Постанова № 66994130, 07.06.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07 червня 2017 року 16:38 № 826/4859/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори, треті особи - Відділ державної виконавчої служби Онуфріївського районного управління юстиції, Комунальне підприємство "Спецжитлофонд", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1, (далі - позивач, ОСОБА_1), до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, (далі - відповідач-1, ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві), Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори, (далі - відповідач-2), треті особи - Відділ державної виконавчої служби Онуфріївського районного управління юстиції, (далі - третя особа-1, ВДВС Онуфріївського РУЮ), Комунальне підприємство "Спецжитлофонд", (далі - третя особа-2, КП "Спецжитлофонд"), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович (далі - третя особа-3), про:

- визнання протиправною та скасування постанови відповідача-1 від 10.01.2005 р. №153/23 про відкриття виконавчого провадження;

- визнання протиправною та скасування постанови відповідача-1 від 10.01.2005 р. №153/23 (бланк серія АА №894778) про арешт будь-якого майна, яке належить позивачу та оголошення заборони на його відчуження;

- звільнення з-під арешту будь-якого майна, яке належить позивачу;

- зобов'язання відповідачів 1, 2 та іншого уповноваженого державного реєстратора прав на нерухоме майно невідкладно здійснити державну реєстрацію припинення обтяження від 07.02.2005 р. за №1661381 (накладеного відповідачем-2 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) щодо заборони відчуження будь-якого майна, яке належить позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані рішення та дії (бездіяльність) прийняті (вчиненні) відповідачами необґрунтовано та з порушенням вимог, передбачених нормами Закону України "Про виконавче провадження".

Представники відповідачів 1, 2 та третьої особи-3 у відповідне судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, заяви про розгляд справи за їх відсутності та/або письмові заперечення проти позову до суду не надійшли.

Представники третіх осіб 1, 2 проти задоволення позову не заперечували.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

У подальшому, суд, керуючись ст. 55 КАС України, допустив заміну відповідача-1 на його правонаступника - Оболонський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, (далі - відповідач-1), а також допустив заміну третьої особи-1 на його правонаступника - Онуфріївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, (далі - третя особа-1).

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

10 січня 2005 року державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Демиденко Я.П. при примусовому виконанні виконавчого напису №7177, виданого 14 листопада 2003 року третьою особою-3, про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП "Спецжитлофонд" боргу в сумі 715,07 грн., прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №153/23, (далі - постанова про арешт), якою накладено арешт на все майно, що належить позивачу, та заборонено здійснювати його відчуження.

З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 25.04.2017 р. №85804045 вбачається, що на підставі постанови про арешт відповідачем-2 07.02.2005 р. проведено державну реєстрацію обтяження - арешту нерухомого майна позивача (реєстраційний номер обтяження 1661381).

Разом з тим, згідно наданого відповідачем-1 до суду листа №24633 від 28.04.2017 р., виконавчі провадження 2004 по 2013 роки знищені за закінченням терміну зберігання, так як відповідно до п 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік, а тому, надати копію матеріалів виконавчого провадження в межах якого винесено постанову про арешт не можливо.

У контексті викладеного суд зазначає наступне.

Станом на час прийняття (вчинення) оскаржуваних рішень (дій), умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначались Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, (далі - Закон №606-XIV).

Так, відповідно до ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 2, п. 7 ст. 3, ч. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 5, ч. 1 ст. 7, ч.ч. 1-3 ст. 20, ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону №606-XIV, виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі - державні виконавці).

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

Державний виконавець вправі проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Отже, у випадку пред'явлення до відповідного органу державної виконавчої служби до виконання виконавчий документ, строк пред'явлення якого до виконання не закінчився та він відповідає вимогам, передбаченим Законом №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього такого виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Поряд з цим, позивач стверджував, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №153/23 прийнята відповідачем-1 протиправно та підлягає скасуванню, оскільки виконавче провадження відкрито не за місцем проживання позивача та/або за місцезнаходженням його майна, при цьому заборгованість перед КП "Спецжитлофонд" погашена позивачем добровільно в порядку іншого виконавчого провадження, відкритого за адресою реєстрації позивача - ВДВС Онуфріївського РУЮ.

