Постанова № 66993270, 31.01.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кодаки» ЛТД до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.03.2016 року надійшла на новий розгляд адміністративна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Кодаки» ЛТД до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0006672205 від 26.11.2014 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 213 113,75 грн., з яких за основним платежем 170 491 грн., за штрафними санкціями 42 622,19 грн.; №0042681703 від 26.11.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 17 055,89 грн., з яких за основним платежем 9982,06 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7073,83 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що пода ткові повідомлення-рішення, винесені за результатами перевірки, суперечать діючому пода тковому законодавству та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

Позивач у судове засідання не прибув, представник надав до суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

У запереченнях, які містяться в матеріалах справи, відповідач зазначив, що проведеною перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, внаслідок чого оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено податковим органом правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Кодаки» ЛТД з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.06.2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 30.10.2014 року № 4022/22-05/19156740, у висновках якого встановлено порушення позивачем п.14.1.27, п.14.1.36 ст.14, п.135.1 п.135.2 п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 981 124 гривень за 2013 рік; п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, пп.170.1.2 п.170.1 ст.170 Податкового кодексу України, податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об'єктів нерухомості, інших ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю чи присадибну ділянку), є орендар. Таким чином, підприємством товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Кодаки» ЛТД недоутримано податку на доходи фізичних осіб в сумі 9982,06 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2014 року №0042681703 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку за основним платежем у розмірі 9982,06 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 7073,83 гривень; податкове повідомлення-рішення №0006672205 від 26.11.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 981 124 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 186 413,56 грн. (позивачем оскаржується в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 213 113,75 грн., з яких за основним платежем 170 491 грн., за штрафними санкціями 42 622,19 грн.).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 року №996-ХIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які визнаються у податковому обліку на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2) у тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4).

У відповідності до пунктів 135.1, 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є наявність ділової мети.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що безповоротна фінансова допомога - це сума коштів передана платнику податків згідно з договорам дарування, іншими подібними договорами або без укладання таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків проведення такої основної суми, за винятком кредиторів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів умовно нарахованих на суму повторної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки НБУ, нарахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Також у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізовані законодавчі положення свідчать, що податкові наслідки у вигляді формування витрат у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «Інтервенто» (продавець) з ТОВ «Кодаки» ЛТД (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №03-12-12 від 03.02.2012 року, згідно умов якого продавець зобов'язаний передати у власність, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар, кількість, найменування та ціна визначаються сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємними частинами договору.

За пунктом 4.2 договору загальна сума договору складає суму всіх накладних на прийняття-передачу товару. Відповідно до пункту 3.1 договору товар постачається покупцю партіями, відповідно до видаткових накладних. Пунктом 3.2 договору передбачено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця на складі продавця за адресою: Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 147 з моменту підписання сторонами накладної на приймання-передачу товару.

ТОВ «Інтервенто» поставлено товар (технологічне обладнання та кухонне приладдя в асортименті, а саме: протягом 2013 року 5167 одиниць на загальну суму 5 663 902,64 грн., в тому числі ПДВ 943 983,77 грн.; протягом січня 2014 року 92 одиниці на загальну суму 72 742,25 грн., в тому числі ПДВ 12 123,70 грн.

На підтвердження факту постачання товарів за вказаним договором позивачем надано первинні документи, які фіксують здійснення господарських операцій, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення про оплату придбаного товару в безготівковому порядку.

Наданими документами також підтверджено, що транспортування товару здійснювалося автомобілем MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1, який перебуває в оренді у ТОВ фірма «Кодаки» ЛТД за нотаріально посвідченим договором оренди (найму) транспортного засобу від 03.01.2012 року та від 13.03.2013 року.

В матеріалах справи містяться первинні бухгалтерські документи, згідно яких придбаний позивачем товар реалізовувався іншим особам, а саме договори, накладні, податкові накладні, рахунки та платіжні документи, довіреності на отримання товару, транспортні накладні кур'єрської служби «Нова пошта».

Крім того, між ТОВ «Кодаки» ЛТД (орендар) та гр. ОСОБА_3 (орендодавець) було укладено договір оренди №01/01/13 від 01.01.2013 року, згідно умов якого орендодавець передав в оренду двоповерхову нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: 49051, м.Дніпропетровськ, вул. Каштанова, 1 загальною площею 1472,30 кв.м. Строк дії договору з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року. У пункті 3.1 даного договору передбачено, що щомісячна плата за користування орендним приміщенням складає 12 000,00 грн. з ПДВ.

Згідно акту прийняття-передачі майна за договором оренди №01/01/13 від 01.01.2013 року від 09.01.2013 року, орендодавець прийняв в оренду нерухоме майно.

Перерахування щомісяця на користь ОСОБА_3 орендної плати в розмірі 12000 грн. та утриманого з неї податку з доходів фізичних осіб підтверджується копіями платіжних доручень.

Рішеннями Дніпропетровської міської ради від 26.12.2012 року №6/30 та від 27.11.2013 року №6/43 було затверджено мінімальну вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб.

Суд звертає увагу, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Так, в обґрунтування висновків щодо неправомірності формування позивачем податкового обліку Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровської області посилається на матеріали кримінального провадження №32014040340000031 за фактом створення суб'єкта підприємницької діяльності контрагента позивача - ТОВ «Інтервенто» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, під час якого у червні 2014 року в судовому засіданні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в порядку ст.225 Кримінального процесуального кодексу України допитано як свідка директора ТОВ «Інтервенто» ОСОБА_4, який вказав, що ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності і реєстрації даного підприємства ТОВ «Інтервенто» не мав, ніколи не укладав та не підписував будь-яких договорів, угод, та правоустановчих документів .

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

У даному випадку підприємство знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомі особи лише оформляли відповідні документи. Номінальний директор нікого не уповноважував на вчинення дій від імені товариства, немає відомостей щодо уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені товариства.

Зважаючи на викладене, суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

При цьому згідно з ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2016 року у справі №202/4801/16-к (№1-кп/0202/366/2016) закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 та звільнено його від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 28, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України на підставі статті 49 Кримінального кодексу України, тобто у зв'язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючими підставами.

Суд зауважує, що первинні документи, які стали підставою для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до визначених пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу витрат є безпідставними.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року справа №21-3788а15, №21-4781а15 від 26 січня 2016 року, №21-2187а16 від 4 жовтня 2016 року, №21-3706а15 від 12 січня 2016 року, №21-1318а16 від 14 червня 2016 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0006672205 від 26.11.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств прийнято податковим органом правомірно та скасуванню не підлягає.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0042681703 від 26.11.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає, що за приписами підпункту 170.1.2 статті 170 Податкового кодексу податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об'єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

З огляду на викладене, суд вважає, що в діях позивача наявні порушення вимог підпункту 170.1.2 статті 170 Податкового кодексу України, оскільки утримання податку при виплаті доходу ОСОБА_3 від надання в оренду нерухомого майна здійснювалось з заниженого об'єкту оподаткування, розмір якого не відповідав мінімально встановленому законодавством розміру у відповідності до рішень Дніпропетровської міської ради від 26.12.2012 року №6/30 та від 27.11.2013 року №6/43.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Кодаки» ЛТД до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровської області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.