Рішення № 66977855, 01.06.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/657/17Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого Ващенко Л.Г.

суддів Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

при секретарі Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 \ правонаступник товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс» і публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Порто-Франко»\ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

26.08.2015 року публічне акціонерне товариство ОСОБА_4 «Порто-Франко» (далі-Банк) звернулось із позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 334180,29 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що 23.09.2011 року між Банком і відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 200000 гривень зі сплатою 23% річних. 01.08.2012 року між Банком і відповідачем укладена додаткова угода №1, відповідно до якої ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 300 00 гривень, а додатково угодою №2 від 14.03.2014 року ліміт кредитної лінії збільшено до 580000 гривень.

Посилаючись на те, що відповідач умови зобовязання належним чином не виконував, належним чином не погашав кредит і відсотки, ОСОБА_4 намагався у досудовому порядку врегулювати спір, однак відповідач ухиляється від виконання зобовязань, заборгованість по кредиту і відсоткам не погашає, ОСОБА_4 просив позов задовольнити.

17.11.2015 року між Банком і товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (далі-Товариство) укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема за кредитним договором від 23.09.2011 року між Банком та ОСОБА_2, а 26.01.2016 року між Товариством і ОСОБА_3 укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 23.09.2011 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2016 року здійснено заміну позивача у справі з Банка на ОСОБА_3 (а.с.46,47,50,51, 120,121, 137-139).

Представник позивача ОСОБА_3 позов підтримав у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти позову з підстав неправильного розрахунку заборгованості.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.12.2016 року позов задоволено: суд стягнув з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 23.09.2011 року у розмірі 334180,29 копійок і на користь держави судові витрати у вигляді судового збору.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність рішення суду, необґрунтовану відмову суду у зупиненні провадження у справі, неправильне визначення розміру заборгованості, неповне зясування обставини справи, позбавлення відповідача права надати нові докази і заявити клопотання про призначення експертизи.

У засіданні колегії суддів: представник відповідача скаргу підтримала; представник позивача скаргу не визнав.

Рішення суду першої інстанції у частині підлягає зміні на підставі ст. 309 ч.1. п.п.3,4 ЦПК України.

За змістом ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України, підставами для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Суд, задовольняючи позов і стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 23.09.2011 року виходив з того, що вимоги обґрунтовані та доведені.

Висновок суду у цій частині відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується належними та допустимими доказами, що 23.09.2011 року між Банком та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 200000 гривень зі сплатою 23% річних на строк до 22.09.2016 року. 01.08.2012 року між Банком і відповідачем укладена додаткова угода №1, відповідно до якої ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 300 00 гривень, а додатково угодою №2 від 14.03.2014 року ліміт кредитної лінії збільшено до 580000 гривень (а.с.8-22).

Станом на 12.08.2015 року відповідач допустив заборгованість за кредитом у розмірі 334180,29 гривень, з яких 279998,21 гривень заборгованість по кредиту, 39767,42 заборгованість по процентам і неустойка у вигляді пені в розмірі 14414,66 гривень за період з 11.03.2015 року по 12.08.2015 року (а.с.7).

Факт заборгованості підтверджено рухом коштів по рахункам відповідача в період з 23.09.2011 року по 24.03.2016 року (а.с.54-100).

17.11.2015 року між Банком і Товариством укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема за кредитним договором від 23.09.2011 року між Банком та ОСОБА_2, а 26.01.2016 року між Товариством і ОСОБА_3 укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 23.09.2011 року (а.с.46,47,50,51,137-139).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 2.06.2016 року здійснено заміну позивача у справі з Банка на ОСОБА_3 (а.с.120,121).

Зважаючи на те, що зобовязання має виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін), боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у термін, встановлений договором чи законом (ст.ст.526 ч.1, 530 ч.1, 612 ч.1 ЦК України), встановлено, що відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору і станом на 12.08.2015 року допустив заборгованість з погашення кредиту та відсотків, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення заборгованості.

Банк, у встановленому законом порядку, відступив своє право вимоги за кредитним договором від 23.09.2011 року, з 26.01.2016 року кредитором за зобовязанням від 23.09.2011 року є ОСОБА_3

Разом з тим, рішення суду підлягає зміні, оскільки резолютивна частина рішення не зазначає складових заборгованості.

Між тим, заборгованість станом на 12.08.2015 року становить 334180,29 гривень, з яких 279998,21 гривень заборгованість по кредиту, 39767,42 заборгованість по процентам, а також неустойка у вигляді пені в розмірі 14414,66 гривень за період з 11.03.2015 року по 12.08.2015 року.

За таких обставин, резолютивна частина рішення підлягає зміні з уточненням

складових заборгованості.

Доводи представника відповідача у скарзі про те, що суд: необґрунтовано відмовив у зупиненні провадження у справі; неправильно визначив розмір заборгованості; позбавив відповідача права надати нові докази і заявити клопотання про призначення експертизи не заслуговують на увагу з таких підстав.

Суд, відмовляючи у зупиненні провадження у справі правильно виходив з того, що правова природа даного спору про стягнення заборгованості за кредитним договором є відмінною від правової природи спору за позовом відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором застави (а.с.144,145).

На підтвердження заборгованості, відповідно до ст. 57-60 ЦПК України, позивач надав належні та допустимі докази, а саме: фінансовий документ про рух коштів по рахунку відповідача, а також письмові розрахунки заборгованості.

Разом з тим, відповідач, всупереч ст.ст. 57-60 ЦПК України, не довів відсутність у нього заборгованості за кредитним договором й належними та допустимими доказами не спростував доводів позивача про наявність такої заборгованості.

Розгляд справи у суді першої інстанції тривав з 26.08.2015 року по 14.12.2016 року. Відповідач і його представники з належними повноваженнями, в період з серпня 2015 року по грудень 2016 року, мали можливість ставити перед судом першої інстанції питання про призначення та проведення експертизи або витребування інших доказів, однак, розпоряджаючись своїми процесуальними правами на власний розсуд, з відповідними клопотаннями до суду не звертались (а.с.34,129).

Не поставлено таке питання і перед судом апеляційної інстанції.

Матеріали справи не містять доказів того, що суд першої інстанції позбавив відповідача або його представників права надати нові докази, у тому числі права заявити клопотання про призначення у справі експертизи.

Інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, резолютивна частина рішення не зазначає складові розміру заборгованості, рішення суду підлягає зміні у частині з викладенням у цій частині рішення суду у новій редакції.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2016 року у частині стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, виклавши резолютивну частину рішення у цій частині у новій редакції:

Позов ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІІ№ НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІІН № НОМЕР_2) заборгованість за кредитним договором № 440/6-11 від 23.09.2011 року станом на 12.08.2015 року у розмірі 334180,29 гривень, з яких: 279998,21 гривень заборгованість за кредитом; 39767,42 гривень заборгованість за відсотками і 14414,66 гривень пені.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_5

ОСОБА_6