Ухвала суду № 66960155, 31.05.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №642/4496/16-ц Головуючий суддя І інстанції Пашнєв В. Г.

Провадження № 22-ц/790/2401/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, повязані із застосуванням Закону України Про захист прав споживачів

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

31 травня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Яцини В.Б.,

Суддів: Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» про стягнення пені за невиконання договірних зобовязань

в с т а н о в и л а:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому після доповнення позовних вимог остаточно просив стягнути з відповідача за несвоєчасне виконання договірних зобовязань пеню в розмірі трьох відсотків вартості послуг за кожний день прострочення у відповідності до п.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за період з 18.07.2015 року по 19.07.2016 року у розмірі 4798990 грн. 80 коп. та суму інфляційних у розмірі 360 тис. 108 грн. 37 коп. та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 10 тис. 803 грн. 25 коп., а всього 370 тис. 911 грн. 62 коп.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що між ним та ТОВ «Харківжитло», 10.01.2006 року був укладений договір пайової участі у будівництві № 45/57 житлового багатоквартирного будинку за адресою м. Харків, вул.Полтавський шлях, 144.

Відповідно до умов договору позивач зобовязаний був внести і вніс на розрахунковий рахунок ТОВ «Харківжитло» пайовий внесок в розмірі 438264 грн., що на день укладання договору складало 86785 (дол. США), відповідач, в свою чергу, зобовязався завершити будівництво обєкту у 2-му кварталі 2009 року. По завершенню будівництва позивачу повинна була виділитися в натурі, із створеної учасниками спільної часткової власності, трикімнатна квартира будівельний номер 45/57 у будинку за адресою м. Харків, вул.Полтавський шлях, 144, на четвертому поверсі, загальною проектною площею 102,10 кв.м.

Позивач зазначав, що він виконав взяті за договором зобов'язання, своєчасно сплатив вартість обраного об'єкта, відповідач прийняв сплачені кошти та закріпив за ним конкретний об'єкт, а саме зазначену квартиру. Проте взяті на себе зобов'язання щодо введення в експлуатацію об'єкта будівництва у другому кварталі 2009 року та передачу його під заселення, відповідач до теперішнього часу не виконав, що є істотним порушенням умов договору.

У звязку з невиконання відповідачем свої зобовязань позивач змушений звернутися до суду.

Позивач вважає, що на правовідносини, що склалися між ним та відповідачем поширюються норми ЗУ «Про захист прав споживачів» та з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі трьох відсотків вартості послуг за кожний день прострочення у відповідності до п.5 ст. 10 ЗУ « Про захист прав споживачів» за період з 18.07.2015 року по 19.07.2016 року у розмірі 4798990 грн. 80 коп. ( 438х264х3%х365 днів).

Крім того, просив стягнути на його користь інфляційні, сума яких складає 360 тис. 108 грн. 37 коп., а також, 3% річних від простроченої суми: 360 тис. 108 грн. 37 коп.х3%=10 тис. 803 грн. 25 коп. (десять тисяч вісімсот три гривні 25 коп.), а всього 370 тис. 911 грн. 62 коп.

У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі. Позивач, обґрунтовуючи позов, посилається на те, щовідповідачем неналежним чином виконуєтьсяукладений договірщодо своєчасного введення будинку в експлуатацію та передачі квартири.

Представник відповідача позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, в яких вказав, що на правовідносини, які виникли між ТОВ «Харківжитло» та позивачем не поширюються норми ЗУ «Про захист прав споживачів» та просив застосувати до вимог строки позовної давності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2017 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

При цьому посилався на те, що рішення незаконне, необгрунтоване, суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; висновки суду не відповідають матеріалам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зазначив, що ТОВ «Харківжитло» не виконало п.5.3 договору, згідно якого по завершенню будівництва будинку в строки, передбачені договором зобовязані були передати по акту прийому передачі вказану у додатку №1 договору квартиру, але ця умова договору відповідачем не виконана, відповідальність за договором не прописана.

Вказав, що судом першої інстанції помилково зазначено у останньому абзаці стор. 3 судового рішення вказав на те, що відносини які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність», в той час як це відносини між споживачами, і регулюється Законом України «Про захист споживачів», позивач ОСОБА_1 не створює собі прибуток, метою є набуття у власність квартири у будинку, що будується, послався при цьому на Постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року №6-101цс12. Судом першої інстанції не враховано, що коли у договорі не зазначено розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобовязання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦК України, посилався на постанови Верховного Суду України № 6-38цс11, №6 -42цс11, №6-49цс12.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Згідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку Закон України «Про захист прав споживачів» та вказана норма ст. 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється, оскільки укладений між сторонами договір про участь у будівництві є договором про спільну інвестиційну діяльність і передбачає обєднання внесків сторін з метою будівництва будинку, внаслідок чого позивач отримує у власність квартиру, а не надання послуг за змістом п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому у відповідача, який за умовами вказаного договору про участь у будівництві, виникають не грошові, а майнові зобовязання.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судовим розглядом встановлено, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Харківжитло» був укладений договір пайової участі у будівництві №45/57.

Згідно до договору вбачається, що його предметом є домовленість сторін спільно діяти на підставі об'єднання своїх пайових внесків для досягнення спільної мети: будівництво та введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку за адресою м. Харків, вул. Полтавський шлях, 144.

Відповідно до п.3.1. вказаного договору до обов'язків позивача входило внесення грошових коштів (пай) загальна сума якого на дату укладання договору склала 438264 грн., що на день укладення договору рівнялось 86785 доларів США.

Відповідач, в свою чергу, зобов'язався по закінченню будівництва виділити позивачу з багатоквартирного будинку за вищевказаною адресою в натурі його частку у вигляді трикімнатної квартири будівельний номер 45/57 у будинку за адресою м. Харків, вул.Полтавський шлях, 144, на четвертому поверсі, загальною проектною площею 102,10 кв.м., та у відповідності до п.2.4. завершити будівництво Об'єкту в другому кварталі 2009 року.

На підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань по договору, щодо внесення грошових коштів 29.01.2007 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок відповідача було внесено 86785 у.о. (в доларах США), що в еквіваленті складало 438 264 грн.,що підтверджується відповідною довідкою в матеріалах справи.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобовязань щодо завершення будівництва у другому кварталі 2009 року та передачі позивачу квартири, відповідно до умов укладеного з ОСОБА_1 договору.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23.09.2013 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області 04.12.2013 року, встановлено порушення зобовязань відповідачем за договором від 10.01.2006 року №45/57, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь позивача пеню за прострочення виконання зобовязань за період з лютого 2012 року по січень 2013 у розмірі 65739 грн. 78 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 25.04.2014 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області 09.07.2014 року, вирішено стягнути з ТОВ «Харківжитло» на користь позивача пеню за прострочення виконання зобовязань за період з лютого 2013 року по січень 2014 у розмірі 60840 грн. 64 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16.03.2015 року, вирішено стягнути з ТОВ «Харківжитло» на користь позивача пеню за прострочення виконання зобовязань за період з лютого 2014 року по січень 2015 у розмірі 96346 грн. 03 коп., 3% річних та суму інфляційних за період з липня 2009 року по грудень 2014 року у сумі 28867 грн. 73 коп.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області 09.07.2014 року було скасовано рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16.03.2015 року в частині стягнення 3% річних та суму інфляційних за період з липня 2009 року по грудень 2014 року у сумі 28867.73 грн., в частині стягнення пені за прострочення виконання зобовязань за період з лютого 2014 року по січень 2015 у розмірі 96346 грн. 03 коп. залишено без змін.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21.03.2016 року стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобовязань за період з лютого 2015 року по січень 2016 у розмірі 227681 грн. 15 коп.

Відповідно до п.10.3 договору № 45/57 у разі порушення ТОВ «Харківжитло» своїх зобовязань відповідно до п. 2.4 (строк закінчення будівництва 2-й квартал 2009 року), більш ніж на 90 банківських днів, товариство сплачує пайщику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактично внесених пайщиком грошових коштів за кожний день прострочення, починаючи з 91-го дня.

Згідно до п. 17ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно до п. 2.1 наявного у справі копії договору про дольову участь в будівництві від 10 січня 2006 року його предметом є не надання позивачу певних послуг, для цього сторони у п. 6. 1 вказаного договору від 10 січня 2006р домовилися укладати додаткові договори, - а надання позивачем власних грошових коштів для будівництва будинку, які відповідач використовує разом із іншими грошовими коштами пайовиків для забезпечення, фінансування, будівництва будинку, по закінченню якого та введення до експлуатації відповідач зобовязується передати позивачу квартиру у стані згідно додатку № 1 до цього договору (а.с. 33). З огляду на те, що у даному випадку відповідач не підрядився виконувати певну роботу за завданням позивача, яку позивач зобовязаний прийняти та оплатити, не можна вважати, що вказаний договір є договором підряду, який передбачений ст. 837 ЦК України, або побутового підряду, ст. 865 ЦК України, чи будівельного підряду, ст. 875 ЦК України.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, передбачених в ньому прав та обовязків, порядку його виконання, його слід віднести до договору про інвестиційну діяльність, передбачену ст.ст. 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року N 1560-XII. Згідно до п. 6.1 вказаного договору від 10 січня 2006 року з приводу реєстрації права власності за пайщиком сторони домовилися укласти окремий договір про надання послуг, з видачею пайщиком довіреності на представництво товариством його прав для оформлення свідоцтва про право власності на квартиру (а.с. 34 на зв.).

Так, згідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року N 1560-XII, в редакції на день укладення вказаного договору інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, у тому числі кошти, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі, зокрема: спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

У даному випадку в результаті вкладання обумовлених договором грошових коштів сторони домовилися, що позивач після закінчення будівництва та прийняття будинку до експлуатації отримає у власність квартиру. Така діяльність сторін має соціальне значення, оскільки вирішується потреби суспільства у забезпеченні кожного громадянина житлом, для чого держава створює необхідні умови згідно до ст. 47 Конституції. При цьому відповідач від здійснення інвестиційної діяльності, внаслідок якої здійснюється будівництво, як господарюючий субєкт отримує певний дохід, що в цілому відповідає змісту інвестиційної діяльності.

Суд першої інстанції також правильно встановив, що згідно до укладеного між сторонами вищевказаного договору від 10 січня 2006 року у відповідача не виникло грошових зобовязань, оскільки він зобовязався надати позивачу в результаті інвестиційної діяльності нерухоме майно, квартиру. Грошове зобов'язання- це зустрічне зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, ст. 11 ЦК України.

Грошовим зобов'язанням боржника є лише та грошова сума, яка підлягає сплаті кредиторові за виконані роботи, надані послуги, продані товари тощо. Таке зобов'язання в цивільних відносинах іменується основною вимогою, ст. 266 ЦК україни, основною сумою боргу, ч. 3 ст. 534 ЦК України, або основним зобов'язанням, ч. 6 ст. 261, ст. 548 ЦК України.До складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання позивача на практику Верховного суду України, оскільки вона ґрунтуються на інших обставинах і тому цього спору не стосується.

Стаття 509 ЦК України, яка містить поняття зобов'язання та підстави його виникнення, на яку послався позивач не визначає обовязки відповідача за вказаним договором від 10 січня 2006 року, як грошові, а містить лише загальні положення стосовно зобовязань як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до розяснення, що було надано господарським судам в п. 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Оскільки у даному випадку згідно до договору від 10 січня 2006 року основному праву кредитора-позивача вимагати від боржника-відповідача передачу квартири кореспондує обовязок останнього передати це нерухоме майно, а не сплатити грошові кошти, то колегія суддів погоджується із висновками суду про те, що на даний спір положення ст. 625 ЦК України не поширюються.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то апеляційний суд відповідно до ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 315, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії