Рішення № 66961316, 31.05.2017, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" травня 2017 р.Справа № 924/321/17Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", м. Львів

до Державного підприємства "Славутське лісове господарство" м. Славута

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 митниця ДФС, м. Ужгород

про стягнення нарахованих платежів за час затримки вагонів в сумі 4020,96 грн.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_2 - довіреність від 05.10.16р.

відповідача: ОСОБА_3 - доручення №417 від 14.11.16р.; ОСОБА_4 - доручення №171 від 21.04.17р.

третьої особи: ОСОБА_5 - представник за довіреністю від 09.08.2016 року

повне рішення складено 31.05.2017 року.

Суть спору: позивач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" від імені якого діє Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", м. Львів звернувся з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача нарахованих платежів за час затримки вагонів в сумі 4020,96 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 13 жовтня 2016 року ДП "Славутське лісове господарство" відправило зі станції ОСОБА_6 залізниці до станції Захонь Угорщина вагони №№68823020, 67868588 з вантажем "колоди із сосни", відправки №№ 499731, 499764.

15.10.2016 року вказані вагони прибули на прикордонну станцію Батьово та були затримані для проведення митного огляду на підставі заявки ОСОБА_1 митниці ДВС №140/16 від 15.10.2016 року, про що складено акт загальної форми від 15.10.2016 року №11184 та надано телеграфні повідомлення від 16.10.2016 року №78, 79 на станцію відправлення для повідомлення вантажовідправника. Вказані вагони було випущено 17.10.2016 року.

З врахуванням зазначеного, позивач, керуючись ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 218 Митного кодексу України, на підставі складених актів загальної форми №№11184 та 706 нарахував відповідачу 4020,96 грн. за затримку вагонів згідно з ставками Збірника тарифів №1 із застосуванням коригувального коефіцієнта.

Ухвалою суду від 15.05.2017 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1 митницю ДФС.

Повноважний представник позивача в судових засіданнях позов підтримав в повному обсязі, наполягає на його задоволенні, вважає позовні вимоги обґрунтованими. У надісланих на адресу суду 28.04.2017 року поясненнях №ДН-5-ДНЮ/130 від 27.04.2017 року додатково наголошує на підставності звернення до суду із даним позовом саме до Славутського лісового господарства. В підтвердження наводить положення ст. 218 Митного кодексу України, судову практику Вищого господарського суду України, викладену в постанові від 11.12.2014 року у справі №908/356/14. Звертає увагу суду і на дотримання в повному обсязі митними органами вимог Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури в міжнародному залізничному сполученні, і працівників залізниць України, оскільки в силу положень ст. 320 Митного кодексу України не допускається визначення форм та обсягів митного контролю іншими органами державної влади, а також їх посадових осіб у здійсненні митного контролю.

Акцентує увагу суду і на тому, що встановлення правомірності дій посадових осіб ОСОБА_1 митниці ДФС не є предметом даного спору і не може розглядатися в даному судовому провадженні.

Зауважує також на підставності нарахування платежів і зборів, які проведено залізницею за час проведення митних формальностей, оскільки такі нарахування здійснено у відповідності до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 року №317.

Представники відповідача під час судових розглядів справи та у наданому суду відзиві на позов №174 від 20.04.2017 року проти позовних вимог заперечують в повному обсязі. Заперечення мотивують тим, що ДП "Славутський лісгосп" не був повідомлений представниками митниці про час та місце огляду вантажу, ні про факт затримки вагонів, чим порушено право на захист інтересів відповідача.

З посиланням на п. 5 ст. 338 Митного кодексу України наголошують, що огляд (переогляд) транспортних засобів, товарів під час їх переміщення через кордон проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення.

Звертають увагу суду на порушенні залізницею правил Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами, і працівників залізниць України, зокрема, на відсутність доказів, чи дотримувалась залізниця строків виконання операцій із розвантаження та завантаження вагонів. Зауважуть про відсутність у накладній напису "пропуск заборонено", як це вимагає п. 4.11 вищевказаної Інструкції, тому з наведеного робить висновок, що залізниця не мала права складати акт загальної форми та нараховувати збір за зберігання вагонів.

Таким чином, відповідач робить висновок, що навіть у випадку проведення митного контролю (акт митного огляду відсутній), такий огляд проводився з порушенням вимог Митного кодексу України та Інструкції, тому зазначає, що залізниця не мала права складати акт загальної форми без відмітки в накладній і вимагати сплати збору за зберігання вагонів.

Додатково звертає увагу суду на безпідставності, на думку відповідача 1, стягнення витрат за користування та зберігання, а також на неперебуванні вагонів у безпосередньому розпорядженні вантажовідправника.

31.05.2017 року подав суду клопотання (на підставі ст. 22 ГПК України), у якому просить суд витребувати та долучити до матеріалів справи відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальні карти. Своє клопотання мотивує тим, що відповідно до п. 3 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.199 року облік часу користування вагонами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами ГУ-46, проте, відповідні відомості вантажовласнику ДП "Славутський лісгосп" не надавались, тому вважає, що їх варто витребувати. Зазначає, що усі належні залізниці платежі за додаткові послуги штрафи (якщо вони не були включені у відомість плати за користування вагонами) включаються в накопичувальні карти, які складаються станціями, тому відповідач просить витребувати зазначені карти з метою з'ясування, які платежі нараховані за додаткові послуги, надані залізницею. З наведеного просить витребувати відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальної картки.

Суд, розглянувши подане клопотання, не знаходить підстав для його задоволення з врахуванням наступного.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Положеннями ст. 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. При цьому, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Питання подання стороною клопотань про витребування доказів врегульовано окремо у статті 38 ГПК України. Зокрема, у такому клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

В той же час, відповідачем в поданому клопотанні не дотримано вимоги, передбачені ст. 38 ГПК України, зокрема, не вказано, які обставини, з врахуванням предмета спору, можуть підтверджувати окремі докази, які варто, на думку відповідача, витребувати; які обставини перешкоджають їх наданню; а також не конкретизовано, у яких саме підприємств чи організацій перебувають витребовувані докази. Відтак, оскільки подане клопотання не відповідає вимогам ст. 38 ГПК України, судом відмовляється в клопотанні ДП "Славутське лісове господарство" про витребування відомостей плат за користуванні вагонами форми ГУ -46 та накопичувальних карт. При цьому судом зауважуєтся, що як вбачається із пояснень позивача, вказані докази у нього відсутні.

Представник третьої особи - ОСОБА_1 митниця ДФС, в судове засідання з'явився, проти позову не заперечив, позовні вимоги підтримав.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Як вбачається із залізничних накладних (СМГС) №499731 та 499764 державним підприємством „Славутське лісове господарство відвантажено з станції ОСОБА_6 залізниці вантаж - колоди із сосни, отримувач фірма „Пизец Гмбх, Відень; прикордонна станція Батьово, вагони №№68823020, 67868588.

Згідно актів про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу, 13.10.2016 року проведено митий огляд вантажів - деревина дров'яна для технологічних потреб соснова, що знаходилась у вагонах №№68823020 та 67868588.

Відділ митного оформлення №4 (Батєво) звернувся із заявкою №140/16 від 15.10.2016 року до начальника ст. Батьово, у якій просить на підставі ст. 218.338 Митного кодексу України та Постанови КМ України подати вагони для митного огляду, зокрема, вагони №67868588 та №68823020.

15.10.2016 року Львівською залізницею складено акт загальної форми №11184 про те, що вагони №№68823020 та 67868588 по накладних №№499731 та 499764 від 13.10.2016 року затримано для митного огляду.

Зі станції Батьово на станцію Славута-1 надіслано 16.10.2016 року два повідомлення з проханням проінформувати відповідача про затримку вагонів №№68823020 та 67868588 для митного огляду.

Відповідно до акту загальної форми №706 від 17.10.2016 року вагони №№68823020 та 67868588, 15.10.2016 року о 10:30 год. затримано по ст. Батьово митним постом для митного догляду. Після проведення догляду вагони випущено 17.10.2016 року о 16:30 год. Простій склав 45 год. За користування - 949,4 грн., за телеграфне повідомлення - 244,00 грн., за маневрову роботу - 1347,10 грн., за зберігання - 810,3 грн. Всього 3350,8 грн.

Як вбачається із розрахунку сум за користування вагонами та інші послуги на станції, за затримку вагонів №№68823020 та 67868588 для проведення митного огляду нараховано 4020,96 грн. (з ПДВ), з яких користування вагоном - 949,40 грн., повідомлення власника вантажу - 244,00 грн., зберігання вантажу - 414,40 грн. та 395,90 грн., маневрова робота - 1347,10 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.

Статтею 306 ГК України передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України (затвердженим постановою КМ України від 06.04.1998 р. № 457) (далі - Статут).

У відповідності до ч. 1, 2, 4 статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Разом з тим, частиною 1 ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 р., ст. 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Відповідно до ст. 119 Статуту, п. 2, 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 р. за № 165/3458 (далі за текстом Правила та/або Правила користування вагонами і контейнерами), за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р., збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Відповідно до ст. 46 Статуту, вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно з положеннями Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 р. за № 317 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.04.2009 р. за № 340/16356, встановлені розміри зборів за зберігання вантажів, тобто збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Пунктами 3, 8 Правил користування вагонам і контейнерами затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. № 113 передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актом про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актом загальної форми ГУ-23. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

У відповідності до пунктів 10, 12, 13 вказаних Правил станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, установленому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 864/5085.

Пункт 16 Правил користування вагонами і контейнерами передбачає випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. Митні процедури не являються підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами. Митні процедури не входять до цього переліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Статуту залізниць України умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.

В силу п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.

Пунктом 2.10 названих Правил передбачено, що усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковими підрозділами, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.

Враховуючи те, що матеріалами справи документально підтверджено факт затримки вагонів, вказане не заперечується сторонами, розрахунок суми за простій вагонів №№ 68823020 та 67868588 оформлено актом загальної форми, відтак, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача по відношенню до відповідача в частинні нарахування плати за користування вагонами в розмірі 949,40 грн.

Крім того, слід зазначити, що згідно з п. 5.15 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав.

Статтею 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) визначено, що при відсутності відповідних положень в цій Угоді, застосовується національне законодавство тієї країни, в якій повноважна особа реалізовує свої права.

Згідно параграфу 6 статті 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникло по причинам, не залежним від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в порядку передбаченому статтею 31 "Оплата провізних платежів та неустойок".

Згідно параграфу 1 статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, оплата провізних платежів є обов'язком: одержувача - перевізнику, який видає вантаж, за здійснене ним перевезення.

Відповідно до параграфів 1, 2 статті 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника.

Порядок взаємодії митних органів і залізниць України під час переміщення через митний кордон товарів (вантажів) залізничними вантажними поїздами, затверджений наказом Державної Митної служби України та Міністерства транспорту України від 28.05.2004 N 399/442, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.06.2004 визначає, що товари (вантажі), що прибувають на станцію призначення й перебувають під митним контролем, розміщуються в місцях загального користування й перебувають під охороною залізниці, а для здійснення митних процедур можуть подаватися в інші зони митного контролю.

Посадові особи залізниць не мають права видавати товари (вантажі), що перебувають під митним контролем, виконувати будь-які операції з ними (навантаження, вивантаження, перевантаження, виправлення пошкоджень упакування, розпакування, перепакування або зміну ідентифікаційних знаків чи маркування, нанесених на упаковку) без дозволу митного органу.

Частина 2 статті 218 Митного кодексу України, що міститься у главі 32 "Митні формальності на залізничному транспорті" передбачає спеціальні норми проведення митних процедур (контролю) на залізничному транспорті: розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

З викладеного вбачається, що обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю, визначений положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №907/501/16 від 01.03.2017 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митний контроль сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Частинами 1, 2 статті 325 Митного кодексу України визначено, що за письмовою заявою власника товарів або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів можуть здійснюватися навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення. Зазначені операції здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи. У разі відмови у наданні дозволу на здійснення зазначених операцій орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно письмово повідомити особу, яка звернулася із заявою про надання такого дозволу, про причини і підстави відмови. У встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.

Частиною п'ятою статті 338 названого вище Кодексу встановлено, що, зокрема, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

З аналізу вказаних положень Митного кодексу України вбачається, що ст. ст. 325, 338 Митного кодексу України, включені у глави 47 Організація митного контролю та 48 Зони митного контролю відповідно, які містять загальні принципи та норми проходження процедури митного контролюю та здійснення огляду (переогляду) транспортних засобів комерційного призначення, тоді як ст. 218 Митного кодексу України включена у главу 32 Митні формальності на залізничному транспорті, яка містить спеціальні норми проведення митних процедур саме на залізничному транспорті та підлягає застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин сторін, як спеціальна норма права.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами загальної форми №№11184, 706, вагони №№68823020 та 67868588, вантажовідправником яких є відповідач - ДП "Славутське лісове господарство", 15.10.2016 року були затримані митницею для проведення митних формальностей, та 19.10.2016 року випущені. При цьому, оскільки вантаж підлягав переміщенню через кордон, то, відповідно, підлягав митному оформленню.

Надані позивачем акти загальної форми ГУ-23 відповідають формі та змісту Правил користування вагонами і контейнерами, містять підписи відповідних осіб.

Слід також зауважити, що частиною 2 ст.218 Митного кодексу України, яка є спеціальною нормою по відношенню до ст.338 Митного кодексу України, якою визначено загальний (для всіх видів транспорту) порядок здійснення митного контролю, розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Отже, законом саме на відповідача покладено обов'язок щодо оплати всіх операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від характеру виявлених митних правил, в тому числі операцій щодо переміщення товару під час здійснення такого контролю. Окрім того, стягнення коштів за виконання маневрової, огляду/переогляду вантажу та іншої роботи можливе не тільки за умови наявності попередньої згоди вантажовласника на вчинення таких дій, а й у інших випадках передбачених законом, у тому числі у випадку проведення митного контролю та митного оформлення товарів (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №907/501/16 від 01.03.2017 року).

Вказаним спростовується відповідні заперечення відповідача та твердження про те, що обов'язок з оплати платежів за затримку вагону має нести третя особа - ОСОБА_1 митниця Державної фіскальної служби України, оскільки нормами чинного законодавства обов'язок по відшкодуванню таких витрат покладається на власників товару або уповноважених ними осіб.

Відповідно до ч.5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем та позивачем не укладався договір на перевезення вантажів залізницею, а тому суд застосовує при розгляді даного спору загальні умови перевезення, що визначені Цивільним кодексом України, Статутом залізниць України, нормативно-правовими актами, що регулюють порядок визначення плати за користування вагонами, встановлюють тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом та пов'язаних з ним послуг.

Відповідно до позовної заяви позивачем на підставі актів загальної форми було нараховано плату за користування вагонами, за зберігання вантажу, збір за телеграфні повідомлення та за маневрову роботу, які були виконані залізницею внаслідок затримки вагонів з вантажем/товаром: "Деревина паливна".

Поданий суду розрахунок заявлених та нарахованих платежів є вірним, проведеним у відповідності до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 317 від 26.03.2009 р.

Відповідно до положень ст.31 СМГС параграф 1, які слід застосовувати до спірних правовідносин, в силу приписів ст.926 ЦК України, вимоги і позови залізниць до відправників про сплату платежів можуть бути заявлені протягом 9 місяців. Вказаний строк позивачем не пропущено.

Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доказів сплати відповідачем в повному або частковому розмірі нарахованих платежів матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не подано.

Таким чином, слід дійти висновку про наявність факту порушення майнового права позивача.

Позивачем, на підставі наведених вище актів загальної форми, які складено відповідно до приписів чинного законодавства, що регулюють вказані правовідносини, було розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, плата за маневрову роботу, які були виконані залізницею через затримку спірних вагонів, вантажовідправником яких є відповідач.

Вищевказані нарахування внесено до накладних, як це передбачено § 2 статті 11 Угоди про міжнародне вантажне залізничне сполучення.

Зазначеним спростовуються заперечення відповідача щодо неналежного оформлення документів на підтвердження вчинення дій щодо саме митних формальностей. Окрім того, наведене відповідачем не спростовує доводів позивача щодо понесення витрат за затримку вагонів та вчинення дій у зв'язку із митними формальностями.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії Відділу митного оформлення №4 (Батьово) митного поста „Залізничний, щодо здійснення митного огляду є митними формальностями, а тому на них розповсюджуються положення ст. 218 Митного кодексу України, згідно яких саме на власників товару або уповноважених ними осіб покладено обов'язок щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю (такої ж правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України при розгляді справи №908/356/14 у постанові від 11.12.2014р.). Відтак, з огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір у зв'язку із задоволенням позову покладається на відповідача, згідно статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 13, 33, 34, 43, 49, 82, 85,115,116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє регіональна філія Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", м. Львів до Державного підприємства "Славутське лісове господарство" м. Славута, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 митниця ДФС, м. Ужгород, про стягнення нарахованих платежів за час затримки вагонів в сумі 4020,96 грн. задовольнити.

Стягнути з державного підприємства "Славутське лісове господарство" (30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Кузовкова, 1, код 00993314) на користь публічного акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Львівська залізниця (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код 40081195) 4020,96 грн. (чотири тисячі двадцять гривень 96 коп.) нарахованих платежів за час затримки вагонів, 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Повне рішення складено 31.05.2017 року.

СуддяС.В. Заверуха

Віддрук. 5 прим. :

1- до справи,

2, 3 - позивачу, (м. Київ, вул. Тверська, 5; м. Львів, вул. Гоголя, 1),

4 - відповідачу, (м. Славута, Хмельницька обл., вул. Кузовкова, 1),

5 - третій особі (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 20)