Постанова № 66994604, 24.05.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 травня 2017 року № 826/4242/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Інституту геологічних наук НАН України до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання протиправним та скасування припису №384/п від 09.03.2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Інституту геологічних наук НАН України до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), в якому просить: визнати протиправним та скасувати припис Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №384/п від 09.03.2017 року, що виданий Інституту геологічних наук НАН України; судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний припис прийнято протиправно та без урахування всіх обставин справи, оскільки позивачем була розроблена та погоджена вся проектна документація для будівництва «Офісного центру на вул. Олеся Гончара, 55-Б у Шевченківському районі м. Києва», отримано дозвіл органу охорони культурної спадщини на проведення будівельних робіт, та відповідно розпочато будівництво об'єкту, чим спростовується твердження відповідача про порушення ч.ч.1-3 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Додатково позивач зазначив, що Інститут геологічних наук НАН України в розумінні ст. 35 Закону не може бути суб'єктом господарювання, що вправі отримувати такий дозвіл, так як є юридичною особою, а не фізичною. При цьому, намірами позивача є будівництво офісного приміщення згідно затвердженої проектної документації, а не проведення археологічних розвідок, розкопок. Крім того, позивач стверджує, що не заслуговують на увагу посилання відповідача на відсутність у спірний період укладеного охоронного договору (ст. 23 Закону №1805-ІІІ), оскільки це не спростовує наявність у позивача права на виконання будівельних робіт в силу проведення земляних робіт на об'єктів будівництва на час за результатом отримання дозволу №08 від 25.01.2007 року Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Крім того, позивач зазначив, що відповідачем під час огляду були встановлені лише ознаки правопорушень, передбачені ч.ч.1-3 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», про що зазначено в самому акті, однак підставою для застосування відповідачем заходів реагування у вигляді вимоги зупинити будівельні (земляні) роботи є обов'язкова наявність порушень, а не їх ознак.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень проти позову до суду не надав.

З урахуванням наведеного, суд відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спеціалістами відділу інспекції державного контролю об'єктів культурної спадщини та археологічного нагляду Управління збереження історичного середовища та охорони об'єктів культурної спадщини Департаменту на підставі депутатського звернення депутата Київської міської ради Балицької О.С. від 02.03.2017 вх. № 060/1874 здійснено виїзд за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 55-б та проведено огляд.

За підсумками проведеного огляду встановлено, що частина прилеглої до вказаної пам'ятки території: лівий об'єм будівлі та з боку дворового фасаду - огороджено парканом. На будівельний майданчик потрапити не вдалось, однак, огороджену -територію частково було видно через паркан.

На будівельному майданчику зафіксовано ознаки проведення будівельних (земляних) робіт: наявна та працює будівельна техніка (кран, екскаватор), розчищення території, наявна частина підпірної стіни, що з боку дворового фасаду. Також, на території розміщено побутівки для будівельників (робітників), наявне будівельне обладнання та устаткування. Присутні будівельники. Наявне будівельне сміття. Роботи на пам'ятці не виконувались.

На паркані розміщено Інформаційний стенд об'єкта будівництва, згідно з яким назва об'єкту «Будівництво офісного центру за адресою: вул. О. Гончара, 55-Б у Шевченківському районі м. Києва»; замовник: Інститут геологічних наук НАН України (ідент. код: 05417182); дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України від 02.02.2009 року №1134-Шв/Р.

На думку спеціалістів відділу інспекції державного контролю об'єктів культурної спадщини та археологічного нагляду Управління збереження історичного середовища та охорони об'єктів культурної спадщини Департаменту, виконання вказаних вище робіт може позначитися на стані зазначеної пам'ятки.

