Рішення № 66957753, 29.05.2017, Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа № 401/3705/16-ц; 2/401/216/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2017 р. Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого - судді Гармаш Т.І., при секретарі - Липко О.А, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Світловодську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю «Обєднання Дніпроенергобудпром» про зобовязання здійснення нарахування заробітної плати, стягнення заборгованості по додатковій заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю «Обєднання Дніпроенергобудпром» та просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, здійснити донарахування заробітної плати за червень-серпень 2016 року та нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати.

У заяві від 17.01.2017 року ОСОБА_1 просив залишити без розгляду позов у частині стягнення заборгованості по заробітній платі у звязку з її виплатою. Ухвалою від 17.01.2017 року заява позивача задоволена та позов у цій частині залишено без розгляду.

8 лютого 2017 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог у якій просив:

зобовязати відповідача здійснити донарахування заробітної плати за червень-серпень2016 року та нарахувати компенсацію втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати;

стягнути з відповідача заборгованість по додатковій заробітній платі за період з вересня 2015 року по вересень 2016 року в сумі 32400,00 грн.;

стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 6 жовтня 2016 року по 27 грудня 2016 року включно.

стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Свій позов позивач обґрунтовує тим, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах та був звільнений з посади 06 жовтня 2016 року. У день звільнення відповідач не провів з ним повний розрахунок, а тому повинен відповідно до ст. 117 КЗпП сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а саме з 6 жовтня 2016 року по 27.12.2016 року.

Крім цього просить стягнути додаткову заробітну плату, передбачену пунктом 4.13 Контракту у виді забезпечення бензином для використання персонального автомобіля, за період з вересня 2015 року по вересень 2016 року, яка з урахуванням ціни на бензин 22,50 грн. за один літр, становить суму 32400 грн., посилаючись на те, що відповідач мав щомісячно виплачувати зазначену додаткову заробітну плату, що передбачено Контрактом. Наказ № 94 від 04.09.2015 року, яким призупинена видача бензину, для заправлення персональних автомобілів, позивач вважає, таким, що порушує умови контракту.

Крім цього вказує, що у червні-серпні 2016 року відповідач не нарахував заробітну плату за робочі дні, які фактично були ним відпрацьовані, а лише по 12 днів у червні та липні та 3 дні у серпні 2016 року.

У звязку із затримкою заробітної плати він відчув моральні страждання, втратив нормальні життєві звязки, був змушений економити на забезпечені себе необхідним харчуванням та одягом, відчув приниження, втратив престиж та ділову репутацію серед співробітників, знайомих, друзів, родичів. Моральну шкоду у грошовому еквіваленті оцінив у 20000 грн.

У судовому засіданні позивач підтримав позов у повному обсязі, просив його задовольнити, посилаючись на обставини та докази, що його стверджують.

Представник відповідача позов не визнав у повному обсязі та просив відмовити у його задоволенні. Свої заперечення обґрунтовує тим, що позивач, як посадова особа, а саме як директор Головного заводу отримує заробітну плату разом з виплатою заробітної плати усім іншим категоріям працівників підприємства та не тільки має право на виплату заробітної плати, а зобовязаний вчасно виплачувати заробітну плату. Контрактом передбачено, що розрахунок з директором виконується не пізніше місячного терміну, після визначення цих сум, а тому вважає, що період затримки розрахунку при звільненні необхідно визначати з 06.11.2016 по 27.12.2016 року. Щодо нарахування заробітної плати за червень-серпень 2016 року, відповідач стверджує, що згідно табелю робочого часу, складеного відповідальною особою, зафіксовано фактично відпрацьовані позивачем дні. Що стосується виплати додаткової заробітної плати, то як вказує відповідач, дійсно Контрактом передбачено, що директор може використовувати для виробничих цілей персональний автомобіль для якого щомісячно виділяється 60 літрів бензину. Додатковою угодою збільшено норму палива на місяць до 120 літрів. Проте у звязку із запобіганням фінансової нестабільності позивачу було зменшено норму видачі бензину, а з вересня 2015 року взагалі призупинено видачу паливних матеріалів усім працівникам ТДВ «ОДЕСП».

