Рішення № 66991737, 08.06.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.06.2017 Справа № 904/5618/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛТРЕЙД 2016", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ТЕХНОЛОГІЇ", м.Дніпро

про стягнення 61814751,93грн.

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2, довіреність №б/н від 16.02.2017;

від відповідача: представник ОСОБА_3, довіреність №б/н від 01.06.2017.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтрейд 2016", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 енергозберігаючі технології", м.Дніпро (далі по тексту - відповідач) про стягнення 100000,00грн. основної заборгованості.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

05.04.2017 позивачем відповідачу надано зворотну фінансову допомогу (позику) на суму 866000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №28 від 05.04.2017.

Відповідач зобов'язався повернути надану йому суму фінансової допомоги у повному обсязі не пізніше 10.04.2017 шляхом перерахування отриманої суми фінансової допомоги на розрахунковий рахунок позикодавця.

Відповідач в порушення взятих зобов'язань грошові кошти позивачу не повернув, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2017 справу №904/5618/17 передано судді Петренку Ігорю Васильовичу.

За результатами розгляду позовної заяви від 11.05.2017 за вих.№б/н ухвалою суду від 12.05.2017 порушено провадження по справі та призначено слухання на 06.06.2017.

23.05.2017 отримано заяву про збільшення позовних вимог в якій позивач вважає за необхідне збільшити розмір позовних вимог та надати уточнення до позову.

Заява обґрунтована наступним.

Між сторонами укладено договір №02-03/2017 від 02.03.2017 зворотної фінансової допомоги (позики) на суму 20000000,00грн.

20.03.2017 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору зворотної фінансової допомоги (позики) №02-03/2017 від 02.03.2017.

Так, відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №1, сума цільової фінансової допомоги складає 50000000,00грн.

Пунктом 3 Додаткової угоди №1 передбачено, що відповідач зобов'язаний повернути надану фінансову допомогу у повному обсязі не пізніше 10.04.2017.

30.03.2017 між сторонами підписано додаткову угоду №2 до договору зворотної фінансової допомоги (позики) №02-03/2017 від 02.03.2017.

Так, відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №2, сума цільової фінансової допомоги складає 59338000,00грн..

Пунктом 3 Додаткової угоди №2 передбачено, що відповідач зобов'язаний повернути надану фінансову допомогу у повному обсязі не пізніше 10.04.2017.

Отже, позивач констатує, що загальна сума позики надана позивачем відповідачу становить 59338000,00грн.

Відповідач, всупереч взятим зобов'язанням, суму позики не повернув.

ОСОБА_4 звірки взаємних розрахунків станом за період січень 2017 року - квітень 2017 року сума заборгованості складає 59338000,00грн.

Враховуючи викладене позивач просить суд стягнути з відповідача 59338000,00грн. зворотної фінансової допомоги; 1742748,93грн. пені; 199961,00грн. трьох відсотків річних; 534042,00грн. інфляційних втрат.

06.06.2017 отримано письмові пояснення позивача в яких додатково вказано, що 30.03.2017 між сторонами укладено додаткову угоду №2 та пунктом 2 якої погоджено, що сума цільової фінансової допомоги складає 59338000,00грн., а пунктом 3 встановлено строк повернення не пізніше 30.04.2017. Крім того, позивач вказав, що поданням заяви про збільшення позовних вимог фактично змінив предмет позову до початку розгляду справи по суті.

За результатами огляду заяви позивача про збільшення позовних вимог господарський суд розцінив її як заяву про збільшення позовних вимог та про зміну предмету позову і прийняв для розгляду.

06.06.2017 отримано відзив на позов в якому відповідач визнав факт перерахування позивачем 59338000,00грн. Відповідач зосереджує увагу суду на власному скрутному фінансовому становищі та просить суд врахувати дані обставини при прийнятті рішення по суті.

Суд оголошував перерву з 12год. 25хв. 06.06.2017 до 15год. 00хв. 06.06.2017;

з 15год. 15хв. 06.06.2017 до 12год. 30хв. 07.06.2017;

з 12год. 45хв. 07.06.2017 до 12год. 55хв. 08.06.2017;

з 13год. 00хв. 08.06.2017 до 13год. 45хв. 08.06.2017.

