Постанова № 66951661, 23.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2017 р. № 820/1585/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,

представника відповідача - Бабенко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області в розрахунку та виплаті ОСОБА_2 вихідної допомоги при звільненні у відставку;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, у відповідності до ч. 1 ст. 136 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 року).

В обґрунтування позову зазначено, що відмова Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області в розрахунку та виплаті позивачу ОСОБА_2 вихідної допомоги при звільненні у відставку викладена у листі відповідача від 11.10.2016 року №06-16/4165/16 є протиправною, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, відмовляючи у здійсненні розрахунку та виплати вихідної допомоги при звільненні у відставку діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений нормами діючого законодавства.

Представник відповідача у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що питання про звільнення позивача було розглянуто Верховною Радою України 08.09.2016 року, а в подальшому наказом голови Зміївського районного суду Харківської області від 22.09.2016 року ОСОБА_2 виключено зі штату зазначеного суду, про що здійснено запис у трудовій книжці. Оскільки право на відставку позивачем реалізовано під час дії Закону України від 07.07.2010 №2453-VI, в редакції чинній на 08.09.2016 року, положеннями якого не передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, то у відповідача були відсутні підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги у зазначеному позивачем розміру. Отже, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач в судове засідання не прибув, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

Представники третіх осіб в судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, що підтверджено матеріалами справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що рішенням Харківської обласної Ради народних депутатів ХХІ скликання ХІІ сесії від 25.02.1993 року розглянуто подання Міністерства юстиції та Верховного суду України, керуючись ст. 150 Конституції України, обласною Радою народних депутатів вирішено обрати суддєю Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_2 (а.с. 11).

Наказом начальника управління юстиції Харківської обласної державної адміністрації №02-7/33 від 12.04.1993 року на підставі рішення Харківської обласної Ради народних депутатів ХХІ скликання ХІІ сесії від 25.02.1993 року позивача було зараховано на посаду судді Зміївського районного суду, зараховано з 14.04.1993 до штату суду.

Постановою Верховної Ради України №809-IV від 15.05.2003 ОСОБА_2 обрана суддєю безстроково. Наказом Управління Державної судової адміністрації в Харківської області від 04.06.2003 року №23 на підставі Постанови Верховної Ради України №809-IV від 15.05.2003 позивача зараховано до штату суддів , які обрані безстроково з 15.05.2003 року до Зміївського районного суду Харківської області (а.с. 20).

Постановою Верховної ради України №1515-VIІІ від 08.09.2016 року позивача звільнено у відставку, а наказом голови Зміївського районного суду Харківської області від 22.09.2016 року № 02-03/35 з 22.09.2016 року відраховано зі штату Зміївського районного суду Харківської області (а.с. 41).

Позивачем в адміністративному позові зазначено, що оскільки у наказі голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.09.2016 не вказано про виплату належної йому вихідної допомоги, вона звернулася до відповідача із відповідною заявою.

Матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_2 від 04.10.2016 року, із якою позивач звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо виплати вихідної допомоги, на підставі Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Листом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області №06-16/4165/16 від 11.10.2016 року позивачу було відмовлено у виплаті з посиланням на відсутність законодавчих підстав для нарахування вихідної допомоги.

Суд зазначає, що відповідно до приписів пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

При цьому слід вказати, що правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, а також визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07 липня 2010 року.

Частиною 6 статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Відповідно до частини 1статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Частиною 1статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції, що діяла до 01.04.2014 року, визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В рішенні Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109,131,132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказано, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційним Судом України також зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015 р., в якому зафіксовано, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Таким чином, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а, як наслідок, суд приходить до висновку про те, що позивач має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

При цьому суд враховує, що з 01 квітня 2014 року, набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Проте зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги, з огляду на наступне.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку (згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, ОСОБА_2 має стаж роботи на посаді судді 23 роки 05 місяців 08 днів), скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Оскільки відповідачем по справі під час розгляду справи не надано до суду доказів правомірності своїх дій, які виразилися у вигляді відмови у розрахунку та виплаті ОСОБА_2 вихідної допомоги при звільненні у відставку, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області в розрахунку та виплаті ОСОБА_2 вихідної допомоги при звільненні у відставку.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, у відповідності до ч. 1 ст. 136 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 року).

Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, код 26281249).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 30 травня 2017 року.

Суддя Мельников Р.В.