Рішення № 66957069, 07.06.2017, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/558/17

Провадження №: 2/0343/344/17

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2017 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого судді – Андрусіва І. М.,

за участю секретаря судових засідань- Височанської О.З.,

представника позивача-Васютин Я.В.

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю лізінгова компанія "Еталон" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2, звернувшись до суду з даним позовом, просить визнатинедійсним договір фінансового лізингу №005031 від 16 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (надалі- ТзОВ "ЛК"ЕТАЛОН"). Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю лізингова компанія «ЕТАЛОН» грошових коштів в розмірі 35 000, 00 гривень та завданої моральної шкоди в розмірі 3 500,00 гривень. Судові витрати покласти на відповідача.

В обгрунтування позову покликається на те, що 16.02.2016 рокуміж позивачкою та відповідачем був укладений договір № 005031 фінансового лізингу.

Предметом лізингу укладеного договору є транспортний засіб Chevrolet Niva 1,7 MT L 4X4, який відповідач зобов»язався передати їй у користування на строк та умовах, передбаних вказаним договором, зокрема це мало відбутись після підписання договору та сплати авансового платежу- до понеділка 20.02.2017 року. На виконання договору позивачкою було оплачено на користь відповідача 35000 грн. авансового платежу, однак предмет лізингу до сьогоднішнього дня не передано. У телефонних розмовах представник відповідача пояснював причину порушення умов договору тим, що в транспортному засобі знайшли дефект і страхова компанія відмовляється його застрахувати. Рекомендовано написати заяву на заміну предмета лізингу, проте автомобіль буде вже на 30 000,00 грн. дорожче.

23.02.2017 року ОСОБА_1 звернулась до ТЗОВ "ЛК"ЕТАЛОН" з письмовою претензією, в якій просила розірвати згаданий договір та вимагала повернути сплачений авансовий платіж. Однак, таку претензію відповідач проігнорував та відповіді на неї не надав.

Вважає, що вищезазначений договір слід визнати недійсним, оскільки він не містить конкретних визначень щодо предмету договору, не вказано якого року випуску предмет лізингу, який робочий об’єм двигуна предмету лізингу, відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, не визначено конкретний порядок та місце отримання лізингоодержувачем предмета договору, яким чином буде відбуватися страхування транспортного засобу, що суперечить ст. 808 ЦК України.

Окрім цього, оскільки укладений ним договір фінансового лізингу від 16.02.2017 року нотаріально не посвічувався, його також слід вважати недійсним (нікчемним). При цьому у відповідності до ст. 216 ЦК України, відповідач зобов"язаний повернути позивачці у натурі все, що він отримав на виконання договору, зокрема 35000,00 грн.

Через неповернення коштів відповідачем ОСОБА_1 завдано також моральну шкоду. Розмір моральної шкоди важко визначити в грошовому еквіваленті, адже після того, як позивач зрозумів, що його коштами заволоділи шахрайським способом та добровільно їх не повертають, ОСОБА_1 не може нормально відпочити після роботи. Також з вини відповідача вона позбавлена права користуватись транспортним засобом, за який вже оплатила авансовий платіж та змушена витрачати свій час для вирішення питання із захисту своїх прав, звертаючись до суду. Через це змінився її звичний спосіб життя. Тому завдану моральну шкоду вона оцінює в розмірі З 500, 00 грн., що становить 10 % від суми коштів, якими заволодів відповідач та добровільно відмовляється повернути.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, однак подав заперечення, в якому просив позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення, укладений договір лізингу визнати дійсним, справу розглядати без участі представника ТзОВ "ЛК "Еталон". Обгрунтовуючи заперечення зазначив, що на виконання договору фінансового лізингу № 005031, позивач 16.02.2017 року, згідно з Додатком № 1, сплатив 33 600,00 грн. комісії за організацію, згідно п. 8.2.1а ст. 8 договору та 1 400,00 грн авансового платежу. Згідно ч.ч. З, 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Договір фінансового лізингу вчинений у письмовій формі відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг”, підписаний ОСОБА_1 добровільно на кожному аркуші зазначеного договору, в якому передбачені усі істотні умови, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки відсутні підстави недійсності правочину передбачені ст. 215 та ст.808 Цивільного кодексу України.

Вважає, що договір фінансового лізингу укладений з позивачем з дотриманням норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про фінансовий лізинг" та Закону України "Про захист прав споживачів", містить основні істотні умови, встановлені законом.

