненнях позивач зазначає про те, що ніколи не придбавала будівельні матеріали у ТОВ "ТБД Олді" та канцелярські товари на суму 796,05 грн. та 1658,96 грн., про факт декларування придбання яких зазначено на сторінках 9 - 10 акту від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1. При цьому позивачем на підтвердження правомірності формування витрат на канцелярські товари надано суду копії фіскальних касових чеків.

Відповідачем доказів та обґрунтування на спростування вказаних посилань позивача та наданих нею доказів надано суду не було, як і не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що позивачем надано суду докази на підтвердження факту понесення витрат на суму 5400,00 грн., на суму 41843,87 грн., які відповідно до висновків акту від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 документально не підтверджені та заперечується факт включення до складу витрат суми витрат на канцелярські товари на суму 796,05 грн. та 1658,96 грн., про факт декларування придбання яких зазначено на сторінках 9 - 10 акту від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1, та на придбання товару у ТОВ "ТБД Олді" у той час, як відповідачем доказів та обґрунтувань на спростування наданих позивачем суду доказів не надано, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновку акту в зазначеній частині.

Відповідач в акті від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 вказуючи про відсутність у позивача права на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування витрат на придбання дивану у ФОП ОСОБА_11 на суму 15982,00 грн., кави у ФОП ОСОБА_8 на суму 891,00 грн., ТОВ "Епіцентр К" на суму 2709,05 грн. посилається виключно на факт того, що позивачем не надано документів на підтвердження придбання відповідного товару з метою організації/ здійснення нотаріальної діяльності та в частині витратна заправку картриджів у ТОВ "Івасервіс" на суму 2520,00 грн. та комп'ютера на підставі товарного чеку від 13.06.2012 № 4962 на суму 5068,64 грн. та відсутність також в наданих позивачем документах даних щодо платника/покупця.

Факт понесення вказаних витрат, позивачем відповідачем ні в акті від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1, на в наданих суду запереченням не заперечується, а також він підтверджується наданими позивачем суду копіями, квитанції, рахунку - фактури, платіжного доручення, видаткових накладених, фіскальних чеків, товарних чеків,

Пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України встановлено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Відповідачем суду документів на підтвердження факту відмови позивача надати певні документи, зокрема, документи , які на думку податкового органу мали підтверджувати факт того, що позивачем певні витрати понесені з метою організації/ здійснення нотаріальної діяльності суду надано не було, як і не було надано докази та обґрунтування на спростування факту понесення позивачем витрат на придбання товарів ФОП ОСОБА_11 на суму 15982,00 грн., у ФОП ОСОБА_8 на суму 891,00 грн., ТОВ "Епіцентр К" на суму 2709,05 грн., витрат на заправку картриджів у ТОВ "Івасервіс" на суму 2520,00 грн. та на придбання комп'ютера на підставі товарного чеку від 13.06.2012 № 4962 на суму 5068,64 грн. саме з метою здійснення нотаріальної діяльності.

При цьому суд звертає увагу на те, що право на віднесення нотаріусом до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, зокрема, витрат на меблі, які було придбано у ФОП ОСОБА_11 та ТОВ "Епіцентр К", обслуговування технічного обладнання - до якого відносить придбання комп'ютера та заправка картриджів, безпосередньо передбачено в Узагальнюючій податковій консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів затвердженої наказом Державна податкова служба України, від 24.12.2012 № 1185.

Актом від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 встановлено, що при формуванні витрат позивачем до їх складу включено витрати на придбання канцелярських товарів на загальну суму 3145,17 грн., а саме у ФОП ОСОБА_12 у сумі 2701,95 грн. та ТОВ "Акцент сервіс груп" на суму 443,22 грн., водночас до перевірки надано лише видаткові накладні на отримання товару, а документів, які б підтверджували здійснення оплати за вказаний товар не надано.

Позивачем доказів та обґрунтувань на спростування вказаних фактів суду надано не було, як і не було вказано про причини неможливості їх надання.

Таким чином, у суду відсутні підстави для висновку про необґрунтованість висновків акту від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 в частині щодо не підтвердження позивачем витрат у сумі 3145,17 грн.

Водночас суд звертає увагу на те, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого рішення частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюване рішення в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Відповідач в акті від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 здійснюючи розрахунок суми заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб виходив з різниці між загальною сумою доходу на яку відповідно до висновків вказаного акту позивач мав нарахувати податок на доходи фізичних осіб та суми нарахованого позивачем податку з огляду на що у суду відсутня можливість встановити в якій саме частині судом має бути залишено без змін податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_3 від 24.02.2016, з огляду на що суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення у повному обсязі.

Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 176.2 статті 176 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Відповідно до акту від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 встановлено не виконання позивачем функцій податкового агента під час виплати доходу у вигляді орендної плати фізичній особі ОСОБА_2 за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 згідно договору оренди від 06.09.2009 укладеного з фізичною особою ОСОБА_2 (виступаючий від її імені та діючий за дорученням від 15.10.2008 серія ВКР № НОМЕР_5 ФОП ОСОБА_10.) площа орендованого приміщення 27,4 кв.м.

Позивачем надано суду копію договору оренди нерухомого майна від 09.07.2009 укладеного з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_10 відповідно до якого предметом оренди є 1/2 частина нежилого приміщення загальною площею 54,80 м. кв., яка знаходиться на 1 поверсі за адресою: АДРЕСА_2 (літера "А"). Вказаний договір укладено ФОП ОСОБА_10 від власного імені та він не містить, та в ньому як не міститься посилань на факт його укладання в інтересах ОСОБА_2, так і взагалі відсутнє зазначення вказаного прізвища. При цьому договір оренди нерухомого майна від 09.07.2009 містить інформацію щодо державної реєстрації ФОП ОСОБА_10

Відповідачем доказів та обґрунтувань на спростування наданих позивачем суду доказів на підтвердження факту укладання позивачем договору оренди нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_2 (літера "А"). саме з ОСОБА_2 суду надано не було.

Таким чином, у суду відсутні підстави для висновку про те, що позивачем договір оренди нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_2 (літера "А") було укладено з ОСОБА_2, а не з ФОП ОСОБА_10 який діяв від власного імені.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про недоведеність висновків акту від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 в частині встановлення факту не виконання позивачем функцій податкового агента під час виплати доходу у вигляді орендної плати фізичній особі ОСОБА_2 за період з 01.01.2012по 31.12.2014 згідно договору оренди від 06.09.2009 укладеного з фізичною особою ОСОБА_2

Відповідно до акту позивачем в податковому розрахунку за формою № 1ДФ не відображено виплачені доходи ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, фізичній особі ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9 чим порушено підпункт 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України

Недоведеність висновку відповідача щодо виплати позивачем доходу фізичній особі ОСОБА_2 була встановлена судом.

Доказів та обґрунтувань в частині недопущення порушення підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в частині відображення в податковому розрахунку за формою № 1ДФ доходу виплаченого ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9 позивачем суду надано не було, як і не було зазначено про необґрунтованість висновку акту від 10.02.2016 № 8/26-57-12-01/НОМЕР_1 в зазначеній частині.

Пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України встановлено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення від 24.02.2016 № НОМЕР_4 в частині визначення суми грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням на суму 2448,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 612,16 грн. та суми пені у розмірі 251,18 грн.

Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи те, що сума податкового боргу визначена в податковій вимозі від 11.04.2016 № 1803-15 сформована за рахунок грошових зобов'язань нарахованих податковим повідомленням рішеннями від 24.02.2016 №0003851201 щодо якого суд дійшов висновку про наявність підстав для його визнання протиправним та скасування та від 24.02.2016 №0003871201 щодо якого суд дійшов висновку про наявність підстав для його часткового скасування, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування податкової вимоги від 11.04.2016 № 1803-15.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини першої статті 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною одинадцятою статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частиною першою статті 1 зазначеного Закону встановлено, що максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Статтею 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" установлено, що у 2012 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 1017 гривень, з 1 квітня - 1037 гривень, з 1 липня - 1044 гривні, з 1 жовтня - 1060 гривень, з 1 грудня - 1095 гривень.

Відповідно до статті 7 "Про Державний бюджет України на 2013 рік" установлено, що у 2013 році прожитковий мінімум на одну особу складає в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 1108 гривень, з 1 грудня - 1176 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" установлено у 2014 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1176 гривень.

З аналізу наданих позивачем суду звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску позивача за 2012 рік, 2013 рік 2014 рік та квитанцій про оплату, копії яких наявні в матеріалах справи судом встановлено, що база оподаткування на яку позивачем здійснювалось нарахування єдиного внеску, з урахуванням положень частини третьої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та встановленого у 2012, 2013 та 2014 прожиткового мінімуму, є максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, навіть у випадку доведення податковим органом факту допущення позивачем заниження суми оподатковуваного доходу, база оподаткування єдиним соціальним внеском зміні не підлягала, а отже висновок відповідача щодо допущення позивачем порушення абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та заниження суми єдиного соціального внеску є необґрунтованим.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2016 № ф000393, рішення від 24.02.2016 № НОМЕР_2 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.04.2016 № ф-1595-16.

Водночас, суд звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві просить визнати оскаржувані рішення нечинними, з урахуванням чого суд звертає увагу на наступне.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними, разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин, так, зокрема, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним індивідуального акта. При цьому вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта визнання його нечинним.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 17.08.2010 у справі № К-23575/10.

З огляду на викладене оскаржувані рішення можуть бути визнані судом протиправними та скасовані.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов - задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2016 №Ф-0003931201 та від 07.04.2016 №Ф-1595-16.

3.Визнати протиправною та скасувати винесену Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову вимогу від 11.04.2016 №1803-16

4.Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про застосування штрафних санкцій від 24.02.2016 №0003861201.

5.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2016 №0003851201.

6.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2016 №0003871201 в частині визначення суми грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням на суму 2448,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 612,16 грн. та суми пені у розмірі 251,18 грн.

7. В решті позовних вимог - відмовити.

8.Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві (03115, м. Київ, вул. Верховинна, 9, код ЄДРПОУ 39513550) на користь самозайнятої особи, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Оригінали квитанцій від 05.08.2016 №92543 на загальну суму 3052 грн. 25 коп. зберігаються у матеріалах справи та поверненню не підлягають.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов