Рішення № 66992492, 07.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2017Справа №910/5628/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс»

про стягнення 5 165,55 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Савенко Ю.М. - представник за довіреністю б/н від 03.01.17

від відповідача Ванін В.В. - представник за довіреністю № 01.02-Д/19 від 01.02.17

В судовому засіданні 07.06.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс» про стягнення 5 165,55 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Ліко-Житлосервіс» зазначило, що 22.03.2016 року між сторонами було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 9к1/60, на виконання умов якого ТОВ «Ліко-Житлосервіс» як виконавець зобов'язався надавати послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку № 9/3 кв. 60 по вул. Академіка Вільямса у м. Києві, а ТОВ «СВ Фінанс» як споживач зобов'язався своєчасно оплачувати послуги за встановленим тарифом у строк та на умовах визначених договором. За доводами ТОВ «Ліко-Житлосервіс», споживачем неналежним чином виконується зобов'язання за договором щодо повноти та вчасності оплати послуг у зв'язку з чим в останнього утворився борг у сумі 5 165,55 грн за період з 01.01.2014 по 28.02.2017.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.04.2017 порушено провадження у справі № 910/5628/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 17.05.2017.

Ухвалою суду від 17.05.2017 розгляд справи відкладався до 31.05.2017.

29.05.2017 позивач через загальний відділ діловодства подав письмові пояснення до позовної заяви.

У судове засідання, призначене на 31.05.2017, з'явилися представник сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідач проти вимог заперечував зазначивши при цьому, що договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 9к1/60 з боку відповідача підписаний не уповноваженою особою. Також відповідач зазначив, що у житловому будинку № 9/3 кв. 60 по вул. Академіка Вільямса у м. Києві проживають інші особи і фактично позивачем не надається послуги з утримання будинків і споруд саме відповідачу, що є підставою для відмови від позову.

У судовому засіданні 31.05.17 оголошувалась перерва до 07.06.2017.

У судовому засіданні, призначене на 07.06.2017 представник позивача проси суд задовольнити вимоги з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні заявив клопотання про зупинення провадження у справі № 910/5628/17 у зв'язку з поданням позову про визнання договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 9к1/60 недійсним.

Судом відмовлено у задоволенні даного клопотання, оскільки відповідачем в порушення приписів ст. 79 ГПК України не надано доказів про існування іншої судової справи.

Представник відповідача проти вимог заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

22 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» (надалі - виконавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс» (надалі - споживач/відповідач) було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 9к1/60 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1. предметом цього договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків, спору та прибудинкових територій (далі - послуги) у житловому будинку (гуртожитку) у м. Києві по вул.. Академіка Вільямса будинок 9, корпус 3 кв. 60, а споживачем забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.

Згідно з п. 2 договору виконавець надає послуги відповідно до застереженого (погодженого) рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

Розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення цього договору становить 637,18 грн з ПДВ при оплаті після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим та 608,14 грн з ПДВ при оплаті до 20 числа місяця що настає за розрахунковим (п. 3 договору).

У п. 11 договору сторони визначили, що споживач зобов'язаний оплачувати послуги у встановленому цим договором строки.

За доводами позивача, відповідачем неналежним чином виконується зобов'язання за договором щодо повноти та вчасності оплати послуг у зв'язку з чим в останнього утворився борг у сумі 5 165,55 грн за період з 01.07.2016 по 28.02.2017.

Отже, спір у справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повноти та вчасності оплати послуг за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п. 3 договору розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення цього договору становить 637,18 грн з ПДВ при оплаті після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим та 608,14 грн з ПДВ при оплаті до 20 числа місяця що настає за розрахунковим.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем протягом спірного періоду щомісячно виставлялися відповідачу рахунки на оплату послуг (копії рахунків містяться в матеріалах справи).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Крім того, статтею 13 зазначеного Закону класифіковано житлово-комунальні послуги за призначенням, відповідно до якого житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, і на комунальні, до яких відноситься централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

Статтею 1 вищезазначеного Закону України визначено, що споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник (ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінетом Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Пунктом 18 зазначених Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що в порушення умов чинного законодавства, відповідач не здійснював оплату вартості фактично наданих позивачем послуг згідно з договором, у зв'язку з чим, у останнього утворилась заборгованість перед позивачем, за період з липня 2016 по лютий 2017 у розмір 5 165,55 грн.

Заперечення відповідача наведені у відзиві спростовуються наведеним вище та не беруться судом до уваги.

Так, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Статтею 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність, виходячи з вказаних засад, суд приходить до висновку, що позивачем не було доведено обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо сплати грошових коштів за отримані послуги виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс» (03189, м. Київ, вул.. Вільямса, буд. 4; ідентифікаційний код 39276835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» (03191, м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 58-А; ідентифікаційний код 30303467) заборгованість у розмірі 5 165 грн 55 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 (одну тисяча шістсот) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.06.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.