Зазначені вище доводи позивача суд вважає неналежними та недостатніми доказами протиправності оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження №153/23, виходячи з наступного.

Позивач стверджував, що виконавче провадження відкрито не за місцем проживання позивача та/або за місцезнаходженням його майна, при цьому, позивачем не заперечувався факт того, що виконавче провадження могло бути відкрите за його місцем роботи.

Крім того, згідно наданого до суду третьої особою-1 листа від 13.05.2017 р. №02-47/1679, за період з 2005 (лютий 2015 року початок функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень) по 2017 роки по Автоматизованій системі виконавчих проваджень (в тому числі з спецрозділу АСВП - колишнього Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень ЄДРВП) проведено перевірку наявності виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих документів про стягнення коштів з ОСОБА_1, за результатами якої встановлено, що станом на 13.05.2017 р. виконавчих проваджень стосовно запитуваного боржника на виконанні в Онуфріївському РВДВС не перебувало та не перебуває.

Враховуючи вищезазначене, а також звертаючи увагу на те, що виконавче провадження №153/23 завершене та знищене за закінченням терміну зберігання, тобто станом на час розгляду даної справи оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №153/23 не порушує законних прав та інтересів позивача, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вказаної постанови.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 50, ч.ч. 1-3, 6 ст. 55 Закону №606-XIV, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду у 10-денний строк.

Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Враховуючи вищезазначені норми, суд приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин державний виконавець ВДВС Онуфріївського РУЮ був уповноважений на прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а тому, правові підстави для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови про арешт відсутні.

Разом з тим, згідно зі ст. 38 Закону №606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40 1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Виходячи з того, що виконавче провадження №153/23 закінчене, при цьому відповідачами не надано доказів того, що таке закінчення вчинено у зв'язку із направленням виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби, суд приходить до висновку, що державний виконавець відповідача-1 був зобов'язаний зазначити про скасування арешту, накладеного на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 40, ч.ч. 4, 5 ст. 59 Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII, в редакції станом на час прийняття даного судового рішення, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Враховуючи вищезазначене, зокрема, звертаючи увагу на те, що виконавче провадження №153/23 закінчене, при цьому докази зняття в межах даного виконавчого провадження арешту з усього майна (коштів) ОСОБА_1 або його частини відсутні, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині звільнення з-під арешту майна (коштів) ОСОБА_1, накладеного в межах виконавчого провадження №153/23, в т.ч. накладеного постановою про арешт.

Разом з тим, згідно зі ст. 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року №1952-IV, в редакції станом на час прийняття даного судового рішення, реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.

Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

Державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного рішення суду формує та реєструє необхідну заяву або реєструє рішення суду про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією прав, чи рішення суду про скасування відповідного рішення суду.

Проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів здійснюється у порядку та строки, передбачені цим Законом, без справляння адміністративного збору.

Інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України.

Виходячи із вищевказаної норми, суд приходить до висновку про необґрунтованість та передчасність позовних вимог в частині зобов'язання відповідачів 1, 2 та іншого уповноваженого державного реєстратора прав на нерухоме майно невідкладно здійснити державну реєстрацію припинення обтяження від 07.02.2005 р. за №1661381 (накладеного відповідачем-2 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) щодо заборони відчуження будь-якого майна, яке належить позивачу.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори, треті особи - Онуфріївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Комунальне підприємство "Спецжитлофонд", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії є таким, що не підлягає задоволенню в частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167, 181 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Звільнити майно (кошти) ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), з-під арешту, накладеного в межах виконавчого провадження №153/23, відкритого державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві по примусовому виконанню виконавчого напису №7177, виданого 14 листопада 2003 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Юрієм Вікторовичем, в тому числі накладеного постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Демиденко Я.П. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №153/23 від 10 січня 2005 року.

3. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) частину сплаченого ним судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 35018577).

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ю.Т. Шрамко