Рішення № 66961582, 29.05.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2017р. Справа № 914/515/17

За позовом: Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі уповноваженого органу

позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ

позивача-2: Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат", м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, м. Київ

про визнання недійсним договору та повернення майна

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Климишин Ю.О.

Представники:

від прокуратури: Каверін С. - представник;

від позивача-1: Гудима В.О. - представник;

від позивача-2: Лось Н.Г. - представник;

від відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - представники;

від третьої особи: не з'явився.

Зміст ст. 22 ГПК України представникам прокуратури, позивачів та відповідача роз'яснено.

Розглядається справа за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі позивача-1 Міністерства оборони України та позивача-2 державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України про визнання недійсним договору та повернення майна (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.03.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 03.04.2017. Ухвалою суду від 03.04.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Кабінет Міністрів України.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 15.05.2017 строк розгляду справи було продовжено на 15 днів.

Представники прокуратури, позивача-1 та позивача-2 в судових засіданнях позовні вимоги підтримали.

Представники відповідача в судових засіданнях щодо позову заперечували з підстав, зазначених у відзиві та додаткових поясненнях.

Представник третьої особи в попередніх судових засіданнях щодо позову заперечував з підстав, зазначених письмових та усних поясненнях.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.

Перший заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі-позивач-1) та державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" (надалі-позивач-2) з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі-відповідач) про визнання недійсним договору та повернення майна.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 29 вересня 2005 року між державним підприємством «Львівський військовий лісокомбінат» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомості на аукціоні на Прикарпатській універсальній товарній біржі, згідно з яким відповідач став власником незавершеного будівництвом цеху лущеного шпону загальною площею 2 316,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - договір).

Прокурор та позивачі зазначають, що даний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки спірне нерухоме майно було реалізовано без дозволу Міністерства оборони України. Відтак, нерухоме майно - незавершене будівництво цеху лущеного гону загальною площею 2 316,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в порядку реституції підлягає поверненню ДП «Львівський військовий лісокомбінат» в натурі.

Відповідач щодо позову заперечує з підстав, що відчуження майна за спірним договором було здійснено позивачем-2 за згодою наданою уповноваженим державним органом - Міністерством оборони України відповідно до вимог діючого на той час законодавства України. Зокрема, Міністр оборони України надав дозвіл (згоду) на зняття з обліку та реалізацію спірного майна і доручив першому заступнику міністра оборони України - керівнику апарату міністерства оборони України генерал-полковнику Д.О. Рудковському (як уповноваженій та відповідальній за виконання доручення особі) "підготувати необхідні документи встановленим порядком". Першим заступником міністра оборони України (Д.О. Рудковським) було затверджено "Перелік майна, що не входить до цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський лісокомбінат " і може бути джерелом погашення податкового боргу". Тобто, уповноваженою особою було виконано доручення міністра підготувати документи щодо зняття з обліку та реалізації майна у встановленому порядку. Також заперечуючи позовні вимоги, відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності.

Представник третьої особи в попередніх судових засіданнях щодо позову заперечував з тих підстав, що від імені та в інтересах держави Україна повноваження власника щодо майна, що перебувало у віданні Міністерства оборони України, у тому числі й незавершене будівництво цеху лущеного шпону загальною площею 2 316,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснювало Міністерство оборони України, як уповноважений державою орган управління майном. Представник Кабінету Міністрів України зазначає, що реалізація майна у 2005 році була погоджена з Міністерством оборони України, який надав згоду Державному підприємству «Львівський військовий лісокомбінат» на зняття з обліку та реалізацію активів, які не задіяні у виробничому процесі і не відносяться до цілісного майнового комплексу, що підтверджується розпорядженням Міністра оборони України від 03.12.2004 за № 9553/з. Відтак вважає, що відчуження спірного майна, як державного майна, відбулося з дотриманням вимог чинного на час укладання правочину законодавства, в порядку і спосіб, ним визначений.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивачів, відповідача та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.3 постанови від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (надалі - Постанова № 11) зазначив, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

У постанові від 13.04.2016 у справі № 3-291гс 16 Верховний Суд України зазначив таке: "Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК. Отже, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину".

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 2.1. Постанови № 11 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (п. 2.9. Постанови № 11).

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 30.07.2005 у газеті "За вільну Україну" була розміщена інформація про продаж майна позивача-2 на аукціоні.

29 вересня 2005 року між державним підприємством «Львівський військовий лісокомбінат» та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомості на аукціоні на Прикарпатській універсальній товарній біржі, а саме незавершеного будівництвом цеху лущеного шпону загальною площею 2 316,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За умовами договору продавець (позивач-2) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача) незавершений будівництвом цех лущеного шпону загальною площею 2 316,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а покупець зобов'язується прийняти вказану нерухомість і сплатити ціну відповідно до умов, що зазначені в цьому договорі (п. 1.1. договору). Право власності на майно переходить до покупця з моменту після повної оплати вартості об'єкта (п. 1.2. договору).

Передача майна здійснена за актом № 2 приймання-передачі незавершеного будівництвом цеху лущеного шпону від 03.10.2005.

Прокурор та позивачі вважають, що спірний договір є недійсним, оскільки нерухоме майно було реалізовано відповідачу без дозволу Міністерства оборони України.