Заслухавши доводи сторін, зясувавши обставини справи, перевіривши докази, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно Контракту № 56 з технічним директором від 19 січня 2011 року обіймав посаду технічного директора ТДВ «ОДЕБП» (а.с.9- 12)

Відповідно до наказу від 15 червня 2015 року на технічного директора ОСОБА_1 за його згодою з 15.06.2015 року були покладені обовязки директора головного заводу з доплатою у розмірі 30% від посадового окладу ОСОБА_3 (а.с. 7)

Відповідно до наказу № 92/к від 06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 технічного директора ТДВ «ОДЕБП» звільнено з посади 6 жовтня 2016 року за угодою сторін (а.с.8)

Платіжною відомістю (а.с.47) підтверджується що з ОСОБА_1 проведено розрахунок по заробітній платі 27 грудня 2016 року.

Отже, суд погоджується з доводами позивача, що з ним не був проведений розрахунок по заробітній платі у строки визначені законом, а саме у день його звільнення.

Відповідач, посилаючись на п. 6.7 Контракту, яким передбачено, що при залишені посади з будь-якої підстави розрахунок з Директором виконується не пізніше місячного терміну після визначення сум (а.с.11), зазначає, що розрахунки з позивачем мали бути проведенні до 6 листопада 2016 року, а тому саме з цієї дати починається відлік часу затримки розрахунку при звільненні.

Аналізуючи зміст вказаного пункту Контракту, суд вважає, що його зміст кореспондується зі змістом пункту 6.6. Контракту та стосується виплати вихідної допомоги при залишенні посади у розмірі, визначеному у даному пункті та не стосується заробітної плати.

З огляду на викладене суд не погоджується з доводами представника відповідача у цій частині.

Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди суд виходить з того що відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган сплачує зазначене відшкодування лише у разі коли спір вирішено на користь працівника.

Тобто для покладення на власника або уповноваженого ним органу відповідальності відповідно до ст. 117 КЗпП України закон вимагає наявність наступних умов: вини власника або уповноваженого ним органу, відсутності спору щодо розміру належних звільненому працівникові або вирішення спору на користь працівника.

В судовому за сіданні встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В судовому засіданні встановлено, і даний факт не заперечується сторонами, що з позивачем розрахунок не був проведений.

Беручи до уваги зазначені обставини суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача в частині покладання на відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, а саме стягнення заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню, виходячи із середньоденного заробітку на момент звільнення згідно довідки від 23.05.2017 року у розмірі 372 грн.77 коп. (а.с. 118)

Позивач не погоджується з розміром середньоденного заробітку, зазначеного у довідці, проте не надав доказів його неправильності, а тому суд бере до уваги саме розрахунок середньоденної заробітної плати наданий відповідачем.

Період затримки розрахунку суд визначає з 06.10.2016 року по 27 грудня 2016 року.

Відповідно до щорічного розрахунку норм тривалості робочого часу, з дати звільнення позивача, за період з 6 жовтня 2016 року по день фактичного розрахунку кількість робочих днів складає 57, а саме жовтень 2016 року - 16 робочих днів, листопад 2016 року 22 робочих дні, грудень 2016 року 19 робочих днів.

Таким чином суму компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд визначає у розмірі 21247 грн. 89 коп. ( 57 робочих днів х 372 грн. 77 коп).

Вирішуючи спір у частині зобовязання відповідача здійснити донарахування заробітної плати за червень-серпень2016 року та нарахувати компенсацію втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати суд дослідив розрахункові табелі за червень серпень 2016 року (а.с.75-77) з яких вбачається, що:

- у табелі за червень місяць 2016 року проставлені відмітки «8», за 12 робочих днів у решті днів місяця проставлені прочерки, без відмітки причини відсутності працівника;

- у табелі за липень 2016 року проставлені відмітки «8» за 8 робочих днів, відмітка «Б» за пять робочих днів, у решті днів місяця проставлені прочерки, без відмітки причини відсутності працівника;

- у табелі за серпень 2016 року проставлені відмітки «8» за 3 робочі дні, відмітка «Б» за 18 днів.

Представник відповідача пояснив, що прочерк у табелі означає, що працівник був відсутній на робочому місці, проте не надав суду доказів, які б фіксували відсутність працівника на робочому місці без поважних причин (прогул).

Накази про внесення змін до графіка роботи на червень, липень, серпень 2016 року (а.с.71-73), суд не бере до уваги, як такі що підтверджують роботу позивача у режимі неповного робочого часу, оскільки дії вказаних наказів поширюються лише на служби зазначені у наказі, де посада позивача відсутня.

Таким чином, суд вважає, що відповідач безпідставно не здійснив нарахування заробітної плати позивачу згідно норми тривалості робочого часу за червень та липень 2016 року.

Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у розумінні цього Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до вимог ст. 4 Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимога позивача стосовно нарахування компенсації, передбаченої Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.

Із змісту ст. 237-1 КЗпП України вбачається, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В судовому засіданні встановлено, що у звязку із затримкою розрахунку при звільненні позивач зазнав моральних страждань, що супроводжувалось почуттям приниженості, несправедливості, проте розмір моральних страждань у їх грошовому виразі суд вважає значно завищеним і переконаний, що достатньою компенсацією його моральних страждань буде сума 1000 грн.

Вирішуючи спір у частині стягнення з відповідача заборгованість по додатковій заробітній платі за період з вересня 2015 року по вересень 2016 року в сумі 32400,00 грн., суд виходить з такого.

Пунктом 4.13 Контракту (а.с.10) передбачено, що Директор може використовувати для виробничих цілей персональний автомобіль для якого щомісячно виділяється 60 літрів бензину.

Додатковою Угодою до Контракту від 29.10.2012 року передбачено збільшення щомісячної норми бензину, який виділяється при використання персонального автомобіля до 120 л.

Наказом № 94 від 4 вересня 2015 року «Про заходи щодо запобігання фінансової нестабільності» була призупинена видача паливних матеріалів для заправлення персональних автомобілів посадовим особам, у тому числі ОСОБА_1

Вказаний наказ ОСОБА_1 не оскаржив у встановленому законом порядку, а тому він був чинним у період з вересня 2015 року по вересень 2016 року за який позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по додатковій заробітній платі.

Беручи до уваги зазначений наказ, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення суми заборгованості за недоотриману заробітну плату у виді паливних матеріалів для заправлення персонального автомобіля.

У звязку з цим суд не бере до уваги показання свідка ОСОБА_4, який пояснив, що видача паливних матеріалів за своєю природою є натуральною формою оплати праці, яка повинна була видаватись ОСОБА_1 згідно Контракту.

Суд вважає, що у цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати, суд розподіляє між сторонами відповідно до ст. 88 ЦПК України.

При зверненні до суду із позовом позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору у частині вимог про стягнення заробітної плати. У частині стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, судовий збір ним не був сплачений.

У звязку із частковим задоволенням позовних вимог про стягнення моральної шкоди з позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь держави 608 грн.

З відповідача ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю «Обєднання Дніпроенергобудпром» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1632 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

На підставі викладеного та 116, 117, 237-1 КЗпП, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", керуючись ст.ст. 10,11,209,212,214-215,217,218 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобовязати ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю «Обєднання Дніпроенергобудпром» здійснити донарахування заробітної плати за червень та липень 2016 року з нарахуванням компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати.

Стягнути з ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю «Обєднання Дніпроенергобудпром» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 21247 (двадцять одну тисячу двісті сорок сім) грн. 89 коп. та у відшкодування моральної шкоди 1000 (одну тисячу) грн.

В решті частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю «Обєднання Дніпроенергобудпром» на користь держави судовий збір у сумі 1632 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 608 (шістсот вісім) грн..

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Світловодський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів після його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Світловодського

міськрайонного суду : ОСОБА_5

29.05.2017