При цьому, станом на день здійснення огляду Департаментом не погоджувалась науково-проектна документація та не надавався дозвіл на виконання вказаних робіт, тобто наявні ознаки порушення ч.ч.1-3 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

У зв'язку з наведеними вище обставинами, відповідачем видано припис №384/п від 09.03.2017 року, яким зобов'язано позивача припинити виконання (будівельних) земляних робіт з дня отримання цього припису до реєстрації відповідного дозволу Мінкультури в Департаменті. Крім того, позивача зобов'язано в п'ятиденний термін з дня отримання цього припису надати до Департаменту: звіт про виконані роботи на вказаній ділянці у період з 02.02.2009 до дня отримання цього припису; науково-проектну документацію на виконання робіт за вказаною адресою; висновки і рекомендації відповідної експертної організації щодо вжиття відповідних заходів для збереження об'єкта культурної спадщини при виконанні робіт у безпосередній близькості до вказаної пам'ятки; документи, які підтверджують право власності/користування/управління стосовно вказаної пам'ятки.

Незгода позивача із вказаним приписом зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

Предмет охорони об'єкта культурної спадщини - характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою (ст. 1 вказаного Закону).

Порядок утримання та використання пам'яток визначений статтею 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Так, власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Режими використання пам'яток встановлює:

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, щодо пам'яток національного значення;

- орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам'яток місцевого значення.

Забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

В оскаржуваному приписі відповідачем вказано, що відповідачем не погоджувалась науково-проектна документація та не надавався дозвіл на виконання будівельних робіт, що містить ознаки порушення вимог ч.ч.1-3 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

З матеріалів справи вбачається, що позивачем як замовником будівництва «Офісний центр на вул. Олеся Гончара, 55-Б у Шевченківському районі м. Києва» було замовлено та створено історико-містобудівне обґрунтування будівництва об'єкту в 2005 році у порядку та спосіб, що передбачені Наказом Державної служби охорони культурної спадщини України від 22.03.2004 р. №7 «Про затвердження Порядку розроблення історико-містобудівного обґрунтування» та постанови Кабміну №319 від 13.03.2002 р.

При цьому судом встановлено, що розробниками вказаного історико-містобудівного обґрунтування було враховано наявність на частині ділянки, відведеної під будівництво офісного центру по вул. Олеся Гончара, 55-б, об'єкту пам'ятки архітектури та історії місцевого значення - будинку Київського відділення Російського технічного товариства, 1911-1914 рр., та необхідність його збереження.

Історико-містобудівне обґрунтування будівництва «Офісного центру на вул. Олеся Гончара 55-6, у Шевченківському районі м. Києва» від 2005 р. було погоджене Головою Державної служби охорони культурної спадщини в серпні 2005 р., що підтверджується підписом та печаткою на титульній стороні даного обґрунтування.

Відповідно до положень пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції від 16.12.2004 р.), до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини. Ці повноваження можуть бути делеговані органам охорони культурної спадщини нижчого рівня відповідно до закону.

Оскільки проект будівництва за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 55-б, за місцем розташування відноситься до центрального історичного ареалу міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 28.03.2002 р. №370/1804, проект будівництва «Офісного центру на вул. Олеся Гончара 55-6, у Шевченківському районі м. Києва» було погоджено 31.08.2005 р. в Державній службі охорони культурної спадщини, що підтверджується підписом голови та відбитком штемпелю на титульній сторінці проекту.

Згодом, 25.01.2007 р. Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано позивачеві Дозвіл №08 на проведення будівельних робіт по будівництву офісного центру в зоні регулювання забудови І Категорії по вул. Олеся Гончара, 55-б в Шевченківському районі м. Києва, на виконання своїх повноважень згідно пункту 13 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» в редакції від 01.01.2006 р.

Зазначений дозвіл був виданий з урахуванням проекту, погодженого в 2006 р., генплану, погодженого в 2005 р. Заступником начальника головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини, паспорту опорядження фасадів, листа Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини від 02.02.2005 р. №001-07/434, листа-погодження Інституту археології НАНУ від 23.09.2006 р. №101-4а-125/01, стислих відомостей щодо історико-культурної та містобудівної цінності об'єкта реконструкції та ділянки проектування.

Водночас, приписами пункту 13 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції від 01.01.2006 р.) передбачено, що до повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення (крім пам'яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок.

