Вирок № 66958837, 07.06.2017, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/3878/14-к

Номер провадження 1-кп/623/13/2017

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання: Вовк І.В.

прокурора: Махненка Д.О.

обвинуваченого: ОСОБА_1

захисника: ОСОБА_2

потерпілої: не з`явилася

представника потерпілої: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданнікримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12014220320000393 від 03.04.2014 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

02 квітня 2014 року, приблизно о 14 годині 45 хвилин, ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ 2109, реєстраційний номер НОМЕР_2, слідував по пр-кт. Леніна в напрямку вул. Гагаріна в м. Ізюмі Харківської області. В цей час, проїжджу частину навпроти будинку № 50 по пр-кт. Леніна в м. Ізюмі, Харківської області, справа наліво переходила пішохід ОСОБА_4

У дорожній обстановці, що виникла, водій ОСОБА_1, грубо порушуючи п. 10.1 Правил дорожнього руху України, згідно якому: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», та п. 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно якому: «У разі виникнення перешкоди або небезпеки для руху, яку водій обєктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху обїзду перешкоди», не виконав вимоги даних пунктів, виїхав на смугу зустрічного руху, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді множинних закритих переломів 3-8 ребер зліва, множинних синців та саден грудної клітини, сідниці, верхніх і нижніх кінцівок, які згідно висновку судово медичної експертизи №113-ІЗ/14 від 08.04.2014р., відносяться до середнього ступеня тяжкості, що викликали тривалий розлад здоров'я.

Прокурор у судовому засіданні просив суд призначити покарання у вигляді 3 років обмеження волі із застосуванням вимог ст. 75,76 КК України із застосуванням додаткового покарання позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки. А також задовольнити цивільний позов в повному обсязі.

Захисник просив виправдати обвинуваченого виходячи з відсутності вини у скоєнні кримінального правопорушення або відновити судовий розгляд.

Представник потерпілої ОСОБА_3 підтримав прокурора, просив суд задовольнити цивільний позов.

Судом було досліджено докази, в тому числі допитані обвинувачений, потерпілий, свідки, тощо.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винним себе не визнав повністю та повідомив, що 02.04.2014р. керував автомобілем ВАЗ 2109, виїхав з кінцевої зупинки та прямував в напрямку центрального ринка по проспекту Леніна, рухався зі швидкістю 50-55км/год. Коли майже доїжджав до магазину «Жёлтик», перед ним їхав автобус зеленого кольору, марки не памятає, ввімкнув лівий поворот, та обвинувачений почав виконувати маневр обїзду та почув удар в праву сторону, одразу зупинився у карманчику навпроти магазину «Жёлтик» та заглушив мотор. Коли вийшов з машини побачив потерпілу, яка лежала на дорозі, до неї підбігли люди та він, після чого викликали швидку допомогу. Від удару транспортний засіб отримав пошкодження, а саме розбите маленьке вікно, та помяте крило ззаду з правої сторони. Обвинувачений зазначив, що під час досудового розслідування давав інші покази, оскільки йому диктував інший захисник, який здійснював його захист на досудовому слідстві ОСОБА_5 Цивільний позов прокурора та потерпілої не визнає.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 повідомила що 02.04.2014р. приблизно о 14 год. 45 хв. йшла по проспекту Незалежності (до перейменування Леніна) в напрямку базару, щоб здійснити покупки. Підійшла до автобусної зупинки навпроти магазина «Вікторія» або «Желтик», де зупинився автобус сірого кольору, який вона вирішила обійти ззаду в напрямку магазину «Вікторія». Впевнившись, що це є безпечно, почала свій рух, перейшла одну полосу дороги, що веде з кінцевої зупинки в сторону базару, потім почала переходити іншу, зустрічну полосу руху та почула шум двигуна, та прискорила свій рух. Коли майже дійшла до початку карманчику, де стоять машини, відчула удар в ліву частину тіла та відлетіла до початку цього карману. Потерпіла зазначила, що не чула щоб машина гальмувала та звукових сигналів. Після чого обвинувачений зупинився, вийшов з машини та почав говорити, що тепер йому треба ремонтувати автомобіль. Після ДТП, ОСОБА_1 возив в лікарню, однак матеріальної допомоги не надавав. Після останнього походу до лікаря ОСОБА_1 запропонував розійтись мирно, зазначив оскільки треба ремонтувати машину та потерпілій лікуватись, що в аварії ніхто не винуватий, на що потерпіла не погодилась. Через місяць після настання події та амбулаторного лікування потерпілу поклали на стаціонарне лікування, оскільки вона мала ускладнення внаслідок аварії. ОСОБА_1 її жодного разу не навідав та не запропонував допомоги. Просила суд задовольнити цивільний позов, стягнути з обвинуваченого матеріальну шкоду - 2822,80 грн. та моральну шкоду - 5000 грн.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомив суд, що в квітні місяці 2014 року приблизно після 14-00 год. йшов по проспекту Леніна зі сторони заводу в напрямку ринку у своїх справах. Звернув увагу, що на протилежній стороні стоять два автобуси та жінка виходила між автобусами, та почала переходити дорогу навкоси в напрямку магазину «Вікторія». Потім почув якийсь звук, уточнити який саме не може, оглянувся назад та побачив, що червоний автомобіль ВАЗ 2109 стоїть поперек дорожньої смуги передньою частиною до магазину «Вікторія» на зустрічній полосі його руху. Після зіткнення з автомобілю вийшов ОСОБА_1. Оскільки з обвинуваченим свідок є сусідами по гаражам, через деякий час ОСОБА_6 розповів ОСОБА_1, що бачив аварію та сам обвинувачений говорив, що здійснив наїзд на жінку. Додатково зазначив, що самого наїзду автомобіля ВАЗ на потерпілу не бачив.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомив суд, що 02.04.2014р. прямував до кіоску, щоб купити сигарети. Коли вийшов із-за кута буд. №50 по проспекту Леніна, побачив на зупинці ОСОБА_8, яка виходила позаду автобусу та переходила дорогу в напрямок магазина «Вікторія». Потім подивився вправо та побачив як вдалі їде автобус жовтого кольору та за ним починає здійснювати обгін ВАЗ 2109 червоного кольору. Потім він почув хлопок, повернувся та побачив потерпілу, яка сиділа на дорозі, а біля неї жінка. До того ж, автомобіль ВАЗ після хлопку продовжував свій рух та зупинився в карманчику біля магазину «Вікторія». Автомобіль ВАЗ стояв на зустрічній полосі руху. Зазначив, що самого зіткнення не бачив, лише чув хлопок. Потім викликав швидку допомогу, та пішов у своїх справах.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_9 повідомила суд, що нею було проведено на підставі постанови слідчого судово-медичну експертизу №113-ИЗ/14, на основі рентгенівських знімків, висновку рентгенолога встановлено ступень тяжкості тілесних ушкоджень, що відносяться до середньої тяжкості ушкодження, що потягло за собою тривалий розлад здоровя. Крім того, експертом здійснювався особистий огляд потерпілої, яка при огляді зазначала, що в неї болить лівий бік та на тілі були видні садна, внаслідок чого експертом направлено потерпілу ОСОБА_4 зробити повторний рентгенівський знімок бокової частини лівої сторони грудної клітки, де зафіксовано закритий перелом ребер. Експерт зазначила, що при винесенні експертного висновку можна було зробити висновок, що вказані тілесні ушкодження потерпіла могла отримати внаслідок ДТП.

Судом було досліджено письмові докази по справі, надані сторонами судового провадження, зокрема:

-протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 02.04.2014р. із схемою ДТП та фототаблицею до нього, згідно якого було оглянуто місце ДТП, яке розташоване в м. Ізюмі пр.-кт Леніна напроти будинку №50, вид покриття асфальтобетон, стан покриття - сухе, дорожнє покриття для двох напрямків, шириною 7,5м., на проїжджій частині дорожня відмітка відсутня, радіус закруглення відсутній, до проїжджої частини примикають праворуч та ліворуч узбіччя, дорожні знаки відсутні, ділянка дороги на момент огляду освітлена природним світлом, загальний стан видимості дороги 300м., зона видимості елементів проїжджої частини з робочого місця водія 300м., видимість конкретної перешкоди пішохода 200 м., положення транспортних засобів на місці пригоди зазначено у схемі до протоколу, сліди юзу на грунті узбіччя, ознаки напрямку руху транспортного засобу по формі сліду юзу, наявність відокремлених від транспортного засобу частин та інших обєктів не виявлено, інших слідів не виявлено. Даний протокол та схема підписані обвинуваченим без зауважень та заяв (ОСОБА_10 1, а.с.151-155);

