Ухвала суду № 66952948, 06.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1083/17 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

06 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Козуб А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МІКУМАЛ" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2017 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головне управління ДФС у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт № 429/26-15-14-02-04/36582087 від 18 жовтня 2016 року, в якому встановлено порушення позивачем ст. 134, ст. 135, п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 5 131 468 грн.; п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 380 905 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 03 листопада 2016 року № 0006331402, яким позивачу збільшено суму грошового зоб'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 318 371 грн; податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2016 року № 0006321402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 5 769 028.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем (орендар), з однієї сторони, та ПП ТФ "Кріоліт-Плюс" (орендодавець), з іншої сторони, укладено договір оренди №130301 від 01.03.2013 року

Між позивачем (орендар), з однієї сторони, та ТОВ "Лиман" (орендодавець), з іншої сторони, укладено договір оренди №01071302 від 01.07.2013 року.

Також, між позивачем (орендар), з однієї сторони, та ТОВ "Лиман" (орендодавець), з іншої сторони, укладено договір оренди №01071301 від 01.07.2013 року.

Крім того, між позивачем (орендар), з однієї сторони, та ПП "Адіо" (орендодавець), з іншої сторони, укладено договір оренди №140401 від 01.04.2014 року.

Між позивачем (орендар), з однієї сторони, та ПП "Адіо" (орендодавець) з іншої сторони, укладено договір оренди №140402 від 01.04.2014 року.

Вищезазначені договори за змістом є ідентичними, за виключенням п.п. 1.1, 5.1, а тому окремого дослідження не потребують.

Вся первинна документація по вищезазначених договорах міститься в матеріалах справи.

По взаємовідносинах позивача (постачальник) з наступними контрагентами (покупці): ТОВ "Парі-інвест" (змінено назву на ТОВ "Інвест Парітрейд"), ТОВ "Ентер-прайс", ТОВ "Свон-флайт", ТОВ "Ніка-арт-пром", ТОВ "Фірма "Легата", ТОВ "Шивада" (змінено назву на ТОВ "Селена-2016"), ТОВ "МАРС-РІЧІ" (змінено назву на ТОВ "Фабіат"), ТОВ "Омікрон плюс", ТОВ "Грін-пасад", ТОВ "Шерітон", ТОВ "АНКЕТА" (змінено назву на ТОВ "ТПК "Вайпер"), ТОВ "Оптова база" (змінено назву на ТОВ "Ріоран"), ТОВ "Металлсервіс Україна", ТОВ "Інтербілд комьюніті", ТОВ "Омелюх груп", ТОВ "ПАН-ТЕКС" (змінено назву на ТОВ "Октант груп ЛТД"), ТОВ "Айпітрейд", ТОВ "Креалтрейд", судом першої інстанції встановлено наступне.

В матеріалах справи містяться документи, які підтверджують реалізацію позивачем товару (видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В контексті наведеного, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У той же час, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент здійснення вказаних правовідносин, всі вищезазначені контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платники податку та їм присвоєно індивідуальні податкові номери.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесені відповідні зміни.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем були реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами, які на момент здійснення господарської діяльності були зареєстровані як платники податку на додану вартість, то податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом безпідставно та необґрунтовано.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н.М.

Повний текст виготовлено 08 червня 2017 року.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Літвіна Н. М.

Ганечко О.М.