При цьому суд приймає до уваги доводи позивача про те, що Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є правонаступником Головного управління культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке в свою чергу є правонаступником Управління у справах національностей та релігій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до рішення Київської міської ради від 15 березня 2012 року N 198/7535 "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" та правонаступником Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до рішення Київської міської ради від 25 грудня 2014 року N 741/741 "Про упорядкування діяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" (пункт 2 Розпорядження КМДА від 29.11.2013 р. N 2183).

Наведене в сукупності свідчить, що позивачем на виконання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» розроблена та погоджена вся проектна документація для будівництва «Офісного центру на вул. Олеся Гончара 55-Б у Шевченківському районі м. Києва», отримано дозвіл органу охорони культурної спадщини на проведення будівельних робіт, та відповідно розпочато будівництво об'єкту.

В той же час, отримання позивачем всіх необхідних дозвільних документів спростовує твердження відповідача про порушення ч.ч. 1-3 ст.24 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Матеріалами справи також підтверджується, що позивачем було отримано Дозвіл на виконання будівельних робіт №1134- Шв/Р від 02.02.2009 р. Інспекції держархбудконтролю у м. Києві, який чинний станом на момент розгляду даної справи та на підставі якого позивачем продовжується будівництво об'єкту.

Водночас, як зазначено в приписі роботи (в т.ч. земляні) на об'єкті на сьогодні не виконуються, а відтак обов'язок у позивача на отримання дозволу Мінкультури та його реєстрації у відповідача законодавством станом на момент розгляду справи не вимагається.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.ч. 1-2 статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що дозвіл центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, згідно статті 35 Закону, це письмовий дозвіл від органу влади виключно фізичній особі, що має кваліфікаційний сертифікат, на проведення земляних робіт необхідних для археологічної розвідки, розкопок, проведення наукових вивчень, аналізів та іншої наукової діяльності.

Водночас, позивач є юридичною особою, а не фізичною, а відтак в розумінні статті 35 Закону не може бути суб'єктом господарювання, що вправі отримувати такий дозвіл.

При цьому, представник позивача повідомив суду, що намірами позивача є будівництво офісного приміщення згідно затвердженої проектної документації, а не проведення археологічних розвідок, розкопок. протилежного відповідачем в ході розгляду даної справи не доведено та доводів позивача не спростовано.

Додатково суд зазначає, що компетенція органів охорони культурної спадщини щодо погодження проектів програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках культури, надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках культури, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, чітко розмежовується на пам'ятки національного значення, компетенція на які належить центральному органу охорони культурної спадщини згідно статті 5 Закону, та пам'ятки місцевого значення, компетенція на які належить іншим органам охорони культурної спадщини згідно статті 6 Закону.

В розумінні статті 6 Закону іншим органом охорони культурної спадщини було Головне управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке видало позивачеві дозвіл №08 від 25.01.2007 р., на підставі якого позивач і розпочав будівництво об'єкту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за ухилення від підписання охоронних договорів на пам'ятки, порушення режиму використання пам'ятки, порушення режиму історико-культурного заповідника чи історико-культурної заповідної території, проведення ремонтних, реставраційних, реабілітаційних робіт на пам'ятці, зміну призначення пам'ятки, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, ухилення від передачі в установленому порядку знайдених під час археологічних розвідок, розкопок рухомих предметів, пов'язаних з нерухомими об'єктами культурної спадщини, на постійне зберігання до музеїв (державних фондосховищ), у яких зберігаються музейні предмети і музейні колекції, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, а також за невиконання законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини щодо усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини або створення перешкод для їх діяльності винні особи притягаються до адміністративної відповідальності відповідно до закону.

Наведена норма свідчить, що для притягнення особи до відповідальності необхідним є встановлення саме правопорушення, а не його ознак, що мало місце в даному випадку з боку відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено суду правомірність видачі припису №384/п від 09.03.2017 року, а відтак останній підлягає скасуванню як протиправний.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 86 КАС України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Інституту геологічних наук НАН України задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №384/п від 09.03.2017 року, що виданий Інституту геологічних наук НАН України.

Присудити на користь Інституту геологічних наук НАН України (код ЄДРПОУ 05417182) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (код ЄДРПОУ 02231933).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов