Рішення № 66940303, 30.05.2017, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/9538/15-ц

Категорія 47

2/295/2610/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2017 року м. Житомир

Богунський районний суд м.Житомира у складі:

головуючого судді Кузнєцова Д.В.,

при секретарі с/з ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право власності на будинок та договору дарування будинку недійсними, про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та про поділ спільного майна подружжя, а також за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом, в обґрунтування вимог за яким зазначила, що із 06.02.1998 по 26.02.2008 перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 та під час перебування в шлюбі, протягом 2000 2002 років, ними спільно побудовано житловий будинок, розташований за адресою: м. Житомир, пров. Цюрупи, 2-б, який не був зданий в експлуатацію. Позивач звертає увагу, що будинок будувався за спільні кошти сторін та вона разом із ОСОБА_4 спільно оплачували вартість будівельних матеріалів, виконання будівельних робіт, внутрішнього ремонту, встановлення обладнання, проте під час припинення сімейних стосунків між нею та відповідачем виникали спори щодо введення його в експлуатацію, держаної реєстрації та розподілу новозбудованого будинку. ОСОБА_3 стверджує у позові, що готовність житлового будинку з надвірними будівлями становила 100%, однак з часу розлучення до травня 2015 року ОСОБА_4 не вживав відповідних заходів щодо прийняття в експлуатацію спірного житлового будинку відповідними державними органами, а позивач була позбавлена можливості на звернення до компетентних органів з питання оформлення власних прав на спірне майно. За словами позивача, в ході судового розгляду справи №295/6101/15-ц за її позовом вона дізналась, що ОСОБА_4 здав будинок в експлуатацію, отримав за одну добу свідоцтво про право власності та подарував його своєму сину ОСОБА_5 На переконання ОСОБА_3, її колишній чоловік не мав права на відчуження спірного нерухомого майна та умисно приховав від державного реєстратора та від нотаріуса факт того, що спірний будинок був побудований під час шлюбу, а безпосередньо нотаріус не перевірив паспорт ОСОБА_4, де присутній штамп реєстрації та розірвання шлюбу, чим порушив інструкцію вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. З огляду на викладене у позовній заяві та посилаючись на норми КпШС України, СК України ОСОБА_3 просить суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 13.01.2015 року державним реєстратором ОСОБА_7, індексний номер 32210686, та видане на імя ОСОБА_4 Реєстраційною службою Житомирського міського управління юстиції Житомирської області 14 січня 2015 року; визнати недійсним Договір дарування від 29.04.2015 року, укладений між відповідачами у справі; визнати житловий будинок по пров. Цюрупи, 2-б в м. Житомирі спільною сумісною власністю подружжя; визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини будинку за кожним.

01.06.2016 року ОСОБА_6 звернувся як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, у якому просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок по пров. Цюрупи, 21-б в м. Житомирі.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просили їх задовольнити. Крім того ОСОБА_3 додала, що в 2000 році був закладений фундамент спірного будинку, в 2001 році побудовано перший поверх будинку, в 2002 році другий поверх і криша, поставлені деревяні вікна, у 2003 поставлено газовий котел, в 2004 новий газовий котел та в 2005 році ставились нові металопластикові вікна. На момент розірвання шлюбу, за словами позивача, перший поверх ще не був остаточно зроблений, не було підлоги, відсутня кухня, зал із їдальнею, не дороблена сауна, а другий поверх був готовий для проживання. Також ОСОБА_3 звертала увагу, що займалась підприємницькою діяльністю та вкладала належні їй кошти у будівництво житлового будинку, мала дохід з належних їй аптеки та магазину в Ружинському районі, та з продуктового й промислового магазинів у с. Чорнорудці. За словами позивача, у них із ОСОБА_4 не було чеків на будматеріали, майже все з цього придбавалось по бартеру. Представник позивача уточнила, що підставами для визнання недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування, зокрема є порушення державним реєстратором п. 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, та невідповідність оспорюваного договору дарування нормам цивільного законодавства щодо згоди її довірителя як співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, на вчинення правочину щодо розпорядження таким майном.

ОСОБА_4 та його представники в судовому засіданні заперечували проти позову. Відповідач пояснив суду, що спірний будинок не є спільною сумісною власністю. Хоч фактично і визнав, що будинок будувався з 1999 по 2002 року, проте вказав, що добудовувався у вересні-жовтні 2014 року. За словами ОСОБА_4 спільних у нього з ОСОБА_3 коштів на будівництво будинку не було, а будувався обєкт нерухомого майна за кошти в сумі приблизно 200000 тис.грн., наданих відповідачу його батьком ОСОБА_6 Відповідач заперечив участь колишньої дружини у будівництві будинку та вказав, що сам із помічником у 1999 році завозив будматеріали, оплачував будівельні роботи та наймав бригаду, у той час як ОСОБА_3 всі зароблені нею кошти вкладала у власний бізнес.

ОСОБА_5 та його представник так само заперечували проти позову ОСОБА_3 Відповідач пояснив суду, що будівництво будинку по пров. Цюрупи, 2-б тривало з 2001 по 2005 роки та участь у його будівництві приймали батько ОСОБА_4 та дідусь ОСОБА_6 Крім того зазначив, що ОСОБА_3 ні у будівництві будинку, ні у його утриманні ніякої участі не приймала.

Представники відповідачів звертали увагу суду на відсутність у позивача доказів вкладення її коштів у будівництво житлового будинку, придбання будматеріалів, виконання будівельних робіт тощо. Також не вбачають жодних порушень під час реєстрації за ОСОБА_4 права власності на спірне нерухоме майно, як і під час посвідчення нотаріусом оспорюваного договору дарування.

Допитана в якості свідка ОСОБА_8 пояснила суду, що проживає у будинку по пров. Цюрупи, 3 із 2005 року та коли заселялась до указаного будинку, то бачила, що сусіди по пров. Цюрупи, 2-б закінчували будівництво будинку. При свідкові завозились вікна та двері у спірний будинок, будувався гараж, приїжджали солдати, які приймали участь у будівництві. Хто розраховувався із робітниками свідку невідомо, але вона знає, що керували будівництвом якийсь чоловік та позивач.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні дала показання, з яких слідує, що в 2000 році позивач та ОСОБА_4 почали будувати спірний будинок та син свідка працював на будівництві протягом 2000-2002 років підсобником, а ОСОБА_3 платила йому кошти. Тоді у 2002 році будинок був побудований, був зроблений верх, а далі залишались тільки внутрішні роботи. Свідок також бачила як позивач доглядала за квітами у будинку, оскільки була у неї неодноразово в гостях.

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що проживає в будинку по пров. Цюрупи, 1 та знає позивача з початку будівельних робіт у спірному будинку, а саме приблизно з 2000 року. Будинок був побудований фактично за 1,5 роки, а як довго тривали «внутрішні» роботи свідку невідомо. ОСОБА_10 бачила як ОСОБА_3 займалась організацією будівництва, неодноразово міняла вікна у будинку, посадила сад, проте свідку невідомо хто розраховувався за будівельні роботи. За словами свідка, працювали на будівництві люди у будівельний та у військовій формах.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_11 пояснив суду, що бачив як ОСОБА_6 давав кошти на будівництво будинку по пров. Цюрупи, 2-б. Крім того, за словами свідка, в будівництво даного будинку, яке здійснювалось із 2002 по 2003 роки, вкладав кошти і ОСОБА_4 Свідок бачив, коли приїжджала ОСОБА_3 та чув спори останньої із ОСОБА_4 та робочими. На думку свідка, у позивача було бажання щось постійно переробити.

Ухвалою суду від 30.05.2017 провадження у справі за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6Й, закрито у звязку зі смертю останнього та відсутністю доказів звернень до нотаріуса потенційних спадкоємців майна померлого протягом шестимісячного строку із заявами про прийняття спадщини, що залишилась після смерті третьої особи.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, вивчивши й дослідивши матеріли справи, оцінивши надані сторонами докази, приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували в шлюбі з 06.02.1998 року по 26.02.2008 року (т. 1 а.с. 13, 47, 118).

Рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 09.12.1999 року ОСОБА_4 надано в постійне користування земельну ділянку площею 681 кв.м. по пров. Цюрупи, 2-б для будівництва індивідуального житлового будинку із землекористування Житомирського обласного фонду соціального захисту інвалідів (т. 1 а.с. 57).

20.04.2000 року ОСОБА_4 отримано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,06891 га за вищевказаною адресою (т. 1 а.с. 60).

04.05.2000 року між Виконавчим комітетом Житомирської міської ради народних депутатів та ОСОБА_4 був укладений договір на будівництво жилого будинку на правах приватної власності, за умовами якого на земельній ділянці по пров. Цюрупи, 2-б в м. Житомирі відповідач зобовязався побудувати жилий двоповерховий будинок загальною площею 302,8 кв.м із надвірними будівлями та спорудами. За змістом договору після закінчення будівництва жилий будинок підлягав прийняттю в експлуатацію приймальною комісією (т. 1 а.с. 59).

Із пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що на відведеній ОСОБА_4 земельній ділянці побудовано двоповерховий будинок загальною площею 315,2 кв.м.

З матеріалів справи вбачається, що представником ОСОБА_4 ОСОБА_12 08.09.2014 були одержані Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки №53/14, а 29.10.2014 відповідачем ОСОБА_4 зареєстровано у Інспекції ДАБК у Житомирській області Декларація про готовність обєкта (житлового будинку по пров. Цюрупи, 2-б) до експлуатації (т. 1 а.с. 61-64, 185-187).

Судом також встановлено, що на підставі поданої представником відповідача ОСОБА_12 заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.01.2015 та доданих до заяви документів державним реєстратором Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області ОСОБА_7 14.01.2015 прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на житловий будинок, що розташований за адресою: м. Житомир, пров. Цюрупи, 2-б. Останньому було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.01.2015 та за ОСОБА_4 у той же день було зареєстровано право власності на житловий будинок по пров. Цюрупи, 2-б в м. Житомирі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 175, 199-201).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи 29.04.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений Договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 житловий будинок, який розташований за адресою: м. Житомир, пров. Цюрупи, 2-б. Указаний договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрований в реєстрі за №769 (т. 1 а.с. 94).

Згідно зі ст. 60 СК України (в редакції, що діяла на момент розірвання шлюбу) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як розяснено судам у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" №11 від 21.12.2007, Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно з вимогами ч. ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єктанезавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Зазначені правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України № 6-2710цс15 від 16 грудня 2015 року, № 6-47цс16 від 07 вересня 2016 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Аналізуючи зазначені вище норми законодавства України суд виходить з того, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути річ набута виключно за період шлюбу. При цьому право власності на новостворене нерухоме майно у вигляді житлового будинку в редакції норм законодавства України, що були чинними на момент припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, могло виникнути тільки з моменту державної реєстрації, оскільки діюча на той час редакція статті 182 ЦК України та статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» передбачали обов'язкову державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Враховуючи те, що спірний житловий будинок по пров. Цюрупи, 2-б в м. Житомирі не був прийнятий до експлуатації та право власності на указаний житловий будинок не було зареєстрованому у передбаченому на час припинення сторонами ведення спільного господарства порядку, суд приходить до висновку про неможливість визнання судом даного будинку в цілому спільною сумісною власністю подружжя та відповідно його поділу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шляхом визнання права власності на 1/2 його частини за кожним із подружжя.

Суд критично оцінює наведене у позовній заяві твердження ОСОБА_3 про те, що готовність будинку з надвірними будівлями становила за відповідним висновком експертизи 100%, а тому даний будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Так, у висновку судової будівельно-технічної експертизи № 455/05.13 від 30.04.2013 року, на який посилається ОСОБА_14 у своєму позові і який міститься в матеріалах справи №2-661/12 (т. 1 а.с. 259-278), що була оглянута судом в ході розгляду справи №295/9538/15-ц дійсно зазначено, що окремо розташований двоповерховий будинок за адресою: м. Житомир, пров. Цюрупи, 2-б має ознаки будівельної готовності 100%, відповідає вимогам державних будівельних норм (ДБН) та будівельних норм і правил (БНіП). При цьому судом звернуто увагу на ту обставину, що судовий експерт ОСОБА_15 зробила у своєму висновку заключення про будівельну готовність спірного обєкту нерухомого майна у 100% виключно станом на момент огляду обєкта дослідження, який проводився експертом 17.02.2012 року, про що безпосередньо зазначено у висновку судової будівельно-технічної експертизи № 455/05.13 від 30.04.2013 року.

Натомість, як зазначалось вище, встановленню в судовому засіданні підлягають обставини, зокрема ступеня готовності спірного житлового будинку на час припинення шлюбних відносин. На пропозицію суду звернутись із клопотанням про проведення судової будівельно-технічної експертизи з метою визначення ступеня готовності будинку станом на момент припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що дозволить визначити яка частина будинку може бути обєктом спільної сумісної власності та предметом поділу між колишнім подружжям, позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні 04.04.2017 відповіла, що не вбачає у цьому необхідності. Крім того припустила, що момент розірвання шлюбу ступінь готовності спірного житлового будинку становила приблизно 70-80%.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання всього житлового будинку за адресою: м. Житомир, пров. Цюрупи, 2-б спільною сумісною власністю подружжя та визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частини указаного будинку, суд вважає за можливе так само відмовити і в задоволенні решти позовних вимог, які фактично є похідними від указаних вимог і їх задоволення напряму залежало від наслідків розгляду вимог за №№4 та 5 прохальної частини позовної заяви.

Крім того, відмовляючи ОСОБА_3 у визнанні недійсними свідоцтва про право власності на майно від 14.01.2015 та договору дарування від 29.04.2015, суд враховую відсутність доказів порушень держаним реєстратором ОСОБА_7 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, а приватним нотаріусом ОСОБА_13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 під час реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_4 та під час посвідчення оспорюваного договору відповідно.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 8, 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.В. Кузнєцов