-висновок експерта №113-ИЗ\14 від 04.04.2014р., згідно якого на підставі судово-медичного дослідження, з урахуванням рентгенівського обстеження на імя громадянки ОСОБА_4, експертом встановлено, що у ОСОБА_4 виявлені множинні закриті переломи 3-8 ребер зліва, множинні синці та садна грудної клітини, сідниць, верхніх і нижніх кінцівок, які утворилися у неї при ударі тупими твердими предметами, якими могли бути і виступаючі частини корпусу автомобіля в умови ДТП, що мало місце 02.04.2014р. За ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, яке спричинило тривалий розлад здоров'я. (п.п. 2.2.1 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказ №6 від 17.01.1995р. МОЗ України). Інші тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень (п.2.3.1. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказ №6 від 17.01.1995р. МОЗ України) (ОСОБА_10 1, а.с.142);

-протокол проведення слідчого експерименту від 01.07.2014р. із схемою до нього (за участю свідка ОСОБА_7С.), який було проведено для встановлення механізму дорожньо транспортної пригоди, яка мала місце 2 квітня 2014 року, відповідно до якого встановлено що:

1)шляхом замірів автомобіль ПАЗ розташований на відстані 0,2м від переднього габариту до правого краю проїжджої частини та 0,5м. від заднього габариту до правого краю проїжджої частини по ходу його руху;

2)шляхом заміру встановлено що вихід пішохода ОСОБА_4 розташоване на відстані 27,5м. від кута будинку №50 по пр.-кт. Леніна в м. Ізюмі, місце наїзду автомобіля на пішохода ОСОБА_4 розташоване на відстані 33,2м. кута будинку №50 по пр.-кт. Леніна в м. Ізюмі, та відстані 0,6м. від лівого краю проїжджої частини по ходу руху автомобіля, а також встановлено що з початку виходу на проїжджу частину до місця наїзду автомобіля потерпіла ОСОБА_11 прослідувала відстань 9м;

3)Пішохід ОСОБА_11 слідувала з темпом, при якому відстань 9 м. статист здолав за 6,51 с;

4)шляхом замірів встановлено що автомобіль ВАЗ 21099 слідував на відстані 1,1м. від правого краю проїжджої частини по ходу його руху;

5)швидкість автомобілю ВАЗ 21099, при якій статист проїхав ділянку 30м. - 1,45с (ОСОБА_10 1, а.с.148-151);

-протокол проведення слідчого експерименту від 01.07.2014р. із схемою до нього (за участю потерпілої ОСОБА_4В.), який було проведено для встановлення механізму дорожньо транспортної пригоди, яка мала місце 2 квітня 2014 року, відповідно до якого встановлено що:

1)шляхом замірів автобус ПАЗ розташовувався на відстані 0,3м. від переднього габариту до правого краю проїжджої частини та 0,4м. від заднього габариту до правого краю проїжджої частини по ходу його руху;

2)шляхом заміру місце виходу потерпілої ОСОБА_4 на проїжджу частину розташоване на відстані 27,9м. від кута будинку №50 по пр.-кт Леніна в м. Ізюмі на відстані 2,3м. від заднього габариту автобусу, який знаходиться на зупинці , місце наїзду автомобіля розташоване на відстані 33,5м. кута будинку №50 по пр.-кт Леніна в м.Ізюмі та відстані 1м. від лівого краю проїжджої частини по ходу руху автомобіля;

3)шляхом замірів встановлено що з початку виходу ОСОБА_4 на проїжджу частину до місця наїзду автомобіля вона прослідувала відстань 8,7м.;

4)шляхом замірів встановлено що відстань 8,7м. ОСОБА_4 прослідувала за 6,75с. (ОСОБА_10 1, а.с.156-157);

- висновок експерта №592/14 від 29.07.2014р., яким було досліджено матеріали кримінального провадження та встановлено наступне:

Згідно свідчень свідка ОСОБА_7:

- у даній дорожній обстановці водій автомобіля «ВАЗ-2109» ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.1, 12.3, 12.4. Правил дорожнього руху України. У діях водія автомобіля «ВАЗ-2109» ОСОБА_1 вбачаються невідповідність вимогам п.п.10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебували у причинному звязку з виникненням події даного ДТП.

Згідно свідчень потерпілої ОСОБА_4:

- у даній дорожній обстановці водій автомобіля «ВАЗ-2109» ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 10.1 і 12.3 Правил дорожнього руху України. У діях водія автомобіля «ВАЗ-2109» ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимог п.п.10.1,12.3 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, перебували у причинному звязку з виникненням події даного ДТП. (ОСОБА_10 1, а.с. 158-162);

- протокол проведення слідчого експерименту від 08.09.2014р. із схемою до нього, який було проведено для перевірки показів свідка ОСОБА_6, відповідно до якого встановлено що:

1) шляхом замірів ширина проїжджої частини в обох напрямках складає 7,6м., лінії розподілу потоків транспорту на проїжджій частині відсутні, ширина правого та лівого узбіччя складає 2,2м;

2) швидкість руху автомобіля ВАЗ до ДТП становила 60 км/год;

3) місце виходу пішохода ОСОБА_4 на проїжджу частину та його рух під кутом, з проміжку поміж автобусами, зупинившимся в заїзному кармані автобусної зупинки, та місце початку гальмування автомобіля ВАЗ, дана відстань склала 27,2 м. (ОСОБА_10 1, а.с.163-164);

- протокол слідчого експерименту від 08.09.2014р. із схемою до нього, який було проведено для перевірки показів підозрюваного ОСОБА_1 відповідно до якого шляхом замірів встановлено, що автомобіль ВАЗ до ДТП рухався по пр.-кт Леніна зі сторони вул. Комінтерна в напрямку вул. Гагаріна у м Ізюмі, швидкість руху була 60 км/год., на відстані 1,5 м. від правого габариту автомобіля до правого краю проїжджої частини. На відстані 1,9м. від задньої частини автобуса, котрий лівим габаритом зупинився вздовж правого краю проїжджої частини в напрямку руху автомобіля ВАЗ, довжина автобуса складає 7,3 м. На полосу руху автомобіля ВАЗ з проміжку поміж автобусами, які зупинилися в заїзному кармані автобусної зупинки, склав 1,5 м., по центру, на відстані 0,75 м. від передньої частини найближчого до нього автобуса, почав рух через проїжджу частину пішохід. В момент виходу на проїжджу частину пішохода водій ОСОБА_1 застосував екстрене гальмування та вивернув кермо вліво. Відстань між місцем виходу пішохода на проїжджу частину, та застосування екстреного гальмування склала 9,95 м. Пішохід пройшов по проїжджій частині відстань у 5.5м., під кутом, здолавши даний відрізок шляху за 3,7 с. Місце наїзду на пішохода розташоване на відстані 3 м. від правого краю проїжджої частини по напрямку руху автомобіля ВАЗ. Положення автомобіля в момент наїзду на пішохода склав 5,2 м. від переднього правого габариту та 2,6м. від заднього правого габариту автомобіля, відносно правого краю проїжджої частини по напрямку руху автомобіля ВАЗ. Відстань між переднім правим габаритом в момент наїзду та місцем виходу пішохода склала 4,7 м.(ОСОБА_10 1, а.с.165-166).

- висновок експерта №834/14 від 19.09.2014р., відповідно до якого згідно свідчень підозрюваного ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_6 у даній дорожній обстановці водій автомобіля «ВАЗ 2109» ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України. У діях водія автомобіля «ВАЗ 2109» ОСОБА_1 убачаються невідповідності вимогам п.12.3. Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку з виникненням події даного ДТП (згідно свідчень ОСОБА_1С.). (том 1, а.с. 167-170).

Суд вважає, що у сукупності всі досліджені докази (письмові докази, показання обвинуваченого, потерпілої, свідків) свідчать про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Суд критично оцінює покази обвинуваченого ОСОБА_1, вважає їх способом захисту від уникнення покарання, такими що направлені на зміну фактичних обставин скоєння ДТП, того що обвинувачений порушив Правила Дорожнього руху, дані покази повністю спростовуються показами потерпілої, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6, який бачив перші моменти після скоєння дорожньо транспортної пригоди, бачили як потерпіла ОСОБА_4 переходить дорогу та чули звук, який привернув їхню увагу, після чого автомобіль ВАЗ знаходився на полосі зустрічного руху, в результаті після наїзду свідки вказали, що потерпіла перебувала на дорозі, а автомобіль ВАЗ після наїзду зупинився та з нього вийшов обвинувачений ОСОБА_1 Посилання обвинуваченого на те, що захисник ОСОБА_5, який здійснював захист на досудовому розслідування, був не направлений на захист його як обвинуваченого а навпаки, суд вважає що обвинувачений навмисно водить суд в оману, щоб уникнути покарання, однак даний факт під час судового розгляду свого підтвердження не знайшов.

Також, суд під час вирішення справи оцінює докази в сукупності, повно та всебічно, з точки зору належності, допустимості, достовірності, з чого випливає що письмові документи, які були надані на дослідження суду сторонами судового провадження, в тому числі протокол огляду місця події з додатком фото-таблицею та схемою місця ДТП від 02.04.2014 року, в якому зафіксовано сліди юзу автомобіля обвинуваченого, висновок судово медичного експерта, яка встановила у потерпілої середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров`я, висновок експерта №592/14, яким проведено дослідження свідчень ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_7 та встановлено, що у діях обвинуваченого вбачаються невідповідності.п.10.1, 12.3. Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, перебували у причинному звязку з виникненням події даного ДТП, підтверджують справжність показів потерпілої та свідка ОСОБА_7, протокол проведення слідчого експерименту від 08.04.2014р. за участю свідка ОСОБА_6 з додатком схемою, в якому зафіксовано напрямок руху потерпілої та напрямок руху автомобіля «ВАЗ 2109», протокол проведення слідчого експерименту від 08.04.2014р. з додатком схемою в якій зафіксовано напрямок руху та швидкість автомобіля ВАЗ, напрямок руху пішохода ОСОБА_4, та зазначено наїзд на потерпілу, що знаходиться на зустрічній полосі ВАЗ 2109, що доводять вину обвинуваченого в цьому кримінальному правопорушенні.

Посилання захисника ОСОБА_2 на те, що згідно протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 02.04.2014р. на фото-таблиці відсутні сліди юзу, та отримані механічні пошкодження ВАЗ 2109 внаслідок того, що потерпіла сама наскочила на автомобіль та завдала такі пошкодження, суд розцінює як спосіб захисту, оскільки вказані заперечення суперечать висновку експерта №592/14 від 29.07.2014р., протоколу огляду місця події із схемою до нього, на якому зафіксовані сліди та обвинувачений без зауважень його підписав.

Посилання захисника ОСОБА_2 на те, що експерт ОСОБА_9 не має спеціальних знань та не була присутньою при самій події, не може стверджувати що тілесні ушкодження потерпіла отримала внаслідок ДТП, що мало місце 02.04.2014р., і тому з ними погодитись неможливо є хибною думкою захисника, яка не ґрунтується на жодних доказах, правових висновках, доказів низької правової кваліфікації експерта, яка має стаж роботи близько 20 років, не надано, а посилання на те, що експерт не має права на направлення особи потерпілої до лікарні для проведення рентгену, є безпідставними, оскільки для з`ясування всіх обставин справи, надання достовірного висновку експерт, не маючи обладнання для проведення рентгенографічного дослідження, зобов`язаний провести дослідження в повному обсязі, а тому такі рекомендації для проведення дослідження не суперечать Інструкції про проведення судових експертиз, Закону України «Про судову експертизу», Правилам судово медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом №6 від 17.01.1995р. Міністерством охорони здоров`я України.

Посилання захисника ОСОБА_2 на те, що протоколи проведення слідчого експерименту від 01.07.2014р.,08.09.2014р., які проводилися за участю свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, суперечать свідченням наданими свідками під час досудового розслідування та в минулих судових засіданнях, суд розцінює вказані протоколи як допустимі, оскільки отримані під час судового розгляду показання суд досліджує безпосередньо у суді, відповідно до вимог ст. 23 КПК України та отримані покази свідків не суперечать письмовим доказам у справі.

Посилання захисника ОСОБА_2 на те, що протокол проведення слідчого експерименту від 01.07.2017р. за участю потерпілої ОСОБА_4 суперечить свідченням свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_1 є неправдивими, суд розцінює як необґрунтоване, та те що суперечить іншим письмовим документам по справі, зокрема протоколам проведення слідчого експерименту від 01.07.2014р., 08.09.2014р., якими встановлено напрямок руху та швидкість автомобіля ВАЗ, напрямок руху потерпілої ОСОБА_4 та місце наїзду на потерпілу, на яке згідно до додатку до протоколу сам обвинувачений вказав.

Посилання захисника ОСОБА_2 на те, що висновок №592/14 від 29.07.2014р. є недопустимим та ґрунтується на неправдивих свідченнях свідка ОСОБА_6, який вказував на один автобус, а свідок ОСОБА_7, обвинувачений ОСОБА_1 зазначили 2 автобуси, які стояли на автобусній зупинці між якими виходила потерпіла, суд це не приймає до уваги, зважаючи на те, що експерт у цьому дослідженні зазначив про одну з інформативних ознак що автомобіль ВАЗ 2109 мав технічну можливість запобігти наїзд на пішохода шляхом гальмування, не вжив заходів для зменшення швидкості транспортного засобу та зманеврував ліворуч не переконавшись в тому, що це буде безпечно і не створить небезпеки іншим учасникам руху, та допустив наїзд на потерпілу ОСОБА_4, та вбачається невідповідність вимогам п.п. 10.1,12.3 ПДР України, що перебували в причинному звязку з виникненням даного ДТП, зроблено висновок та досліджено свідчення свідка ОСОБА_6, потерпілої ОСОБА_4, які не суперечать отриманим показам в суді.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_1 на те, що згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 08.09.2014р. він не застосовував екстрене гальмування, не здійснював маневр повороту вліво, оскільки не бачив потерпілу та не міг бачити, а почув лише удар об машину, після чого зупинився в карманчику біля магазину «Желтик», суд розцінює як спосіб захисту та приховування істини по справі, вважає що даний письмовий доказ є допустимим та не суперечить іншим доказам по справі, зокрема свідченням свідків та потерпілої.

Посилання захисника ОСОБА_2 на те, що пояснення та проведення слідчого експерименту проводилось під диктовку захисника ОСОБА_5, який здійснював захист підзахисного ОСОБА_1,не є обґрунтованим та не знаходять підтвердження, оскільки під час проведення слідчого експерименту зауважень на протокол не надходило.

Під час судового розгляду захисником заявлялись однорідні клопотання (том 2, а.с. 197-198 про виклик та допит свідків, в тому числі ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_9, які судом розглядались, частково вони були задоволені, допитані свідок ОСОБА_7 та судовий експерт ОСОБА_9, в іншій частині відхилялись, оскільки захисником не обгрунтовалось необхідність їх допиту в частині обставин, які вони можуть повідомити, що має значення для вирішення кримінального провадження, у клопотанні ставилось питання про витребування доказів, яке первинно до дослідження письмових документів було визнано передчасним, а в подальшому розглянуто та не знайдено правових підстав для витребування таких документів, а захисник не навів достатніх доказів, які свідчать про неможливість отримання ним таких відомостей.

Суд вважає що незважаючи на деякі формальні неточності в показах свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6, то вони мають суб`єктивний характер, пов`язані з тривалим терміном розгляду справи, свідомим сприйняттям дійсності різними особами, однак ці покази в цілому ідентичні один одному, суттєво один другому не суперечать, підтверджуються письмовими документами, та дозволяють суду достеменно прийти до висновку про їх правдивість.

Захисник обвинуваченого також заявляв клопотання (в усній формі) про проведення експертизи, відмовляючись обгрунтувати необхідність її призначення з мотивуванням що раніше їх подавав. При цьому суд неодноразово повідомляв що данному складу суду таке клопотання не подавалось, пропонував ознайомитись з матеріалами справи, визначити, на розгляді якого саме клопотання наполягає захисник, однак захисник не виявив волевиявлення це зробити, у зв`язку з чим суд відмовляв в задоволенні таких клопотань, з посиланням на ст. 22 КПК України.

Оцінивши у сукупності досліджені в судовому засіданні докази, показання обвинуваченого, потерпілої, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6, експерта ОСОБА_9, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, а тому знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Аналізуючи зібрані по справі докази, які характеризують особистість обвинуваченого, суд вбачає наступне:

ОСОБА_1 на обліку у лікаря психіатра, нарколога не перебуває, знаходиться на обліку Ізюмсько-Борівського ОМВК, за місцем проживання характеризується позитивно, скарг на нього не надходило, раніше не судимий, про що свідчать: довідки лікарів, характеристики з місця проживання, вимога щодо судимості та його свідчення, довідка з військкомату.

Припризначенніпокарання ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, скоєного останнім.

Злочин,який вчинив обвинувачений відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до злочину невеликої тяжкості.

Обставини, які згідно ст. 66 КК України помякшують покарання ОСОБА_1 судом не встановлено.

Обставини, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 судом не встановлено.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке законом віднесено до злочину невеликої тяжкості, особу винного, обставини, визнані судом такими, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Судом при призначенні покарання враховуються вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При таких обставинах, враховуючи характер і спосіб вчинених ОСОБА_1 протиправних дій і наслідків які настали, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у вигляді обмеження волі та у відповідності до санкції ч.1 статті 286 КК України, п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Водночас згідно п.2 ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

В межах вчиненого злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України з урахуванням положень ч.1 ст. 49 КК України строк сплив 03 квітня 2017 року, а тому зважаючи на положення ч.5 ст. 74 КК України обвинувачений ОСОБА_1 підлягає обов'язковому звільненню від покарання, оскільки обвинувачений не визнає свою вину і суд дійшов висновку про винуватість обвинуваченого.

Дослідивши заявлений цивільний позов прокурора, потерпілої суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У відповідності до ч.1 ст. 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобовязана відшкодувати витрати закладові охорони на лікування потерпілого від цього злочину.

Частина 3 цієї статті встановлює, якщо лікування проводилося закладом охорони здоровя, що є у державній власності кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Згідно ч.1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 07.07.1997 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину» визначено, що витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають

відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Згідно п. 7 Постанови визначено що у кримінальному судочинстві відшкодування витрат на

стаціонарне лікування потерпілого може покладатися тільки на особу, вина якої у вчиненні злочину встановлена обвинувальним вироком суду

Натомість одним з прав потерпілого за приписами ст. 56 КПК України є правом на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Згідно ч.3 ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Прокурором на підтвердження понесених державою витрат на стаціонарне лікування потерпілого надано довідку з Ізюмської центральної міської лікарні на суму 4627,70 грн. про витрати на лікування потерпілої ОСОБА_4, яка перебувала на лікуванні з 03 травня 2014 року по 25 травня 2014 року.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ №545 від 16.07.1993р. сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши надану прокурором довідку, суд задовольняє цивільний позов прокурора про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_4 в сумі 4627,70 грн. в повному обсязі.

До матеріалів справи потерпілою додано виписку з історії хвороби Ізюмської ЦМЛ та лист лікарських призначень, в якому наведено перелік медикаментів та медичних препаратів для лікування, які придбавались потерпілою. (ОСОБА_10 1, а.с.197,198).

Суд не приймає до уваги заперечення захисника обвинуваченого в частині того, що потерпіла знаходилася на лікуванні не за наслідками ДТП, а за станом здоров`я, зважаючи на те, що в історії хвороби потерпілої мається діагноз - "лівостороння посттравматична пневмонія", а захисник не надав жодних доказів на спростування цих обставин як це передбачено ст. 10, 60 ЦПК України.

Дослідивши надані потерпілим фіскальні чеки суд зазначає, що тільки в фіскальних чеках №25-Чк-0021321 від 11.05.2014р., №25-Чк-0020869 від 08.05.2014р.,№25-Чк-0015341 від 02.04.2014р., №25-Чк-0020814 від 07.05.2014р., №б/н від 25.04.2014р., №13 від 19.05.2014р., №6 від 16.05.2014р., №б/н від 10.05.2014р., №5681 від 05.05.2014р., №5719 від 06.05.2014р., №б/н від 14.04.2014р., №б/н від 12.05.2014р., №б/н від 14.05.2014р., №б/н від 13.05.2014р., №б/н від 12.05.2014р., №б/н від 28.05.2014р., №108856 від 10.05.2014р., №60398 від 06.05.2014р., №159942 від 14.05.2014р., №б/н від 31.05.2014р, №33910 від 08.04.2014р., №60303 від 05.05.2014р., №108902 від 01.05.2014р., №160146 від 16.05.2014р., №109026 від 12.05.2014р., №107552 від 23.04.2014р., №60503 від 07.05.2014р., квитанції №2297 від 06.05.2014р., наведені медикаменти, медичні препарати та засоби, які співпадають назвою та кількістю з тим переліком, що є у вищенаведених виписках з історії хвороби, з урахуванням чого суд задовольняє в цій частині вимоги потерпілого в сумі 1449,95 грн., в решті вимог в сумі 1372,85 грн. з урахуванням ст. 10,60 ЦПК України слід відмовити, оскільки потерпілою надані фіскальні чеки, в яких зазначено «Медикаменти», тобто не зрозуміло які саме медичні препарати придбавала потерпіла, та не знаходять самі по собі документального підтвердження. Квитанція №283 від 05.05.2014р., якою сплачений благодійний внесок у розмірі 50 грн. до Ізюмської ЦМЛ не є доказом на підтвердження наявності причинно наслідкового зв`язку між понесеними травмами, отриманими внаслідок ДТП, та понесеними збитками. Крім того, до цивільного позову додані копії фіскальних чеків, які є взагалі не читабельні №б/н від 04.04.2014р. на суму 91,25 грн. та №б/н на суму 55.80 грн. (ОСОБА_10 1, а.с.32-40).

Відповідно дост.23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди і серед інших, наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу,якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними субєктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості субєктного складу відповідальних осіб (коли обовязок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого субєкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким субєктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом встановлено,що в результаті неправомірних дій обвинуваченого потерпілому були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, що призвело до закритого перелому ребер, множинних синців та саден грудної клітини, сідниці, верхніх та нижніх кінцівок та потягнуло тривалий розлад здоров`я.

Таким чином, суд вважає, що з вини обвинуваченого, потерпілій була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв`язку з тілесними ушкодженнями, терпіла фізичний біль, знаходилася на лікуванні, в результаті чогозмінивсянормальний життєвий уклад потерпілої, виникла необхідність в лікуванні, очевидно, внаслідок ДТП потерпіла лишилася класного керівництва, оскільки працює в школі вчителем, що потерпіла ОСОБА_11 перенесла і душевні страждання із-за тривалої безпомічності, незручності, нервового стресу.

При визначенні судом розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди опираючись на п. 9 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у Постанові від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд виходить з вимог розумності, виваженості та справедливості та враховує обставини, викладені вище.Розмір відшкодуваннязавданої позивачу моральної шкоди суд оцінює в сумі 5000 грн., яку слід стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набранням вироком законної сили не обирати.

Судові витрати згідно ч.2 ст. 124 КПК України, а саме витрати, повязані з проведенням автотехнічної експертизи №321/14 від 05.06.2014р. експертиз обставин дорожньо-транспортної пригоди №834/14 від 19.09.2014р.,№592/14 від 29.07.2014р. в розмірі 1763,28 грн., що проводились експертами НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1

Речові докази відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 49, 50, 65-67, 74, ч.1 ст. 286 КК України, ст. ст. 55, 56, 65,66, 84-89, 91-94, 99-102, 118-126, 129, 370, 374 КПК України, ст.ст. 10, 23, 60, 1166, 1167, 1177, 1187, 1188, 1206 ЦК України, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», п. 3,7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 07.07.1997 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину», п.2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ №545 від 16.07.1993р., п. 9 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у Постанові від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 1 ст. 286 КК України і призначити основне покарання у вигляді 2 (двох) років обмеження волі із застосуванням додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

ЗвільнитиОСОБА_1 від призначеного основного та додаткового покарання за кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, на підставі ч.5 ст.74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, визначених п.2 ч.1 ст.49 КК України.

Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 до набранням вироком законної сили не обирати.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі фінансового управління Ізюмської міської ради - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі фінансового управління Ізюмської міської ради (р/р 35426014002523, МФО 851011, код ЄДРПОУ 02003304) витрати на лікування потерпілої ОСОБА_11 в розмірі 4627 грн. 70 коп.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4) на користь ОСОБА_4, (ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, пр.-кт Незалежності, 47, кв. 92) матеріальну шкоду в розмірі 1449,95 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, які підлягають перерахуванню до Державного бюджету (одержувач: Держава, код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова):

1)за проведення експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди № 834/14 від 19.09.2014р. в розмірі 586,80грн.;

2)за проведення експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди № 592/14 від 29.07.2014р. в розмірі 586,80грн.;

3)за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу № 321/14 від 05.06.2014р. в розмірі 589,68 грн.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення прокурору, обвинуваченому, захиснику.

Головуючий суддя: М.П. Одарюк