За змістом ст.ст. 317, 326 ЦК України власникові належать права водіння, користування та розпоряджання своїм майном. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до статті 113, 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Декретом Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 № 8-92 (чинного на момент укладення спірного договору) розмежовано повноваження міністерств та Фонду державного майна України щодо управління майном підприємств, та такі повноваження покладено на міністерства. Тимчасовим Положенням про Фонд державного майна України, що затверджене постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-ХІІ не передбачено право Фонду державного майна України та його регіональних відділень надавати згоду на відчуження майна державних підприємств, функції по управлінню майном яких надано відповідним міністерствам.

Як встановлено судом, спірне майно було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання державного підприємства «Львівський лісокомбінат».

Згідно зі статутом позивача-2, підприємство засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо основних засобів та інших видів майна за згодою уповноваженого органу управління у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно пунктів 4.6.10, 4.6.11 "Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.1997 № 1153, особливим способом засвідчення документа після його підписання є затвердження. Документ затверджується відповідними органами або посадовими особами, до компетенції яких належить вирішення питань, викладених у цих документах. Затвердження документа здійснюється за допомогою грифа затвердження або виданням розпорядчого документа.

Аналогічна норма вміщена в "Інструкції з діловодства у Збройних Силах України", затвердженій наказом міністра оборони України від 11.11.1998 № 400, згідно п. 3.7.9 якої "особливим способом засвідчення документа після його підписання є затвердження. Документ затверджується відповідними органами або посадовими особами, до компетенції яких належить вирішення питань, викладених у цих документах. Затвердження документа здійснюється за допомогою грифа затвердження або видання розпорядчого документа."

Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор та позивачі вказують, що спірне нерухоме майно було реалізовано без дозволу Міністерства оборони України.

Як встановлено судом, позивач-2 у 2004 році підготував "Перелік майна, що не входить до цілісного майнового комплексу державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський лісокомбінат" і може бути джерелом погашення податкового боргу" та звернувся до Міністерства оборони України щодо його затвердження.

За результатами розгляду Переліку і доданих документів перший заступник міністра оборони України - керівник апарату міністерства оборони України генерал-полковник Д.О. Рудковський листом від 19.11.2004 № 303/1/4/3176 звернувся до міністра оборони України генерала армії України Кузьмука О.І. з пропозицією "надати дозвіл на зняття з обліку та реалізацію " позивачем-2 майна (в т. ч. - незавершеного будівництвом цеху лущеного шпону). Міністр оборони України генерал армії О.І. Кузьмук розглянув дану пропозицію та видав розпорядження (директиву) від 03.12.2004 № 9553/3: "3 пропозицією згоден. Підготувати необхідні документи встановленим порядком." Після цього першим заступником міністра оборони України - керівником апарату міністерства оборони України генерал-полковником Д.О. Рудковським 03.12.2004 було затверджено зазначений Перелік.

Отже, Міністр оборони України надав дозвіл (згоду) на зняття з обліку та реалізацію спірного майна і доручив першому заступнику міністра оборони України - керівнику апарату міністерства оборони України генерал-полковнику Д.О. Рудковському (як уповноваженій та відповідальній за виконання особі) "підготувати необхідні документи встановленим порядком". Першим заступником міністра оборони України - керівником апарату міністерства оборони України генерал-полковником Д.О. Рудковським 03.12.2004 було затверджено "Перелік майна, що не входить до цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський лісокомбінат" і може бути джерелом погашення податкового боргу". Тобто, уповноваженою особою було виконано доручення міністра підготувати документи щодо зняття з обліку та реалізації майна у встановленому порядку.

Таким чином, відчуження майна було здійснено позивачем-2 за згодою наданою уповноваженим державним органом - Міністерством оборони України відповідно до вимог діючого на той час законодавства України.

Про відповідність спірного договору вимогам чинного на той час законодавства зазначено також у поясненнях представника третьої особи - Кабінету Міністрів України та в листі Міністерства юстиції України від 20.04.2017 № 15151/3854-0-4-17/9.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про визнання недійсним договору та застосування реституції (повернення майна) до задоволення не підлягають.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, то як зазначено в п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено наявність згоди Міністерства оборони України на відчуження спірного майна, тобто відсутнє порушення законодавства, підстав для застосування позовної давності суд не вбачає.

Разом із позовною заявою, прокурором було подано заяву про відстрочення сплати судового збору до моменту винесення рішення. Ухвалами суду прокурору неодноразово відстрочувалась сплата судового збору.

Згідно з п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд може, зокрема, стягнути несплачену суму судового збору при прийнятті судового рішення.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції чинній на момент звернення позивача з позовом до суду), встановлено розміри ставок судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру (1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Згідно з п. 2.2.2 Постанови № 11, за умови, що позовну вимогу заявлено про визнання правочину недійсним без застосування наслідків такої недійсності, судовий збір сплачується як з немайнового спору. За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об'єднання відповідних вимог судовий збір підлягає сплаті з вимог як немайнового, так і майнового характеру.

Оскільки предметом позову є вимоги немайнового та майнового характеру (визнання недійсним договору та застосування реституції - повернення майна, отриманого на підставі договору), виходячи із вартості спірного майна зазначеної в договорі (332 047, 32 грн), сума судового збору, яка підлягає сплаті становить 6 580, 71 грн, та підлягає до стягнення в дохід Державного бюджету України з прокурора.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 3, 32, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з військової прокуратури Західного регіону України (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) 6 580, 71 грн судового збору.

3. Наказ видати в порядку, передбаченому ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 06.06.2017.

Суддя Манюк П.Т.