Постанова № 66959723, 25.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2017 року Справа № 904/8337/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Швеця В.О.розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЬ-КА"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2017у справі № 904/8337/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЬ-КА"доДніпропетровської міської радипровизнання договору оренди землі поновленим

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаСергєєва В.С.- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпропетровської міської ради, в якій просило визнати поновленим договір оренди землі від 26.09.2007 строком на 5 років.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач без достатніх правових підстав не визнає його переважне право на поновлення договору оренди та відмовляється укласти з позивачем відповідну додаткову угоду.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2016 (суддя Мілєва І.В.) у даній справі позов задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 (головуючий Кощеєв І.М., судді: Парусніков Ю.Б., Кузнецов В.О.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Дніпропетровська міська рада не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувала процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

В судовому засіданні 24.05.2017 оголошувалась перерва до 25.05.2017 для оголошення постанови.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 27.06.2007 № 198/16, 26.09.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ель-ка", як орендарем, та Дніпропетровською міською радою, як орендодавцем, укладено договір оренди землі, за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під індивідуальну житлову забудову, яка знаходиться за адресою: по вул. Шпаковій у районі буд. № 8 (Амур-Нижньодніпровський район) та зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:666:0083. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, інші об'єкти інфраструктури.

Договір укладено на п'ять років.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2170. Договір зареєстрований у ДМВ ДРФ "Центра" ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.10.2007 за № 040710400578.

Факт передання земельної ділянки в оренду позивачу підтверджено підписаним сторонами актом приймання-передачі земельної ділянки від 26.09.2007, копію якого залучено до матеріалів справи (т.1, а.с.14).

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 25.12.2013 № 188/45 та укладеної сторонами додаткової угоди від 23.10.2014 договір оренди землі від 26.09.2007 поновлено на 2 роки, починаючи з 09.10.2013, тобто до 09.10.2015.

Пунктом 3.2 договору оренди землі від 26.09.2007 передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і письмово, не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку договору звернутись до міської ради з клопотанням щодо продовження його дії, то за відсутності письмових заперечень орендодавця та відповідного рішення міської ради договір оренди земельної ділянки може бути продовжено або поновлено на той строк і на тих самих умовах, які були передбачені попереднім договором.

У зв'язку з закінченням строку дії договору оренди, позивач 03.09.2015 звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди землі № 2170 від 26.09.2007, який отримано відповідачем 03.09.2015, що підтверджено відповідною відміткою про отримання в нижньому правому куті цього клопотання (т.1, а.с.82). При цьому, до листа додано договір оренди землі та додаткову угоду до договору оренди землі. Письмових заперечень у місячний термін від відповідача позивач не отримував.

Заявлений у даній справі позов про визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, мотивований тим, що відповідач без достатніх правових підстав не визнає його переважне право на поновлення договору оренди та відмовляється укласти з позивачем відповідну додаткову угоду, що мало наслідком порушення прав позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд послався на недоведеність порушеного права позивача та невірний спосіб захисту його права. До такого висновку суд дійшов виходячи з того, що матеріали справи не мітять доказів укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі, що є обов'язковою умовою при поновленні в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а також відмови або бездіяльності відповідача щодо укладення додаткової угоди, оскарження таких дій в судовому порядку та наявності відповідного судового спору.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 та частини першої статті 19 цього Закону однією з істотних умов договору оренди землі є строк дії договору оренди. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Пунктом 3.1 договору оренди землі передбачено, що договір укладено на п'ять років.

Судами встановлено, що додатковою угодою від 23.10.2014 договір оренди землі поновлено на 2 роки, починаючи з 09.10.2013, тобто до 09.10.2015.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Разом з тим, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке право орендарю надано статтею 33 зазначеного Закону, якою визначено порядок та умови поновлення договору оренди землі.

В пункті 2.17. своєї постанови № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із змінами і доповненнями) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Матеріально-правовою підставою свого позову позивач обрав частину шосту статтю 33 Закону України "Про оренду землі", яка передбачає автоматичне поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини щодо поновлення договорів оренди висловлює Верховний Суд України у постановах: від 25.05.2016 у справі № 911/1707/15, від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, від 18.03.2015 у справі № 6-3цс15 та у справі № 6-4цс15.

За статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При розгляді даної справи судами встановлено, що договір оренди землі від 26.09.2007 (з урахуванням укладеної сторонами додаткової угоди від 23.10.2014) припинив свою дію з 09.10.2015 на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі" та пункту 12.3 договору за закінченням строку, на який його було укладено.

Пунктом 3.2 договору оренди передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і письмово, не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку договору звернутись до міської ради з клопотанням щодо продовження його дії, то за відсутності письмових заперечень орендодавця та відповідного рішення міської ради договір оренди земельної ділянки може бути продовжено або поновлено на той строк і на тих самих умовах, які були передбачені попереднім договором.

Судами на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 03.09.2015 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди землі № 2170 від 26.09.2007, тобто в межах встановленого договором строку. При цьому, до листа додано договір оренди землі та додаткову угоду до договору оренди землі.

На момент звернення орендаря до орендодавця про поновлення договору оренди землі земельна ділянка перебувала в оренді у позивача.

Доказів надання письмових заперечень орендодавця стосовно продовження або поновлення строку дії договору оренди відповідач не надав, доводів позивача, наведених в обґрунтуваннях позову не спростував.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушеного права позивача, враховуючи дотримання останнім порядку поновлення договору оренди землі, встановленого ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та наявне зволікання з боку відповідача в поновленні договору та укладенні відповідної додаткової угоди.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки місцевого господарського суду не спростовані судом апеляційної інстанції у встановленому законом порядку та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції не врахував, що договір оренди землі є поновленим автоматично на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а позивач звертаючись до суду з вимогою про визнання договору поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, що передбачені договором, фактично просить суд вирішити питання щодо юридичного оформлення відповідної угоди з відповідачем, враховуючи обов'язковість укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення в силу закону та наявне зволікання з боку останнього в її укладенні.

Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, призводить до поновлення його порушених прав та інтересів стосовно земельної ділянки, якою він користується.

Судом апеляційної інстанції відмовлено у позові з посиланням на те, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту порушеного права. З цього приводу колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. При цьому, спосіб оскарження чітко в діючому законодавстві не визначений, чи шляхом укладення додаткової угоди чи шляхом поновлення договору оренди землі.

В той же час, суд не повинен формально підходити до вирішення спору, при прийнятті рішення мають бути встановлені дійсні обставини справи, а рішення має не лише по формі, а й по суті, бути законним.

При цьому правильність і точність юридичного формулювання не може завадити суду розглянути спір та реалізувати право позивача (передбачене ст.ст. 55, 124 Конституцією України та п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР) на судовий розгляд.

Крім того, неврахування судом апеляційної інстанції права орендаря, який належно виконує свої обов'язки за договором оренди землі, на поновлення договору, свідчить про ігнорування судом практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у справі "Стрейтч проти Сполученого Королівства" суд дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і в цілях статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому муніципалітетом Дорчестера за орендним договором (пункт 35).

В даному випадку, позивач, як орендар, який належно виконував обов'язки за договором, скористався своїм правом на автоматичне поновлення договору, звернувшись до відповідача у встановленому законом порядку з відповідним клопотанням, однак відповідач зволікає в оформленні додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За таких обставин, постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Постанова апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом 6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги суд покладає на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі № 904/8337/16 скасувати.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2016 у справі № 904/8337/16 залишити в силі.

Стягнути з Дніпропетровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЬ-КА" 1 653, 60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В. А. Корсак

Судді М. В. Данилова

В. О. Швець