Щодо повідомлення сторін про час та місце судового засідання.

Господарським судом враховано положення пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколах судового засідання від 06.06.2017; від 07.06.2017 та від 08.06.2017.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколах судового засідання від 06.06.2017; від 07.06.2017 та від 08.06.2017.

Враховуючи викладене господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду заяви судом.

В судовому засіданні, яке відбулося 08.06.2017, враховуючи, що сторони належним чином повідомлення про час та місце його проведення, продовжено розгляд справи по суті. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Відповідач проти позову не заперечував, суму заборгованості визнав.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 08.06.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю "Олтрейд 2016" (далі по тексту - позивач, позикодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 енергозберігаючі технології" (далі по тексту - відповідач, позичальник) укладено договір №02-03/2017 зворотної фінансової допомоги (позики) (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого позикодавець надає позичальнику зворотну фінансову допомогу, а позичальник приймає її та зобов'язується повернути позикодавцеві обумовлену суму фінансової допомоги.

Сума цільової зворотної фінансової допомоги складає 20000000,00грн. (пункт 2 договору).

Пунктом 2.2 договору визначено обов'язок позичальника повернути надану суму фінансової допомоги у повному обсязі не пізніше 27.03.2017.

Строк дії договору - визначається з моменту підписання договору сторонами та діє до 27.03.2017, а відносно повернення позики - до моменту повернення.

20.03.2017 між сторонами підписано додаткову угоду №1 за якою сторони домовилися змінити пункт 1.3 договору та викласти його в наступній редакції:

"Сума цільової зворотної фінансової допомоги складає 50000000,00грн.".

Крім того, сторонами узгоджено

"обов'язок позичальника повернути надану суму фінансової допомоги у повному обсязі не пізніше 10.04.2017."

30.03.2017 між сторонами підписано додаткову угоду №2 за якою сторони домовилися змінити пункт 1.3 договору та викласти його в наступній редакції:

"Сума цільової зворотної фінансової допомоги складає 59338000,00грн.".

Крім того, сторонами узгоджено

"обов'язок позичальника повернути надану суму фінансової допомоги у повному обсязі не пізніше 10.04.2017."

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач перерахував на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 59338000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:

- платіжне доручення №1 від 31.03.2017 на суму 1527000,00грн.;

- платіжне доручення №5 від 03.04.2017 на суму 1680000,00грн.;

- платіжне доручення №4 від 03.04.2017 на суму 1800000,00грн.;

- платіжне доручення №6 від 03.04.2017 на суму 1800000,00грн.;

- платіжне доручення №10 від 03.04.2017 на суму 1730000,00грн.;

- платіжне доручення №11 від 03.04.2017 на суму 1900000,00грн.;

- платіжне доручення №7 від 03.04.2017 на суму 2200000,00грн.;

- платіжне доручення №8 від 03.04.2017 на суму 1750000,00грн.;

- платіжне доручення №13 від 04.04.2017 на суму 1600000,00грн.;

- платіжне доручення №15 від 04.04.2017 на суму 1900000,00грн.;

- платіжне доручення №12 від 03.04.2017 на суму 2100000,00грн.;

- платіжне доручення №14 від 04.04.2017 на суму 1880000,00грн.;

- платіжне доручення №19 від 04.04.2017 на суму 1740000,00грн.;

- платіжне доручення №21 від 04.04.2017 на суму 1800000,00грн.;

- платіжне доручення №16 від 04.04.2017 на суму 2100000,00грн.;

- платіжне доручення №18 від 04.04.2017 на суму 1740000,00грн.;

- платіжне доручення №23 від 04.04.2017 на суму 1740000,00грн.;

- платіжне доручення №24 від 05.04.2017 на суму 1850000,00грн.;

- платіжне доручення №20 від 04.04.2017 на суму 2200000,00грн.;

- платіжне доручення №22 від 04.04.2017 на суму 1740000,00грн.;

- платіжне доручення №27 від 05.04.2017 на суму 1530000,00грн.;

- платіжне доручення №30 від 05.04.2017 на суму 1500000,00грн.;

- платіжне доручення №25 від 05.04.2017 на суму 2150000,00грн.;

- платіжне доручення №26 від 05.04.2017 на суму 1950000,00грн.;

- платіжне доручення №32 від 05.04.2017 на суму 1740000,00грн.;

- платіжне доручення №33 від 05.04.2017 на суму 1740000,00грн.;

- платіжне доручення №31 від 05.04.2017 на суму 1634000,00грн.;

- платіжне доручення №28 від 05.04.2017 на суму 866000,00грн.;

- платіжне доручення №35 від 06.04.2017 на суму 1900000,00грн.;

- платіжне доручення №34 від 06.04.2017 на суму 2100000,00грн.;

- платіжне доручення №38 від 06.04.2017 на суму 1776000,00грн.;

- платіжне доручення №37 від 06.04.2017 на суму 1700000,00грн.;

- платіжне доручення №4 від 21.03.2017 на суму 110000,00грн.;

- платіжне доручення №2 від 21.03.2017 на суму 140000,00грн.;

- платіжне доручення №5 від 22.03.2017 на суму 135000,00грн.;

- платіжне доручення №3 від 31.03.2017 на суму 1480000,00грн.;

- платіжне доручення №3 від 21.03.2017 на суму 110000,00грн.

Відповідач суму цільової зворотної фінансової допомоги у розмірі 59338000,00грн. не повернув.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував. Факт невиконання взятих на себе зобов'язань пояснив скрутним фінансовим становищем.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.

Щодо основної заборгованості.

ОСОБА_4 зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Господарський суд констатує, що платіжними дорученнями підтверджується, а відповідачем не спростовується факт передачі позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 59338000,00грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 Цивільного кодексу України).

Як було вказано вище, у пункті 2.2. договору сторони визначили, що поворотна фінансова допомога підлягає остаточному поверненню позикодавцю не пізніше 10.04.2017.

Зобов'язання відповідача, щодо повернення позики передбачено умовами договору та нормами законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

ОСОБА_4 з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

ОСОБА_4 зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися підписання представниками сторін акту взаємних розрахунків на суму 59338000,00грн.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки повернення отриманої позики, господарський суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 59338000,00грн. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Доказів повернення позики відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу у сумі 59338000,00грн., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Отже, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 59338000,00грн. основної заборгованості підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені.

Господарський суд визнав, що вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню з огляду на положення статтею 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а саме статтею 1 вказаного Закону чітко визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто обов'язковою умовою для сплати пені є згода сторін. Позивач не надав суду належних доказів того, що згода сторін на стягнення пені існує.

ОСОБА_4 ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено максимальний розмір пені щодо якого сторони можуть досягти згоди.

В даному випадку сторони не надали суду доказів наявності між ними згоди про стягнення пені та про розмір такого стягнення.

Отже, вимога про стягнення пені є такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).

Господарський суд здійснив перерахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.

Господарський суд констатує, що обов'язок відповідача повернути позивачу позику у загальному розмірі 59338000,00грн. виник в квітні 2017 року (строк повернення - не пізніше 10.04.2017). Отже, інфляційні втрати підлягають нарахування з травня 2017 року. Як вказав позивач та встановив господарський суд індекс інфляції на травень 2017 року, станом на час прийняття рішення не є встановленим.

Таким чином, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 231168,00грн., з урахуванням того, що 96,32% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 енергозберігаючі технології" (49045, м.Дніпро, вул.Кільченська, 17; ідентифікаційний код 36167721) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Олтрейд 2016" (03141, м.Київ, вул.Амосова, 4/2; ідентифікаційний код 41048384) 59338000,00грн. (п'ятдесят дев'ять мільйонів триста тридцять вісім тисяч грн. 00 коп.) зворотної фінансової допомоги; 199961,00грн. (сто дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят одна грн. 00 коп.) трьох відсотків річних; 231168,00грн. (двісті тридцять одна тисяча сто шістдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

08.06.2017

Суддя ОСОБА_5