Постанова № 66951689, 06.06.2017, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/724/17

06 червня 2017 р.м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору і виступає на стороні відповідача Головне управління державної казначейської служби України в Тернопільській області про стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, Позивач, ОСОБА_1.) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України (надалі, Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і виступає на стороні відповідача Головне управління державної казначейської служби України в Тернопільській області, в якому, з урахуванням уточнень, просить:

- зобов'язати ТУ ДСА України в Тернопільській області, код ЄДРПОУ 26198838 (46000, м.Тернопіль, вул.Руська, 50 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний обліковий номер картки платника податків - НОМЕР_1, проживає АДРЕСА_1), недоплачену суддівську винагороду за січень - березень 2017 року, виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, відповідно до розміру, визначеного ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (оклад в розмірі 32000 грн + доплата за вислугу років у розмірі 50% від 32000 грн).

Позивач у судове засідання не прибула, подала до суду письмове клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. У письмовій позовній заяві зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання має становити 32000 грн. Обрахунок суддівської винагороди протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600 грн., визначеної п.3 р. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України", а не із розміру мінімальної заробітної плати, як вказано в Законі України "Про судоустрій та статус суддів". Однак, за січень-березень 2017 року Відповідачем, в порушення зазначених норм, нараховано та виплачено суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000 грн. За таких обставин, недоплата суддівської винагороди за січень-березень 2017 року є протиправною, а позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Представник відповідача Державної судової адміністрації України в судове засідання не прибув, подав письмове клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, без участі їх представника, проти позовних вимог заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У письмових запереченнях на адміністративний позов зазначив, що п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 06.12.2016 року № 1774 - VIII, передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн. Додатково зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через можливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів всього суспільства. Відтак, законодавець може змінити правове регулювання, що встановлює рівень заробітної плати для різних осіб і ввести правове регулювання по заробітній платі, яка є менш сприятливою , якщо це необхідно для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави, а також захисту інших конституційних цінностей. За таких обставин позовні вимоги Позивача є безпідставними та такими, що до задоволення не підлягають.

Представник третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області у судове засідання не прибув, подав письмове клопотання про розгляд справи без їх участі, повністю покладається на справедливе рішення суду.

У відповідності до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вирішуючи спір по суті, суд, відповідно до ч.2 ст. 8 КАС України, застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У відповідності до п.16а Монреальської універсальної декларації 1983 року, строк перебування суддів на посаді, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть змінюватися в сторону зменшення.

У відповідності до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Судом встановлено, що у відповідності до Наказу № 32-к від 13.11.2008 року «Про призначення ОСОБА_1.», ОСОБА_1, призначено в порядку переведення на посаду судді Збаразького районного суду Тернопільської області з 13.11.2008 року з посадовим окладом згідно штатного розпису. Підставою для видання зазначеного Наказу був Указ Президента України від 30.10.2008 року № 975/2008.

У відповідності до Наказу №20-к від 27.09.2013 року «Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1.», ОСОБА_1, судді, встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу, стаж роботи якої, станом на 29.09.2013 року, становитиме 20 років 00 місяців 00 днів, з 29.09.2013 року

Як вбачається з матеріалів справи, згідно штатного розпису на 2017 рік Збаразького районного суду Тернопільської області, посадовий оклад судді Збаразького районного суду Тернопільської області становить 16000 грн.

Станом на час розгляду даної адміністративної справи судом Позивач кваліфікаційне оцінювання не проходила, оскільки була призначена на посаду судді до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII.

Відповідно до п.23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.16 року №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453.

Згідно з ч.3ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно дост.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" з 1 січня 2017 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 3200 гривень.

Отже, враховуючи, що 10 мінімальних заробітних плат у січні-березні 2017 року дорівнювали 32000 грн., посадовий оклад Позивача, як судді місцевого суду, в зазначений період повинен був складати 32000 грн.

Щодо твердження Відповідача стосовно того, що п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», встановлено, що: «мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ч.1ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, як Конституцією України, так і Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIIIтавід 07.07.2010 року №2453-VI, передбачено, що розмір суддівської винагороди регулюється виключно законом про судоустрій і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Зазначені норми носять імперативний характер, отже, розмір суддівської винагороди судді визначається лише спеціальним законом і не може регулюватись іншими законами України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону N 2453 в редакції Закону N 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком Відповідача і повинно вирішуватись у встановленому законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів.

При цьому, суд не приймає уваги твердження Відповідача про те, що нарахування та виплата заробітної плати здійснюється на підставі листа Державної судової адміністрації № 11-256/17 від 13.01.2017 р., з якого вбачається, що з врахуванням п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а застосовується як розрахункова величина 1600 грн до внесення відповідних змін до законів України, оскільки лист Державної судової адміністрації України не є розпорядчим актом, що регламентує відносини нарахування та виплати заробітної плати суддям.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII не є законом про судоустрій, а тому відповідно дост.130 Конституції України, ч.1ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.16 №1402-VIII не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Європейський суд з прав людини у рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Європейський суд з прав людини у вказаному рішенні також зауважив, що виплата забезпечення, що розглядається, здійснювалась з огляду лише на єдину об'єктивну умову - належність до рядового або в начальницького складу органів внутрішніх справ. Оскільки заявник виконав цю умову, він може вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право, отримати виплату, яка розглядається. Замінювати національні органи у тлумаченні національного законодавства не є завданням Суду. Однак, національні суди аргументували свої рішення тим, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» не передбачав видатків для виплат, передбачених Указом Президента, і, відповідно, постановили, що заявник не мав права на такі виплати протягом відповідного періоду згідно з Законом України «Про бюджетну систему України». Таким чином, виявляється, що національні суди проігнорували положення статті 28 Закону України «Про бюджетну систему України», яке забороняло вносити зміни до законодавства Законом про Державний бюджет України, спочатку зміни слід було внести до відповідних законів. Більше того, Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджету, оскільки державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі (пункт 24).

Разом з тим, приписами ст.10 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Враховуючи, що в Законі України "Про Державний бюджет на 2017 рік" відсутній будь-який інший місячний розмір мінімальної заробітної плати ніж 3200 грн., суд приходить до висновку, що з 01.01.2017 року 1600 грн. є розміром спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік.

Суд наголошує, що відповідно до приписів ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини. В один і той же період часу не може існувати одночасно два відмінних один від одного розміру мінімальної заробітної плати.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій, є вимогою, конституційною гарантією, а не рекомендацією до органів влади.

Разом з тим, суд погоджується з позицією Відповідача, щодо того, що соціально-економічні права не є абсолютними, і у разі неможливості їх фінансово забезпечити, держава має право на прийняття рішень пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, у тому числі, щодо розміру суддівської винагороди.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.16 №1402-VIII, ч.1 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.10 №2453-VI, це повинно бути передбачено виключено у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.06 №1774-VIII щодо не застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні посадових окладів та заробітної плати працівників та встановлення для цих цілей нової розрахункової величини в 1600 гривень, враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, можуть застосовуватися до будь-яких інших посадових окладів та заробітних плат працівників, окрім посадових окладів судді.

Так, Європейський суд з прав людини у рішення від 10.03.2011 року справі "Сук проти України" (заява № 10972/05) вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23).

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що Відповідачем порушено право позивача на передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в10 мінімальних заробітних плат, визначенихст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При прийнятті рішення по суті, судом береться до уваги Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року, у відповідності до якої, закон дає кожному судді, який вважає, що його права по закону чи у більш широкому значенні його незалежність, чи незалежність юридичного процесу так або інакше знаходяться під загрозою, або не приймаються до уваги, можливість звернутися до такого незалежного органу, що наділений ефективними засобами правового впливу або такого, який здатен запропонувати такий засіб.

За наведених обставин, повно і всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх наявними в справі доказами, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позивач ОСОБА_1 мала обгрунтовані сподівання отримати суддівську винагороду з розрахунку мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 01.01.2017 року, а саме 3200 грн., а відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Відтак, постанова підлягає до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 94, 158-167, 256 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2.Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату суддівської винагороди за січень - березень 2017 року з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої, виходячи із Закону України «Про Державний Бюджет України на 2017 рік» станом на 01.01.2017 року становить 3200 грн. 00 коп., провівши необхідні відрахування.

Постанову суду в частині зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 допустити до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя Дерех Н.В.

копія вірна

Суддя Дерех Н.В.