Постанова № 66950344, 02.06.2017, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2017 року Справа № 803/524/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Шафранюк І.Ф.,

за участю представників позивача Король Т.П.,

представника відповідача Мельничука М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «ЕЛЬБЕ УА» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ЕЛЬБЕ УА» (далі - ПП «ЕЛЬБЕ УА», позивач) звернувся з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.12.2016 року №0021461201 та №0021471201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.12.2016 року Луцькою ОДПІ проведена камеральна перевірка позивача за результатами якої складено акт від 06.12.2016 року №6097/12.1/31820215, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, не забезпечено своєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість протягом граничного терміну.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 13.12.2016 року №0021461201 про застосування штрафу в розмірі 2 656,18 грн. (20%) та №0021471201 про застосування штрафу в розмірі 883,51 грн. (10%).

Між Луцькою ОДПІ і ПП «ЕЛЬБЕ УА» укладено договір №112 від 09.06.2016 року про розстрочення податкового боргу.

Проте, відповідно до п. 3.9 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України №574 від 10.10.2013 року, на розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) податкового боргу.

Також вважають протиправними податкові повідомлення рішення прийняті на підставі вказаного вище акту перевірки, оскільки відповідно до пункту 3 Перехідних положень Закону України №71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» передбачено заборону на проведення органами ДФС України будь-яких перевірок суб'єктів господарювання у 2015 та 2016 роках за попередній рік, тому невиконання контролюючим органом вимог закону щодо порядку призначення та проведення перевірок є наслідком визнання перевірки незаконною.

З огляду на викладене, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.12.2016 року №0021461201 та №0021471201.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав наведених в позовній заяві та в доповненнях до позовної заяви, просила визнати протиправним та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні та у письмових запереченнях позовні вимоги не визнав. Вказав, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення сформовані у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просив суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Судом встановлено, що між Луцькою ОДПІ та ПП «ЕЛЬБЕ УА» на підставі рішення про розстрочення податкового боргу №95 від 09.06.2016 року укладено договір про розстрочення податкового боргу від 09.06.2016 року №112 відповідно до якого орган державної податкової служби розстрочив податковий борг по податку на додану вартість на суму 26 004,25 грн. строком з 09.06.2016 року по 15.12.2016 року та по земельному податку на суму 30 293,28 строком з 09.06.2016 року по 15.12.2016 року.

Пунктом 4.3 укладеного договору сторони погодили, що від дня наступного за днем розірвання договору, на розстрочені суми грошового зобов'язання, що залишились не сплаченими, контролюючий орган зобов'язується нараховувати пеню та штраф у розмірі, визначеному ПК України

06.12.2016 року Луцькою ОДПІ проведено камеральну перевірку дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання ПП «ЕЛЬБЕ УА», за результатами якої складено акт від 06.12.2016 року №6097/12.1/31820215.

В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, ПП «ЕЛЬБЕ УА» не забезпечило своєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість протягом граничного терміну.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 13.12.2016 року №0021461201 про застосування штрафу в розмірі 2 656,18 грн. (20%) та №0021471201 про застосування штрафу в розмірі 883,51 грн. (10%).

Не погодившись з вказаним рішенням ПП «ЕЛЬБЕ УА» оскаржило їх в адміністративному порядку, проте за результатом розгляду скарг рішенням ГУ ДФС у Волинській області №133/10/03-20-10-03-06 від 12.01.2017 року та рішенням ДФС України рішення №5918/6/99-99-11-03-01-25 від 24.03.2017 року, податкові повідомлення-рішення від 13.12.2016 року №0021461201 та №0021471201 залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до таких висновків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до вимог п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (надалі - Закон №71-VIII), відповідно до п. 3 Прикінцевих положень якого встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

- з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

- 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Пункт 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII не є зміною чи доповненням до Податкового кодексу України та застосоване у ньому поняття «контролюючі органи» стосується усіх контролюючих органів, тобто органів, які здійснюють державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності згідно з Законом України від 5 квітня 2007 року N 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», яким визначено, що державний нагляд ((контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Таким чином, обмеження стосовно проведення перевірок стосуються підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців, з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній рік. Підприємства, установи та організації, фізичні особи-підприємці, у яких обсяг доходів перевищує 20 мільйонів гривень за попередній рік, не підпадають під ці обмеження.

Суд зауважує, що норми Закону №71-VIII, є спеціальними та стосуються контролюючих органів, що забезпечують формування єдиної державної податкової, державної митної політики щодо адміністрування податків, зборів та митних платежів.

Відповідно до пп. 41.1. ст. 41 ПК України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Тобто, відповідно до Податкового кодексу України, контролюючими органами є Державна фіскальна служба України та її територіальні органи.

Зі змісту приписів пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» вбачається, що таке обмеження розповсюджується на всі види перевірок, що зазначені у статті 75 ПК України - документальних, фактичних та камеральних.

Як вбачається з Податкової декларації з податку на прибуток за 2015 рік та 2016 рік що й не заперечується представником відповідача в судовому засіданні, сукупний річний дохід ПП «ЕЛЬБЕ УА» за вказані роки є меншим установленого обмеження в 20 мільйонів гривень.

Судом встановлено, що позивач будь-яких заяв до Луцької ОДПІ щодо проведення перевірки не подавав.

До суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари позивач не відноситься.

З наведеного вбачається, що законодавець встановив заборону на проведення органами ДФС України будь-яких перевірок суб'єктів господарювання у 2015 та 2016 роках за попередній рік.

Обмеження стосовно здійснення перевірок (в частині їх здійснення виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України) стосуються лише підприємств з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній рік. Підприємства, у яких обсяг доходів перевищує 20 мільйонів гривень за попередній рік, не підпадають під ці обмеження. Визначальним у даному випадку є обсяг доходів за попередній рік.

Відповідачем не надано доказів належності позивача до платників податків, на яких зазначені вище обмеження щодо їх перевірки не поширюються та не надано доказів щодо наявності дозволу Кабінету Міністрів України, заявки позивача, рішенням суду або підстав, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, для проведення перевірки позивача з питань своєчасності реєстрації податкових накладних.

Також, відсутній дозвіл Кабінету Міністрів України щодо проведення перевірки Відділу по УМВК, відсутнє будь-яке рішення суду про проведення перевірки. Крім того, відсутні докази проведення перевірки згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, позивач не підпадає під жодне виключення із заборони, оскільки камеральна перевірка призначена не за заявкою суб'єкта господарювання, не за рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України, позивач не здійснює операцій з підакцизними товарами та доказів протилежного до суду не надано. Не містять матеріали справи і доказів того, що Кабінет Міністрів України надавав дозвіл відповідачу на проведення камеральної перевірки позивача, за результатом якої прийнято оскаржуване рішення, або доказів про те, що обсяг доходу позивача перевищує 20 мільйонів гривень.

Правова позиція, відповідно до якої у разі визнання перевірки незаконною виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення та такі повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків, висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 22 червня 2016 року по справі К/800/53023/15.

Згідно з вищевказаною правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 22.06.2016 року по справі №К/800/53023/15 зазначено, що у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення; у такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

При цьому ВАСУ зроблено висновок, що запроваджений пунктом 3 розділу ІІ Закону №71-VIII мораторій поширюється на усі види перевірок, правом на проведення яких наділені контролюючі органи відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України - камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, незалежно від підстав і порядку їх призначення та проведення.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27.01.2015 року у справі №21-425а14 та від 09.02.2016 року у справі №826/5689/13-а, визнання перевірки незаконною тягне за собою відсутність її правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п.86.2 ст.86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Згідно з п 58.1 ст.58 та п.86.2 ст.86 ПК України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

За наведених вище обставин суд приходить до висновку, що накладення штрафу відповідачем відбулося після проведення перевірки.

Щодо встановленого Луцькою ОДПІ порушення своєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України визначено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Статтею 100 ПК України передбачено розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків.