Посилання на норми ст. 799 ЦК України, який не регулює відносини фінансового лізингу є помилковим, оскільки об»єднання вже розмежованих Законом відносин у сукупне регулювання суперечить ст. 628 ЦК України. Договір лізингу і договір найму транспортного засобу з фізичною особою є різними видами одного типу договору договору найму, а тому до договору найму транспортного засобу не можуть бути застосовані положення про лізинг, як і до договору лізингу не можуть бути застосовані положення про договір найму транспортного засобу, хоча до кожного із завчених договорів підлягають застосуванню загальні положення про найм.

Тому, враховуючи, що відносини пов»язані з лізингом, врегульовані спеціальними нормами права, які в силу закону підлягають застосуванню з врахуванням лише загальних положень за типами договорів купівлі-продажу, найму (оренди) та прокату, якими не передбачено обов»язкової нотаріальної форми, не підлягають врахуванню інші спеціальні положення за різновидами договорів одного типу договору, зокрема договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи.

Щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, виходячи з норм Закону України "Про нотаріат" та «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» вбачається, що для нотаріального посвідчення договору оренди транспортного засобу за участю фізичної особи необхідна обов»язкова наявність документу про реєстрацію транспортного засобу. Враховуючи те, що договір фінансового лізингу є договором непрямого лізингу, а тому у Лізингодавця на момент укладання договору, відсутній документ про реєстрацію транспортного засобу, оскільки останній зобов»язується придбати предмет Лізингу (транспортний засіб) у майбутньому та після виконання Лізингоодержувачем умов договору необхідних для його придбання. Тому фінансовий лізинг фізично не може бути нотаріально посвідчений, оскільки документ про реєстрацію транспортного засобу необхідний нотаріусу для проведення нотаріальної дії відсутній, що є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Суд заслухавши пояснення представника позивача дослідивши докази, встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1ст.3 ЦК України), а ст.13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Згідно висновку Конституційного Суду України, викладеного в рішенні від 11.07.2013 року№ 7-рп/2013, умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Матеріалами справи встановлено, що 16.02.2017 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 005031 з додатками, згідно п.1.1 якого, відповідач - лізингодавець зобов"язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач - лізингоодержувач, зобов"язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі, згідно з умовами цього договору (а. с.4-10).

Предметом лізингу згідно п. 3.1 є Chevrolet Niva 1,7 MT L 4X4 білого кольору.

Відповідно до додатку № 1 до договору, вартість предмета лізингу становить 336000,00 гривень, авансовий платіж - 168 000,00 грн., щомісячний платіж - 14000,00 грн., комісія за організацію (10%) - 33600,00 грн., комісія за передачу (3%) - 10080,00 гривень (а. с. 11).

Згідно п. 5.1 договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається з: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі комісія за організацію), яка визначена у додатку № 1 і становить 10% вартості предмета лізингу);б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, визначений у додатку № 1 і становить 50% вартості предмета лізингу; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, розмір якої визначений у додатку № 1 та становить 3% вартості предмета лізингу.

Згідно п.8.2.3 договору, лізингоодержувач зобовязаний сплачувати другий лізинговий платіж, що складається з періодичних лізингових платежів, який включає :відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору.

16.02.2017 року позивач здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 35 000,00 гривень, що підтверджується копією квитанції № 44 від 16.02.2017 року, призначення платежу "Авансовий платіж згідно договору №005031 від 16.02.20017 року (а. с.15).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, предмет лізину у встановлений договором термін ОСОБА_1 відповідачем переданий так і не був, що стало причиною звернення до ТзОВ "ЛК "ЕТАЛОН" з претензією, вимагаючи розірвання спірного договору та повернення сплаченої суми (а.с.16).

Відповідно до ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає, або зобов'язується передати, другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До правовідносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю - продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається із наведених положень законодавства, що регулює правовідносини лізингу, в той час як згідно ст. 806 ЦК України до такого договору застосовуються загальні положення про найм (оренду), згідно самого Закону України "Про фінансовий лізинг" обмежень лише загальними положеннями про найм (оренду) не встановлено.

Виходячи із визначень ч.1 ст. 2 вказаного закону, відносини, що виникають у зв»язку з договором фінансового лізингу, регулюються повним обсягом положень ЦК України про найм (оренду), які згруповані у Главі 58 ЦК України.

Як вбачається із вказаної глави, договір лізингу являє собою різновид договору оренди (найму) та відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Так як предметом лізингу можуть бути різноманітні об»єкти, що віднесені законодавством до основних фондів то до правовідносин лізингу застосовуються норми, що регулюють оренду (найм) конкретного об»єкту.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства вказаний договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Вимоги до обов»язкового нотаріального посвідчення договору лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи прямо описані у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року, згідно п.п. 3.1, 3.12 якого договори найму (оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи підлягають обов»язковому нотаріальному посвідченню. Договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених ЦК України та Законом України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, яку у відповідності до ст. 214 ЦПК України суду слід враховувати при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних в п.п.4-7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (зокрема, частина перша статті 220 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно положень цих статей вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Такі вимоги розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Аналізуючи наведене, у зв"язку з тим, що нікчемний договір не потребує визнання його недійсним в судовому порядку, у задоволені позовної вимоги про визнання договору фінансового лізингу №005031 від 16 лютого 2017 року недійсним, слід відмовити.

Проте, оскільки спірний договір нотаріально не посвідчувався, а укладено сторонами у простій письмовій формі, - його слід вважати нікчемним та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме: стягнути на користь позивачки витрачені нею кошти в сумі 35 000,00 грн.

Доводи представника відповідача, викладені у запереченні, про те, що фактично був укладений договір непрямого лізингу, тому він не міг бути нотаріально посвідчений як договір оренди транспортного засобу, оскільки транспортного засобу як такого у лізингодавця на момент укладення цього договору ще не було, а він був придбаний пізніше на виконання умов цього договору, не заслуговують на увагу, так як спірні правовідносини в цілому виникають з договору лізингу і в комплексі охоплюються лише цим договором, тому саме цей договір (договір фінансового лізингу) підлягав нотаріальному посвідченню, так як за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу. І жодних перешкод щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу у сторін не виникало.

Також не заслуговують на увагу і доводи представника ТзОВ "ЛК"Еталон" про те, що підлягають застосуванню лише положення ст. 6 ЗУ "Про фінансовий лізинг" щодо письмової форми договору, як спеціального закону, а не положення ЦК України, норми якого є загальними у порівнянні з нормами вказаного Закону, оскільки ч. 2 ст. 2 даного Закону (норма спеціального закону) відсилає до норм Цивільного кодексу України про найм (оренду), які, враховуючи специфіку предмету договору фінансового лізингу (транспортний засіб), підлягають застосуванню у даному випадку.

З приводу позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 3500,00 грн. суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 4, 5 постанови Пленуму ВСУ №4 від31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" , з подальшими змінами та доповненнями, відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В обгрунтування моральної шкоди позивач посилається на неможливості відпочити після роботи та користуватись транспортним засобом, за який сплачений авансовий платіж. Такі незручності були їй заподіяні невиконанням відповідачем договірних зобов'язань. При цьому відповідних доказів щодо втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль для організації свого життя позивач не надав.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЗУ "Про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Проте, положення вказаної статті мають застосовуватися в сукупності з положеннями п.5 ч.1 ст.4 цього Закону, відповідно до яких споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

У ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції" поняття шкоди визначено як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Відповідно до ст. 711 ЦК України шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень глави 82 цього Кодексу.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи. Сам факт звернення до суду та застосування, в даному випадку, наслідків недійсності нікчемного договору не може бути підставою для відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди, а тому в задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити.

При таких обставниках, суд дійшов до переконання про часткове задоволення позову.

Оскільки при зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 звільнення від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі, пропорційному до задоволеної частини вимог.

На підставі вищевикладеного та ст.ст. 203, 215, 216, 220, 628, 711, 799, 806-808 ЦК України, ст.ст. 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів", керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 212-215,218 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (код ЄДРПОУ 38865527, вул. Кутузова 18/7, к.613 м. Київ, 01133) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1) 35000,00 (тридцять п"ять тисяч) гривень авансового платежу відповідно до квитанції №44 від 16.02.2017 року.

У задоволенні позовних вимог щодо визнаннянедійсним договору фінансового лізингу №005031 від 16 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН», та щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 3500,00 гривень- відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН" в дохід держави 1600,00 гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Долинський районний суд.

Суддя: