Рішення № 66966135, 25.05.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/3240/15-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В.Провадження № 22-ц/780/2080/17 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 46 25.05.2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого - судді Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Коцюрби О.П., Суханової Є.М., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 лютого 2017 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Кабінет Міністрів України, до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, треті особи - Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_3, про визнання недійсними рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А :

20 травня 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом, де, зокрема, просив

визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 16 серпня 2010 року №1400-54-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1000 га,

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4,

витребувати з володіння ОСОБА_4 на користь держави, в особі Кабінету Міністрів України, земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га, вартістю 120 180,0 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що проведеною перевіркою встановлено, що рішенням Гостомельської селищної ради від 16 серпня 2010 року №1400-54-У у приватну власність громадянину передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель.

На момент відведення спірна земельна ділянка, згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект», перебувала у постійному користуванні лісгоспу.

Крім того, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

На обґрунтування ухваленого рішення судом першої інстанції зазначено, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки відповідачами зроблено заяви про застосування строків позовної давності, а посилання позивача, про те, що про порушення прокуратура довідалась лише після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року №51, тому строк позовної давності прокуратурою не пропущено, спростовується відповіддю КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21 листопада 2014 року №873, в якій зазначено, що з листа прокуратури м. Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 року було пред'явлено 18 позовів на площу 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 лютого 2017 та ухвалити нове, яким позов задовольнити, а судові витрати стягнути із відповідачів.

Суд, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, рішенням №1400-54-У Гостомельської селищної ради Київської області від 16 серпня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ( а.с. 17 т. 1 ).

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, який зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за №011096602446 ( а.с. 18 т. 1 ).

В подальшому, на підставі договору дарування від 20 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., зареєстрованого в реєстрі за №4894, ОСОБА_3 подарувала зазначену земельну ділянку ОСОБА_2, вартістю 120 179,70 грн. ( а.с. 20-21 т. 1 ).

На даний час власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_2 ( а.с. 92 т. 1 ).

Крім цього, встановлено, що передана у власність відповідача ОСОБА_2 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, що стверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, якими є планшети №№ 1, 4, карта-схема поділу лісів за категоріями Святошинського лісопаркового господарства, викопіювання з проекту формування і встановлення меж Гостомельської селищної ради (а.с. 28, 29, 30, 31, 34, 35, 36, 43 т. 1).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові №6-212цс14 від 24 грудня 2014 року, порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

А відтак при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Окрім цього, як встановлено судом, спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» ( а.с. 40-41, 42, 43 т. 1 ).

При цьому, будь-якого погодження на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало та уповноважений орган державної влади відповідного рішення з цього приводу не приймав ( а.с. 93-94 т. 1 ).

За таких обставин, рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року про передачу ділянки у власність ОСОБА_3 та видачу їй державного акту на право власності на земельну ділянку суперечить вимогам закону та порушує права держави, які підлягають до захисту.

Крім того, на час передачі Гостомельською селищною радою у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, межі селища Гостомель Київської області у встановленому законом порядку не установлювалися, проект встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державний акт, який би визначав межі селища, та генеральний план населеного пункту відсутні.

Наведене, у свою чергу, свідчить про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та порушення прав держави, які підлягають до захисту.

Такі висновки повністю узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 червня 2014 року у справі №6-67цс14, де, серед іншого, зазначено, що встановивши факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання громадянину земельної ділянки затвердженої у встановленому законом порядку документації, яка б встановлювала межі селища, суд на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 Перехідних положень ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту та недійсності такого рішення селищної ради.

Також, згідно вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно, заявлені вимоги, на переконання апеляційного суду, на підставі положень ст.ст. 387, 396 ЦК України, згідно яких положення щодо захисту прав власника поширюється і на особу, яка має речове право на чуже майно, в даному випадку - право розпорядження Кабінету Міністрів України спірним майном, підлягають задоволенню.

Зазначений висновок суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю також узгоджується із правовою позицією Верховного суду України, викладеною у справі 6-140цс14, де серед іншого, зазначено наступне.

За положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 незаконно володіє спірною земельною ділянкою, площею 0,1000 га, то відповідно до приписів ст.ст. 387, 388 ЦК України вказану земельну ділянку необхідно витребувати із незаконного володіння останнього на користь держави, в особі Кабінету Міністрів України.

Крім цього, судом встановлено, що першим заступником прокурора Київської області пред'явлено позов в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, який є позивачем у даній справі ( а.с. 2-8 т. 1 ).

При цьому, відповідно до положень ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

За таких обставин, відсутні підстави для застосування строку позовної давності, оскільки, у разі пред'явлення позову прокурором в інтересах певної особи, відлік позовної давності обчислюється з моменту коли особа, в інтересах якої подано позов довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Матеріали справи не містять доказів, що Кабінет Міністрів України, в інтересах якого пред'явлено прокурором позов і який згідно ст. 149 ЗК України наділений правом розпорядження землями лісогосподарського призначення, було відомо про порушення свого права на розпорядження землями лісогосподарського призначення.

Зокрема, відсутні докази, що Кабінет Міністрів України повідомлявся про виділення ОСОБА_3 спірної ділянки, що запитувалася його згода на це та чи направлялися копії рішень, тощо.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції помилково наділив першого заступника прокурора Київської області статусом самостійного позивача та дійшов хибного висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою факту порушення відповідачами земельного законодавства і пред'явлення протягом 2011-2012 року 18 позовів на площу 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок, а відтак - і про сплив позовної давності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, що підтвердили в судовому засіданні прокурор та представник позивача, Кабінет Міністрів України про порушення свого права як розпорядника спірної земельної ділянки довідався із отриманої копії позовної заяви.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, здійсненого судом першої інстанції, зазначена особа її отримала 02 червня 2015 року ( а.с. 50 т. 1 ).

Відтак, на переконання апеляційного суду, позов Кабінету Міністрів України, поданий 20 травня 2015 року першим заступником прокурора Київської області ( а.с. 2-10 т. 1 ), тобто, в межах строку позовної давності, визначених ст. 257 ЦК України.

Такий висновок повністю ґрунтується на положеннях правової позиції Верховного суду, викладеного у справі №6-68цс15, згідно якої пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Окрім іншого, висновок суду першої інстанції про подання відповідачами заяви про застосування строків позовної давності не ґрунтується на матеріалах справи.

Так, ОСОБА_2 02 лютого 2016 року подано заперечення проти позову ( а.с. 162-166 т. 1 ), де серед іншого, вказано про необхідність застосування строку позовної давності.

Інший відповідач, у своїх запереченнях ( а.с. 54-62 т. 1 ) просить скасувати судове рішення в частині і закрити провадження, а в решті - відмовити.

Таким чином, суд другої інстанції вважає за необхідне зазначити про неможливість, у даному разі, застосування строків позовної давності в силу того, що відповідачі та їх представники не звертались до суду із відповідною заявою про застосування строку позовної давності при розгляді справи місцевим судом.

Посилання ОСОБА_2 на сплив строку позовної давності в запереченнях на позовну заяву прокурора не свідчать про дотримання ним положень ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Такий висновок повністю ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у справі №6-738цс15, згідно якої зазначено, що виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Таким чином суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

За таких обставин, суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, без додержання зазначених норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 256, 257, 261, 330, 387, 388, 396 ЦК України, ст.ст. 20, 116, 118, 122, 149, 152, ч. 1 ст. 155, п. 12 Перехідних положень ЗК України, ст.ст. 33, 57 ЛК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 88, 212-215 ЦПК України, ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Відтак, доводи апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області, на переконання апеляційного суду, знайшли своє повне підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 309 ЦПК України та зазначених положень матеріального і процесуального права.

Належним відповідачем по справі, як встановлено судом другої інстанції, має бути ОСОБА_2, а не ОСОБА_4, як зазначено у позові, за яким до останнього заявлені позовні вимоги про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку, з відміткою про перехід права власності, та витребування земельної ділянки із його володіння.

При цьому, смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не є перешкодою, на переконання суду другої інстанції, для ухвалення такого рішення, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, 20 жовтня 2010 року ОСОБА_3 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_2, які заявлені у справі як відповідач та третя особа, відповідно.

Таким чином, права та обов'язки спадкодавця за цим правочином не входять до складу спадщини у відповідності до положень ст. 608, 1219 ЦК України.

Окрім цього, ОСОБА_6, яка 18 лютого 2014 року звернулась із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ( а.с. 29 зв. т. 2 ), незважаючи на повідомлення ( а.с. 50 т. 2 ), до суду апеляційної інстанції не з'явилась, будь-яких клопотань не заявила, а тому, з точки зору суду другої інстанції, будь-які законні права чи її інтереси ухваленням зазначеного судового рішення не зачіпаються.

Не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, у силу викладеного, надані сторонами та наявні у справі докази про наявність у прокурора відомостей про порушення прав розпорядника спірної земельної ділянки до отримання копії позовної заяви - 02 червня 2015 року, зокрема, листи ( а.с. 25, 26, 27, 32-33, 42, 63, 64, 65, 66, 72, 121, 122-123, 139-140 т. 1 ), постанова ( а.с. 44-45, 137-138 т. 1 ), заперечення ( а.с. 54-62, 162-166 т. 1 ), рішення ( а.с. 68, 70, 73, 74 т. 1 ), список ( а.с. 69 т. 1 ), викопіювання ( а.с. 75 т. 1 ), копії судових рішень ( а.с. 167-171,172-175, 176-186, 187-190 т. 1 ).

Суд апеляційної інстанції вважає також за необхідне стягнути з Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 на користь держави судовий збір, із врахуванням часу подачі та суті позовних вимог, у розмірі по 844,50 (( 487,20 + 1 201, 80 ) : 2 )) та прокуратури Київської області ( код 02909996, Держказначейська служба України, МФО 820172, р/р 35216008015641 ) по 928,50 ( 1 857 : 2 ) грн. ( а.с. 20-21 т. 2 ), з кожного, на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 88 ЦПК України.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 лютого 2017 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Кабінет Міністрів України, до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, треті особи - Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_3, про визнання недійсними рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки скасувати і ухвалити по справі нове рішення.

Позов першого заступника прокурора Київської області задовольнити. Визнати недійсним рішення №1400-54-У Гостомельської селищної ради Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 16.08.2010 року, яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2.

Витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь держави, в особі Кабінету Міністрів України, земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1, вартістю 120 180,00 грн.

Стягнути з Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі по 844,50 грн. та прокуратури Київської області ( код 02909996, Держказначейська служба України, МФО 820172, р/р 35216008015641 ) по 928,50 грн., з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: О.П. Коцюрба

Є.М. Суханова