Окрема думка судді № 66956573, 30.05.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

"30" травня 2017 р. Справа № 554/9609/16-а

Окрема думка

Судді Харківського апеляційного адміністративного суду Бенедик А.П.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року апеляційну скаргу Полтавського обєднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області задоволено. Постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 09.02.2017 року по справі №554/9609/16-а скасовано. Прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Полтавського обєднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання неправомірними та протиправними дій щодо перерахунку пенсії державного службовця з урахуванням неврахованих раніше Інших виплат, з яких справлялися страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, та про зобовязання відповідача вчинити певні дії щодо перерахунку пенсії та виплати недоотриманої позивачем суми.

Приймаючи вказане рішення, колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, що оскільки позивач із відповідною заявою (додаток 2 Порядку) до пенсійного органу не зверталася, відповідно рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії у порядку, встановленому ч. 5 ст. 45 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-ІV відповідач не приймав. Відповідь на звернення позивача відповідачем була надана в порядку, встановленому Законом України Про звернення громадян. Отже правові підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Полтавського обєднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови їй у перерахунку пенсії відсутні.

Згідно з ч. 3 ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Вважаю, що у даній справі Харківський апеляційний адміністративний суд дійшов помилкових висновків, а суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 37 Закону України Про державну службу (в редакції на момент виходу позивача на пенсію), на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати, без обмеження граничного розміру пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно положень ч. 2 ст. 33 Закону України Про державну службу, заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

З наведених положень вбачається, що матеріальна допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, індексація входить до системи оплати праці державного службовця.

Статтею 66 Закону України Про пенсійне забезпечення врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 цього Закону, до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Разом з тим, ст. 41 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема, до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

За змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 лютого 2012 року, 14, 28 травня та 06 листопада 2013 року, від 03 червня 2014 року (№№ 21-430а11, 21-97а13, 21-125а13, 21-350а13, 21-134а14).

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення діючого законодавства та правові висновки Верховного Суду України, вважаю, що суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема, матеріальна допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, індексація включаються до складу заробітної плати державного службовця та враховуються при обчисленні розміру його пенсії.

Наявна в матеріалах справи Довідка відділу фінансово-економічного забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління статистики у Полтавській області від 12.10.2016 року № 17-55/509 про складові заробітної плати, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», підтверджує, що на всі виплати (тобто, в тому числі і на інші виплати) нараховано страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01.01.2011 року єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

Таким чином вважаю, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії з урахуванням нарахованих та виплачених сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та індексації заробітної плати та обґрунтовано зобовязав відповідача здійснити перерахунок пенсії з 21.05.2016 року на підставі довідки Головного управління статистики у Полтавській області № 17-55/509 від 12.10.2016 року, врахувавши при цьому суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та індексації заробітної плати та виплати, які здійснюються відповідно до Постанови № 212, зі збереженням відсотку нарахування пенсії у розмірі 90%, та здійснити відповідні виплати з урахуванням вже проведених виплат.

З приводу висновків колегії суддів щодо відмови в задоволенні позовних вимог через те, що позивач звернулась із заявою, яка була складена в довільній формі, вважаю за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про звернення громадян, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У частині 3 статті 3 вказаного Закону визначено, що заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Тобто, за своєю правовою природою заява про призначення пенсії є формою звернення громадянина із проханням сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів, щодо якої встановлено спеціальний порядок розгляду та вирішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Приписи ч. 5 ст. 45 Закону визначають, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

При цьому, згідно п. 4.2 затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Згідно положень п.4.3 Порядку, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.

З наведеного вбачається законодавчо закріплений за Управлінням обов'язок перевірити правильність оформлення заяви та розглянути її не пізніше 10 днів після надходження.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_1 від 18.10.2016 року, вона була прийнята та зареєстрована в Полтавському обєднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області.

З листа Полтавського обєднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 26.10.2016 року №364/Б-17 вбачається, що відмовляючи у перерахунку позивачу пенсії, відповідач виходив саме з відсутності правових підстав його проведення. Жодних посилань на невідповідність встановленій формі заяви відповідачем не вказано.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_2 проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Аскоп-Україна до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

На підставі викладеного, вважаю, що суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог, а висновки колегії суддів про відмову у задоволенні позовних вимог через невідповідність поданої позивачем заяви встановленій формі, є помилковими.

Таким чином вважаю, що колегія суддів дійшла до помилкового висновку про скасування постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 09.02.2017 року по справі №554/9609/16-а.

Суддя Харківського апеляційного

адміністративного суду ОСОБА_2