Рішення № 66959786, 25.05.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/2855/17 Головуючий 1 інстанції - Грищенко І.О.

Справа № 638/5395/16-ц Доповідач - Пономаренко Ю.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2017 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді : Пономаренко Ю.А.

суддів: Кружиліної О.А., Піддубного Р.М.,

за участі секретаря: Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» про визнання недійсними договору про надання фінансових послуг факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір факторингу про надання фінансових послуг № 01/22.01.2015 від 22.01.2015 року укладений між ПАТ «Комерційний банк Стандарт» та ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про» та визнати недійсним договір відступлення прав за іпотечним договором №07-347, посвідченим Погрібною Т.Б., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 28 грудня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5053, укладений 22 січня 20015 року між ПАТ «Комерційний банк Стандарт» та ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1Я зазначив, що 27 грудня 2007 року між АК Банком «Золоті Ворота» та ним був укладений договір № 527 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії. В забезпечення виконання зобов'язань 28 грудня 2007 року за вищезазначеним договором, було укладено іпотечний договір № 07-347, відповідно до умов якого він передав у іпотеку АК Банк «Золоті Ворота» нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-9, загальною площею 135,8 кв.м.; 2-го поверху № 4-1-:4-16, 3-го поверху № 5-1-:-5-18, ХVІІ, ХVІІІ загальною площею 498,6 кв.м. в літ. «А-3», розташовані за адресою : АДРЕСА_1

29 грудня 2014 року між ПАТ «Банк Золоті Ворота» та ПАТ «Комерційний банк Стандарт» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, разом з їх невід'ємними частинами, договорами про внесення змін, договорами забезпечення, поруки тощо, відповідно до умов яких ПАТ «Банк Золоті Ворота» передало, а ПАТ «Комерційний банк Стандарт» отримало права вимоги за вказаним вище іпотечним договором № 07-347, що був укладений в забезпечення виконання ним зобов'язань за договором про надання кредиту № 527, укладеними між ним та АК банком «Золоті Ворота» (ПАТ «Банк Золоті Ворота»).

Як стало йому відомо, 22 січня 2015 року між ПАТ «Комерційний банк Стандарт» та ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про» був укладений договір про надання фінансових послуг факторингу № 01/22.01.2015 за умовами якого, ПАТ «Комерційний банк Стандарт» передав ТОВ «Фінансовій компанії «Факторинг Про» права вимоги: 11506 355,78 грн., з яких 9607757,59 грн. - прострочений кредит, 1 898 598,19 грн. - прострочені проценти; заборгованості за договором № 527 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлювальної) від 27.12.2007 року, договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави АТ «Банк Золоті Ворота», разом з його невід'ємними частинами договорами про внесення змін, договорами забезпечення (іпотечними, поруки, тощо). Клієнтом за умовами договору факторингу може бути юридична або фізична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. ОСОБА_1 не є суб'єктом господарювання в розумінні положень чинного законодавства України, тому ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про» (як фактор за договором про надання фінансових послуг факторингу № 01/22.01.2015 від 22.01.2015 року) не мав і не має прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання та немає правових підстав для набуття права кредитора та іпотекодержателя за договором № 527 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії (не відновлювальної) від 27.12.2007 року та іпотечного договору № 07-347. У зв'язку з недійсністю договору про надання фінансових послуг факторингу № 01/22.01.2015 від 22.01.2015 року (відступлення права грошової вимоги (стягнення заборгованості) за основним договором № 527 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії від 27.12.2007 року), недійсним буде вважатися і відступлення прав за Іпотечним договором № 07-347 від 28.12.2007 року.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2016 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Стандарт», ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про» про визнання недійсними договору про надання фінансових послуг факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором задоволено.

Визнано недійсним договір про надання фінансових послуг факторингу №01/22.01.2015 від 22.01.2015 року укладений між ПАТ «Комерційний банк Стандарт» та ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про».

Визнано недійсним договір відступлення прав за іпотечним договором № 07-347, посвідченим Погрібною Т.Б., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 28 грудня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5053, укладений 22 січня 20015 року між ПАТ «Комерційний Банк Стандарт» та ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про».

Стягнуто з ПАТ «КБ «Стандарт» на користь позивача судові витрати в розмірі 551,20грн. Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про» на користь позивача судові витрати в розмірі 551,20 грн.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про» звернулася на це рішення з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріально та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначив, що ТОВ «Фінансова Компанія «Факторинг» були надані суду належні та допустимі докази щодо повідомлення боржника (ОСОБА_1 про заміну кредитора в зобов'язанні (копія рекомендованого листу, які безпідставно не були взяті судом першої інстанції до уваги.

Крім того, апелянт вказує, що 15 липня 2015 року ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг», як іпотекодержатель, направила вимогу на адресу позивача (віх. № 15/10-07) про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання з урахуванням приписів статті Закону України «Про іпотеку», яку отримано позивачем 20 липня 2015 року, згідне поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ввказане рішення було предметом неодноразового перегляду у суді апеляційної та касаційної інстанції.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 27 грудня 2007 року між АК БАНКОМ «ЗОЛОТІ ВОРОТА» та позивачем був укладений договір № 527 про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії, терміном до 26 грудня 2008 року.

В забезпечення виконання зобов'язань, 28 грудня 2007 року ОСОБА_1 на підставі кредитного договору було укладено іпотечний договір № 07-347, відповідно до умов якого останній передав у іпотеку АК БАНК «ЗОЛОТІ ВОРОТА» нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-9, загальною площею 135,8 кв.м.; 2-го поверху № 4-1-:4-16, 3- поверху № 5-1-.-5-18, XVII, XVIII загальною площею 498,6 кв.м. в літ. «А-3», розташовані адресою: АДРЕСА_1

29 грудня 2014 року між ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» та ПАТ «БАНК СТАНДАРТ» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, разом з їх невід'ємними частинами, договорами про внесення змін, говорами забезпечення, поруки тощо, відповідно до умов яких ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» передало, а ПАТ « БАНК СТАНДАРТ» отримало права вимоги за іпотечним говором № 07-347, що був укладений в забезпечення виконання зобов'язань позивача за говором про надання кредиту № 527, укладеними між АК БАНКОМ «ЗОЛОІ ВОРОТА» та ОСОБА_1

22 січня 2015 року між відповідачами по справі ПАТ «БАНК СТАНДАРТ» та ТОВ фінансова компанія «ФАКТОРИНГ ПРО» був укладений договір про надання фінансових послуг факторингу № 01/22.01.2015 за умовами якого, ПАТ «БАНК СТАНДАРТ» передав ОВ «Фінансовій компанії «ФАКТОРИНГ ПРО» права вимоги: заборгованості за кредитом в сумі 11506355,78 грн., з яких 9607757 грн. 59 коп. - прострочений кредит, 1898598 грн. 19 коп. - прострочені проценти, а також право вимоги за договором про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, разом з його невід'ємними частинами договорами про внесення змін, договорами забезпечення (іпотечними, поруки, тощо).

Пунктом 3.1.3. договору про надання фінансових послуг факторингу передбачено право фактора вимагати від банку письмово повідомити боржника про відступлення вимоги фактору шляхом надіслання відповідного повідомлення в строк дев'яносто днів з моменту підписання договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не є суб'єктом господарювання в розумінні положень чинного законодавства України, а отже ТОВ «ФК «Факторинг Про», як фактор за договором про надання фінансових послуг факторингу, не мав права на придбання права відступної вимоги до фізичної особи, не суб'єкта господарювання, та немає правових підстав для набуття права кредитора та іпотекодержателя за договором про надання споживчого кредиту у формі кредитної лінії та іпотечного договору від 27 грудня 2007 року.

Крім того, суд зазначив, що ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» не виконало вимоги чинного законодавства України та не повідомило позивача про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 28 грудня 2007 року і права вимоги за основним зобов'язанням.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач надав належні та допустимі докази, які підтверджують, що договір про надання фінансових послуг факторингу від 22 січня 2015 року та договір відступлення прав за іпотечним договором від 28 грудня 2007 року, укладений 22 січня 20015 року між ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» та ТОВ «ФК «Факторинг Про» були укладені з порушенням норм чинного законодавства України, тому наявні правові підстави для задоволення позову.

Однак погодитись з таким висновком не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального, процесуального права.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України).

Проте вказані вимоги закону залишилися поза увагою суду.

До загальних засад цивільного законодавства відносять, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Судами встановлено, що 29 грудня 2014 року між АКБ «Золоті ворота» та ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, разом з їх невід'ємними частинами, договорами про внесення змін, договорами забезпечення, поруки тощо, відповідно до умов яких ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» отримало права вимоги за іпотечним договором, що було укладено в забезпечення виконання зобов'язань позивача за договором про надання споживчого кредиту.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу можуть бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

При укладенні договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 22 січня 2015 року щодо заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 та договором іпотеки від 28 грудня 2007 рокуміж ПАТ «Комерційний Банк Стандарт» та ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про» керувалися положеннями статей 512-519, 1077-1086 ЦК України та статтями 4, 24 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-1У (з наступними змінами) «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-1У).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Даний договір від 22 січня 2015 року щодо заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 рокута договором іпотеки від 28 грудня 2007 року, укладений між ПАТ «Комерційний банк Стандарт» та ТОВ «Фінансова компанія «Факторинг Про»є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі № 6-301цс15, яка відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Як роз'яснено в пункті 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК України.

Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами договору про надання фінансових послуг факторингу від 22 січня 2015 року є фактор - ТОВ «ФК «Факторинг Про» та клієнт - ПАТ «Комерційний банк «Стандарт», які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Задовольняючи позов та визнаючи недійсним договір про надання фінансових послуг з факторингу з підстав того, що ОСОБА_1 не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд першої інстанції, на зазначене уваги не звернув не врахував, що клієнтом за вищевказаним договором є ПАТ «Комерційний банк «Стандарт»», тобто юридична особа.

Крім того, визнаючи недійсним договір про надання фінансових послуг факторингу від 22 січня 2015 року, суд першої інстанції, не перевірив, яким чином порушуються оспорюваним договором факторингу права та законні інтереси ОСОБА_1, що є необхідним для виконання вимог ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів у відповідності до ст.309 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постановлене у справі рішення суду - скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1ст. 307, п.3 п.4 ст.309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» про визнання недійсними договору про надання фінансових послуг факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» понесені судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 1212,64 грн.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий: Ю.А. Пономаренко

Судді: О.А. Кружиліна

Р.М. Піддубний

Провадження № 22-ц/790/2855/17 Головуючий 1 інстанції - Грищенко І.О.

Справа № 638/5395/16-ц Доповідач - Пономаренко Ю.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

25 травня 2017 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді : Пономаренко Ю.А.

Суддів: Кружиліної О.А., Піддубного Р.М.,

За участі секретаря: Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» про визнання недійсними договору про надання фінансових послуг факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» про визнання недійсними договору про надання фінансових послуг факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Про» понесені судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 1212,64 грн.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий: Ю.А. Пономаренко

Судді: О.А. Кружиліна

Р.М. Піддубний