Відповідно до пункту 100.1 даної статті, розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 100.6 статті 100 ПК України, розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення. Договори про розстрочення (відстрочення), відповідно до підпункту 100.12.2 пункту 100.12 статті 100 ПК України, можуть бути достроково розірвані з ініціативи контролюючого органу, зокрема, якщо платник податків порушує умови погашення розстроченого або відстроченого грошового зобов'язання чи податкового боргу.

Також наказом Міністерства доходів і зборів України № 574 від 10 жовтня 2013 року затверджено Порядок розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків (Порядок № 574), розроблений відповідно до статті 100 глави 9 розділу II ПК України.

Відповідно до пункту 1.9 цього Порядку строк дії розстрочення (відстрочення) податкового боргу починається з дати прийняття органом доходів і зборів рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) та закінчується датою, зазначеною у договорі про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу), за винятком випадків дострокового погашення такого податкового боргу.

На розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) податкового боргу (пункт 3.9 Порядку № 574).

Отже, з дати прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення податкового боргу і до закінчення строку дії договорів про розстрочення податкового боргу контролюючий орган втратив право на нарахування пені. Оскільки розстрочення прямо передбачає перенесення строків сплати, а в договорах про розстрочення прямо визначені нові строки сплати, то штрафні санкції могли бути нараховані лише за порушення платником податків таких нових строків.

Позивачем розстрочена податкова заборгованість і проценти сплачувались у розмірах та у строки, які визначені вказаними договорами.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що періодом нарахування відповідачем пені по договору про розстрочення податкового боргу №112 від 09.06.2016 року є з 15.06.2016 року по 17.10.2016 року.

Тобто контролюючим органом застосовано строк для нарахування пені без врахування того, що строки сплати платником податків податкового боргу є перенесеними в порядку статті 100 ПК України. Внаслідок цього загальний термін нарахування пені включає в себе періоди розстрочення сплати податкового боргу, отже, рішення про розстрочення (фактичне перенесення строків сплати) не взяте до уваги контролюючим органом.

Доводи відповідача про те, що пункт 129.3 статті 129 ПК України не містить таких підстав для закінчення нарахування пені, як розстрочення податкового боргу, судом до уваги не беруться, оскільки граничні строки сплати грошових зобов'язань (податкового боргу) було перенесено при укладенні між сторонами договору про розстрочення податкового боргу, тобто у контролюючого органу були відсутні підстави для початку нарахування пені, визначені підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України.

Крім того, така позиція контролюючого органу є необґрунтованою і з тих підстав, що нарахування штрафних санкцій в період дії договору про розстрочення обмежує передбачені статтею 100 ПК України права платника податків, - втрачається мета та зміст укладеного договору про розстрочення податкового боргу, оскільки жодних позитивних наслідків для платника податків він не чинить (наявність та розмір пені не змінюється).

Відповідно до пункту 4.6 Порядку № 574 лише з дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочені (відстрочені) суми, що залишились не сплаченими, нараховуються пеня та штраф у розмірах, передбачених Податковим кодексом України.

В ході судового розгляду встановлено, що договір про розстрочення податкового боргу №112 від 09.06.2016 року не розривався, відтак нарахування Луцькою ОДПІ пені на суми розстроченого ПП «ЕЛЬБЕ УА» податкового боргу за період дії такого договору є протиправним.

З огляду на викладене, враховуючи протиправність дій Луцької ОДПІ на винесення податкових повідомлень-рішень про накладення штрафу за порушення строків сплати узгодженого податкового зобов'язання в період дії договору про розстрочення податкового боргу №112 від 09.06.2016 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими, через що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи із наданих частиною другою статті 162 КАС України суду повноважень, з наведених вище підстав адміністративний позов слід задовольнити повністю шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцької ОДПІ від 13.12.2016 року №0021461201 та №0021471201.

Згідно із частиною першою статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1 600 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення №486 від 12.05.2017 року.

Керуючись статтями 11, 17, 71, 94, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 13.12.2016 року №0021461201 та №0021471201.

Присудити на користь Приватного підприємства «ЕЛЬБЕ УА» за рахунок бюджетних асигнувань Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області судовий збір в сумі 1 600 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 07 червня 2017 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий С.Ф. Костюкевич