Постанова № 66962086, 29.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2017 р. Справа № 917/608/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 (дов. № 269/16 від 27.12.2016)

відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 5 від 03.01.2017)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни, Полтавська область (вх. №974 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 27.02.17 у справі № 917/608/16

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни, Полтавська область

про стягнення 3282893,82 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.02.2017 у справі № 917/608/16 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 276148,32 грн. 3% річних, 2909940,80 грн. інфляційних, 47791,34 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору. В іншій частині у позові відмовлено. Заяву Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" про розстрочку виконання рішення відхилено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 27.02.2017 у справі № 917/608/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 269 442,73 грн. 3% річних, 276126,85 грн. інфляційних втрат. Розстрочити виконання рішення на 3 роки зі сплатою рівних щомісячних платежів. Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідач просить стягнути з позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що судом першої інстанції не обґрунтовано стягнено 3% річних за період з 07.04.2013 по 29.09.2015 та інфляційні втрати за період з 01.10.2013 по 29.09.2015, що призвело до стягнення заборгованості у більшому розмірі. За даними відповідача, 3% річних у звязку з неналежним виконанням ПАТ Лубнигаз грошових зобовязань за договором, за вирахуванням суми коштів, що було сплачено за рахунок коштів державного бюджету за спільними протокольними рішеннями, становить 269 442,73 грн., а інфляційних - 276126,85 грн.

Відповідач також надав до суду додаткові пояснення по справі щодо укладання сторонам спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, якими сторони змінили строк виконання зобовязання, та виходячи з цього, обґрунтований розрахунок 3% річних та інфляційних. Крім того, відповідач надав до суду пояснення щодо наявності підстав для розстрочення рішення суду, посилаючись на відсутність вини ПАТ Лубнигаз у виникненні заборгованості перед позивачем та перебуванням останнього у скрутному матеріальному стані.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з доводами відповідача не погоджується, посилаючись на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора у звязку з порушенням боржником грошового зобовязання за договором, не змінює підставу виникнення цивільних прав та обовязків договір, а також не змінює строк виконання зобовязання встановлений договором.

Позивач надав додаткові пояснення по справі щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України у звязку з невиконанням грошового зобовязання щодо оплати отриманого природного газу за договором № 06/10-1995 від 20.12.2010, а також щодо відсутності підстав для надання відповідачу розстрочки виконання рішення.

Відповідач у письмових поясненнях (вх. 5542 від 29.05.2017) посилається на необхідність врахування усіх сум, що було сплачено за спільними протокольними рішеннями, у тому числі й спільне протокольне рішення від 21.03.2017, яким сторони частково змінили строки виконання зобовязань за основним договором, в звязку з чим відповідач просить відмовити позивачеві в стягненні 3% річних та інфляційних втрат на суму коштів, що були сплачені на виконання такого спільного протокольного рішення. За розрахунками ПАТ «Лубнигаз» 3% річних за період з 07.04.2013 по 07.09.2015 становлять 206 587,53 грн., а інфляційні втрати 2 117 124,93 грн. Крім того, відповідач зазначає про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду, посилаючись на відсутність коштів на рахунках та докази низької прибуткової господарської діяльності ПАТ «Лубнигаз», що унеможливлює виконання рішення суду одним платежем без завдання шкоди господарській діяльності товариства.

Протоколом повторного автоматичного розподілу справ для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Пелипенко Н.М.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи рішенням господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 у справі № 18/1407/12 задоволено позов Дочірньої компанії "Газ України" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" про стягнення заборгованості за поставлений по договору № 06/10-1995 природний газ, присуджено до стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" на користь ДП "Газ України" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 14 089 569,54 грн. основного боргу, 1 064 579,70 грн - пені, 656 812,52 грн - інфляційних, 592 921,91 грн - 3% річних та 64 380,00 грн судових витрат (т.1 а.с.9-12).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 у справі № 18/1407/12 апеляційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" залишено без задоволення, задоволено клопотання ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" про зменшення розміру пені та змінено рішення Господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 в частині суми пені, що стягується - пеню зменшено до 532 289,85 грн. (т.1 а.с.13-18).

Ухвалою господарським судом Полтавської області 08.09.2015 розстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області у справі № 18/1407/12 щодо стягнення заборгованості в сумі 15 571 593,82 грн. на три роки рівними щомісячними платежами згідно графіку (т.1 а.с.19-26). Вказана ухвала залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2015 у справі № 18/1407/12 (т. 4 а.с.41-42).

З огляду на те, що відповідач несвоєчасно виконав зобовязання по оплаті вартості поставленого природного газу, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог № 2796 від 27.02.2017) 331 350,32 грн. 3% річних за період з 07.04.2013 по 06.04.2016 та інфляційних в розмірі 2 951 543,50 грн. за період жовтень 2013 по січень 2016.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, Публічним акціонерним товариством "Лубнигаз", Публічним акціонерним товариством "Газ України" та Публічним акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписано ряд спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, зокрема Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департамент фінансів Полтавської облдержадміністрації, Публічне акціонерне товариство "Лубнигаз", Публічне акціонерне товариство "Газ України" та Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписали спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.

Розділами 2 протокольних рішень передбачено порядок розрахунків за спільними протокольними рішеннями, зокрема передбачено, що Публічне акціонерне товариство "Лубнигаз" перераховує Дочірній компанії "Газ України" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" грошові кошти за природний газ 2011 року згідно з договором від 20.12.2010 № 06/10-1995 з записом у графі "призначення платежу" "Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер спільного протокольного рішення, за природний газ 2011 року.

На підставі спільного протокольного рішення № 2586/ГУ від 20.11.2015р., за платіжним дорученням № 23 від 23.11.2015р. (дата сплати 30.11.2015) позивачу перераховано 865202,03 грн. (т.1 а.с.126-129, 174).

На підставі спільного протокольного рішення № 2963/ГУ від 17.12.2015р., за платіжним дорученням № 26 від 18.12.2015р. (дата сплати 23.12.2015) позивачу перераховано 432544,27 грн. (т.1 а.с.130-133, 178).

На підставі спільного протокольного рішення № 317/ГУ від 22.01.2016р., за платіжним дорученням № 4 від 25.01.2016р. (дата сплати 15.01.2016) позивачу перераховано 432544,27 грн. (т.1 а.с.134-137, 182).

На підставі спільного протокольного рішення № 771/ГУ від 24.02.2016р., за платіжним дорученням № 7 від 25.02.2016р. (дата сплати 29.03.2016) позивачу перераховано 432544,27 грн. (т.1 а.с.138-141, 186).

На підставі спільного протокольного рішення № 1051/ГУ від 21.03.2016р., за платіжним дорученням № 10 від 22.03.2016р. (дата сплати 29.03.2016) позивачу перераховано 432544,27грн. (т.1 а.с.142-145, 190).

На підставі спільного протокольного рішення № 1282/ГУ від 19.04.2016р., за платіжним дорученням № 12 від 21.04.2016р. (дата сплати 25.04.2016) позивачу перераховано 432544,27 грн. (т.1 а.с.191-193, 194 ).

На підставі спільного протокольного рішення № 1602/ГУ від 20.05.2016р., за платіжним дорученням № 15 від 23.05.2016р. (дата сплати 27.05.2016) позивачу перераховано 432544,27грн. (т.1 а.с.195-197, 198).

На підставі спільного протокольного рішення № 1711/ГУ від 16.06.2016р., за платіжним дорученням № 18 від 21.06.2016р. (дата сплати 29.06.2016) позивачу перераховано 432544,27 грн. (т.3 а.с. 59-62, 63).

На підставі спільного протокольного рішення № 1936/ГУ від 20.07.2016р., за платіжним дорученням № 20 від 21.07.2016р. (дата сплати 27.07.2016) позивачу перераховано 432544,27 грн. (т.3 а.с.64-67, 68).

На підставі спільного протокольного рішення № 2222/ГУ від 19.08.2016р., за платіжним дорученням № 22 від 22.08.2016р. (дата сплати 25.08.2016) позивачу перераховано 432544,27 грн. (т.3 а.с.69-72, 73).

На підставі спільного протокольного рішення № 2433/ГУ від 21.09.2016р., за платіжним дорученням № 23 від 22.09.2016р. (дата сплати 07.10.2016) позивачу перераховано 432544,27 грн. (т.3 а.с.74-77, 78).

На підставі спільного протокольного рішення № 2591/ГУ від 20.10.2016р., за платіжним дорученням № 24 від 21.06.2016р. (дата сплати 28.10.2016) позивачу перераховано 432544,27грн. (т.3 а.с.79-82, 83).

На підставі спільного протокольного рішення № 2862/ГУ від 17.11.2016р., за платіжним дорученням № 26 від 18.11.2016р. (дата сплати 28.11.2016) позивачу перераховано 432544,27 грн. (т.3 а.с.84-87, 88).

На підставі спільного протокольного рішення № 3432/ГУ від 20.12.2016р., за платіжним дорученням № 28 від 21.12.2016р. (дата сплати 27.12.2016) позивачу перераховано 865088,54 грн. (т.3 а.с.105-106, 107).

На підставі спільного протокольного рішення № 473/ГУ від 20.01.2017р., за платіжним дорученням № 2 від 23.01.2016р. (дата сплати 23.01.2017) позивачу перераховано 2162721,35 грн. (т.3 а.с.173-174, 175).

На підставі спільного протокольного рішення № 1201/ГУ від 17.02.2017р., за платіжним дорученням № 7 від 21.02.2017р. (дата сплати 27.02.2017) позивачу перераховано 1297632,81 грн. (т.4 а.с.37-38, 52-55, 32).

Таким чином станом за спільними протокольними рішеннями ПАТ Лубнигаз на виконання рішення господарського суду Полтавської області у справі № 917/1407/12 від 21.10.2014р. сплачено Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 10381175,97 грн. Таким чином, залишок боргу не погашений спільними протокольними рішеннями становив 3 708 393,57 грн.

Також, судом першої інстанції встановлено, що на виконання вказівок Вищого господарського суду України, наведених у постанові від 09.11.2016 у даній справі, проведений відповідачем платіж від 30.10.2015 позивач зарахував на погашення основного боргу в сумі 200254,42 грн. (пояснення - т.3 а.с.46).

Отже, на час вирішення даного господарського спору заборгованість відповідача становила 3 508 139,15 грн.

Враховуючи викладені обставини та з урахуванням положень ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача як кредитора права вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання.

Разом з цим, оскільки ухвалою господарського суду Полтавської області 08.09.2015 розстрочене виконання рішення господарського суду Полтавської області у справі № 18/1407/12 щодо стягнення заборгованості, суд встановив право відповідача на розстрочку боргу та обовязок сплатити цей борг з 30.09.2015 по 25.07.2018 окремими платежами, а також факт дотримання відповідачем зазначеного графіку погашення боргу.

З урахування викладеного, а також зважаючи на те, що невиконання грошового зобовязання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобовязання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за період такого розстрочення або відстрочення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасний розрахунок до встановленої судом дати початку платежів з розстроченням виконання рішення, тобто до 30.09.2015 та в звязку з цим задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 276148,32 грн. 3% річних, 2909940,80 грн. інфляційних.

Що стосується поданої відповідачем заяви про розстрочку виконання рішення, суд першої інстанції відмовив в її задоволенні за відсутністю підстав, враховуючи обставини проведення відповідачем погашення основного боргу за рахунок спільних протокольних рішень, наслідком чого позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних та інфляційних, а також відсутністю доказів, які б свідчили про тяжкий стан відповідача, про наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі, оскільки вони ґрунтуються на обставинах справи, які суд правомірно визнав встановленими, а також судом вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 331350,32 грн. - 3% річних (нарахованих за період 07.04.2013 29.10.2015 на заборгованість в сумі 3708393,57 грн. та за період 30.10.2015 06.04.2016 на заборгованість в сумі 3508139,15 грн.) та 2951543,50 грн. інфляційних (нарахованих за період 01.10.2013 29.10.2015 на заборгованість в сумі 3708393,57 грн. та за період 30.10.2015 31.01.2016 на заборгованість в сумі 3508139,15 грн.) в редакції заяви про зменшення позовних вимог (вхід. № 2796 від 27.02.2017р.; т.4 а.с.34-35).

Як вірно встановлено судом першої інстанції на час вирішення даного господарського спору заборгованість відповідача, з урахуванням здійснених ПАТ Лубнигаз проплат за спільними протокольними рішеннями на виконання рішення господарського суду Полтавської області у справі № 917/1407/12 від 21.10.2014 в сумі 10 381 175,97 грн., а також проведеного відповідачем платежу від 30.10.2015 в сумі 200 254,42 грн., становила 3 508 139,15 грн.

Дані суми заборгованості підтверджені позивачем в заяві про зменшення позовних вимог та відповідачем в додаткових поясненнях (т. 4 а.с.34-35, 28), а також не спростовані під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 599 ЦК та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобовязання.

Отже, за відсутності інших підстав припинення зобовязання, передбачених договором або законом, зобовязання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання неустойки та сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду Полтавської області 08.09.2015 розстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області у справі № 18/1407/12 щодо стягнення заборгованості на три роки рівними щомісячними платежами згідно графіку починаючи з 30.09.2015 по 25.07.2018 по 432544,27 грн. щомісячно і останній платіж 432544,28 грн. (т.1 а.с.19-26).

Таким чином, відповідач набув право на розстрочку боргу та обовязок сплатити цей борг з 30.09.2015 по 25.07.2018 окремими платежами. Відповідачем зазначений графік погашення боргу дотримується.

Колегія суддів звертає увагу, що невиконання грошового зобовязання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобовязання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за період такого розстрочення або відстрочення.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України в постанові від 17.02.2016р. № 3-1276гс15 у справі № 905/3137/14-908/5775/14.

Ураховуючи викладене, наявні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасний розрахунок до встановленої судом дати початку платежів з розстроченням виконання рішення, тобто до 30.09.2015.

Підстави для відступу від даної правової позиції під час розгляду цієї справи у суду відсутні. Крім того, в постанові Вищого господарського суду України від 09.11.2016 у даній справі було звернуто увагу судів на неврахування вказаної правової позиції (т.3 а.с.30-38).

Таким чином, інфляційні та річні підлягають нарахуванню з визначеної позивачем дати - на суму боргу, яка не була погашена за спільними протокольними рішеннями та існувала станом на 29.09.2015.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідно до ухвали про розстрочення виконання рішення суду в справі № 18/1407/12 від 08.09.2015 відповідач не зобовязаний вносити платежі у період з 08.09.2015 по 29.09.2015, колегія суддів вважає помилковим, оскільки за ухвалою від 08.09.2015 період розстрочення згідно графіку починається саме з 30.09.2015 та саме з цієї дати у відповідача виникло право на розстрочку боргу та обовязок сплатити борг.

Також, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на необхідність врахування сум, що було сплачено за спільним протокольним рішенням від 21.03.2017, при визначенні 3% річних та інфляційних, які підлягають стягненню з відповідача, оскільки зазначені обставини не були предметом дослідження та не існували на час прийняття рішення у справі, в звязку з чим суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 101 ГПК України, не вбачає законних підстав для прийняття наданих відповідачем доказів на підтвердження обставин щодо зменшення суми інфляційних та 3% річних.

Таким чином, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення суми інфляційних та 3% річних, колегія суддів встановила, що за період 07.04.2013 29.09.2015 сума 3% річних становить 276148,32 грн., а за період 01.10.2013 - 29.09.2015 сума інфляційних становить 2909940,80 грн.

В звязку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідачем подано заяву про розстрочку виконання рішення суду на 3 роки шляхом сплати рівними щомісячними платежами (т.3 а.с.185-192).

В обґрунтування заяви відповідач посилається на існування значної кредиторської заборгованості, низький рівень господарської діяльності, скрутне фінансове становище, відсутність вини у простроченні зобовязання. Відповідач вказує, що він здійснює вибухонебезпечні роботи по ремонту газових мереж, обслуговує газові трубопроводи обєкти державної власності, веде претензійно-позовну роботу по стягненню боргів з контрагентів.

Позивача проти розстрочки виконання рішення заперечує, зазначаючи, що предметом даного спору є вимоги направлені на відшкодування втрат позивача від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів; відтермінування сплати цих коштів (3% річних та інфляційних) унеможливлює виконання основних компенсаторних функцій такого інституту відповідальності; при відстроченні сплати цих коштів вони також втрачають свою економічну ефективність внаслідок інфляційних процесів; відповідач не довів відсутність його вини у простроченні виконання основного зобовязання; не надав доказів тяжкого фінансового стану (т.4 а.с.8-16).

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Під час розгляду даної справи відповідачем проводилися погашення основного боргу за рахунок спільних протокольних рішень, наслідком чого позивач проводив зменшення розміру позовних вимог в частині суми 3 % річних та інфляційних, за результатом чого кінцева сума позову значно менша у порівняні до первісно заявленої.

Так, згідно відомостей ЄДРПОУ ПАТ «Лубнигаз» - суб'єкт господарської діяльності яке здійснює підприємницьку діяльність.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Таким чином, збільшення дебіторської заборгованості боржника не є підставою для розстрочки виконання рішення.

В той же час відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами обставини відсутності його вини у простроченні виконання грошового зобовязання за договором № 06/10-1995 від 20.12.2010, що не є різницею в тарифах, на які нараховані інфляційні втрати та 3% річних.

Також, колегія суддів враховує і той факт, що в 2012, 2013, 2014, 2015 роках Кабінетом Міністрів України постановами № 517 від 11.06.2012, №167 від 20.03.2013, № 30 від 29.01.2014, №375 від 04.06.2015 затверджено відповідні Порядки та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися, зокрема населенню. Згідно положень вказаних Порядків, підставою для проведення розрахунків ( договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків визначеними вказаними Порядками, зокрема, з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» Відповідно до положень Порядків територіальні органи Казначейства перераховують на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів та інших суб'єктів, кошти на рахунки в органах Казначейства для проведення подальших розрахунків згідно з договорами про організацію взаєморозрахунків.

Проте, відповідач не надав доказів, які б підтверджували вчинення останнім, всіх передбачених зазначеним Порядком дій, направлених на отримання відповідних субвенцій для проведення розрахунків.

До того ж, лише отримавши розстрочення виконання рішення суду у справі № 18/1407/12 в кінці 2015 року відповідач скористався вищенаведеним правом та провів розрахунки згідно спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України.

Також, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.09.2015 у справі № 917/1407/12 відповідачу розстрочене виконання рішення господарського суду Полтавської області у справі № 18/1407/12 щодо стягнення заборгованості в сумі 15 571 593,82 грн. на три роки з 30.09.2015 по 25.07.2018 рівними щомісячними платежами згідно графіку.

Крім того, дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідачем не додано до заяви належних доказів на підтвердження виняткових обставин, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан відповідача, про наявну загрозу банкрутства, інше.

Наданий відповідачем звіт про фінансові результати за 9 місяців 2016 свідчить, що діяльність відповідача є прибутковою (рядки 2090,2350 звіту); (т.3 а.с.193-194).

Колегія суддів погоджується з твердженням позивача про те, що дані вимоги направлені на відшкодування втрат позивача від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів; відтермінування сплати 3% річних та інфляційних унеможливить виконання основних компенсаторних функцій такого інституту відповідальності; при відстроченні сплати цих коштів вони також втрачають свою економічну ефективність внаслідок інфляційних процесів.

За таких обставин відсутні підстави для надання розстрочки виконання даного судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що господарський суд Полтавської області відповідно до наявних у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а отже рішення господарського суду Полтавської області від 27.02.2017 року по справі № 917/608/16 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 27.02.2017 року по справі № 917/608/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Пелипенко Н.М.