Рішення № 66936757, 31.05.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/11920/16-ц

Провадження № 2/127/136/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31 травня 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,

при секретарі Олійник І.Ю.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітного

ОСОБА_6,

її представника ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_5, за участю третіх осіб: Служби у справа дітей Вінницької міської ради, Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_8 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_6, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Служби у справах дітей Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_11 померла 21 травня 2013 року. За життя вона перенесла три інсульти, в зв'язку з чим важко хворіла. У важкі часи життя біля ОСОБА_11 постійно перебував знайомий з дитинства позивач ОСОБА_8, з яким вона проживала в цивільному шлюбі.

Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є онуками померлої, а ОСОБА_5 невісткою. За життя вони не відвідували ОСОБА_11 та не надавали будь-якої допомоги, зокрема матеріальної та моральної. Крім того, померла вважала, що саме ОСОБА_5 винна в смерті її чоловіка та сина і боялася останню. Оскільки позивач постійно піклувався, лікував останню, то ОСОБА_11 24 грудня 2012 року в знак вдячності, свідомо склала заповіт на квартиру АДРЕСА_1, на користь позивача ОСОБА_8

Разом з тим, коли ОСОБА_5 стало відомо, що ОСОБА_11 перебуває в передсмертому стані, то вона в 2013 році сама заселилась в спірну квартиру, виселевши з неї позивача з донькою. Дані дії, на думку позивача, вчинені з метою заволодіння спірною квартирою. Таким чином, ОСОБА_11 залишилась проживати в спірній квартирі з невісткою, яка не піклувалась і не лікувала останню. Проте, 21 травня 2013 року померла, за допомогою ОСОБА_5, склала заповіт на онуків, хоча не могла усвідомлювати і розуміти значення своїх дій, а на наступний день померла. Даний заповіт, позивач вважає, нікчемним, оскільки він складений з порушенням вимог закону, так як померла на час скаладання заповіту хворіла та була інвалідом І групи, в результаті чого не усвідомлювала значення своїх дій. Враховуючи вищевказане, ОСОБА_8 звернувся до суду з даним позовом та просить визнати недійсним заповіт громадянки ОСОБА_11, складений на користь онуків ОСОБА_6, ОСОБА_9, підписаного законним представником спадкоємців малолітнього та повнолітнього рідних дітей ОСОБА_5, посвідченого 21 травня 2013 року приватним нотаріусом ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі №445.

В судовому засіданні представники позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 додав, що підставою визнання заповіту недійсним є те, що померла не розуміла значення своїх дій під час складання оспорюваного заповіту. Просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, оскільки померла на час складання заповіту була цілком дієздатною та розуміла значення своїх дій. Просив відмовити ОСОБА_8 в задоволенні його позову.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5, яка також діє в інтересах неповнолітного ОСОБА_6, та її представник ОСОБА_7 позов не визнали та пояснили, що ОСОБА_11 в останні дні свого життя була адекватною, дієздатною особою, розмовляла, сама їла, та сама виявила бажання скласти інший заповіт, заповівши все своє майно своїм онукам. Просили відмовити в задоволенні даного позову.

В судове засідання представник Служби у справа дітей Вінницької міської ради не з'явився, надіславши на електронну адресу суду заяву з проханням слухати справу у її відсутність. Рішення по справі просить прийняти з урахуванням законодавства України про охорону дитинства, не порушуючи житлових та майнових прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_6

В судове засідання третя особа Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10 не з'явилася, надавши суду письмові заперечення проти позову, відповідно до яких вважає, що позов є безпідставним, оскільки нотаріусом в результаті проведеної розмови до вчинення заповіту було встановлено дійсний намір заповідача ОСОБА_11 щодо вчинення заповіту, що виражалось в досить вільному, свідомому та чіткому волевиявлені заповідача. Заповідач чітко розуміла значення своїх дій та заповіту, могла керувати своїми діями на момент вчинення заповіту, усвідомлювала його суть, зміст та розуміла наслідки його вчинення, які відповідали її волі. Жодних сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності чи вільності волевиявлення особистого розпорядження ОСОБА_11 у неї не виникло. Просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_8 Також просила розглядати справу без її участі з урахуванням волевиявлення заповідача. При винесенні рішення покладається на думку суду.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно свідоцтва про народження серії 1-АМ № 195220, виданого 25.09.2003 року виконкомом Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, відповідач ОСОБА_6 народився 15 лютого 2003 року. Його батьками є ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_5 (а.с. 38 Т.1).

Згідно ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті.

З заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького місьбкого нотаріального округу ОСОБА_12 від 24 грудня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1684, ОСОБА_11 заповіла всю належну їй на праві особистої приватної власності квартиру номер 67, що знаходиться в житловому будинку, розташованому під номером 8 по вул. Едельштейна в місті Вінниці, а також речі домашнього користування та вжитку ОСОБА_8 (а.с. 55 Т.1). Даний заповіт був внесений в Спадковий реєстр (а.с. 56 Т.1).

Частиною 2 ст. 1254 ЦК України визначено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Так, 21 травня 2013 року ОСОБА_11 було складено другий заповіт, яким вона розуміючи значення своїх дій, добровільно, без всякого насильства, примусу, як фізичного так і морального, на випадок своєї смерті заповіла все належне їй майно, на яке вона матиме право на момент її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, в рівних частках кожному: ОСОБА_6 та ОСОБА_9. Даний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за № 445 (а.с. 57 Т.1). Також зі змісту даного спірного заповіту вбачається, що він складений в дома заповідача через похилий вік. У зв'язку з похилим віком та фізичними вадами рук, заповідач сама не має змоги підписати та прочитати заповіт, тому за її дорученням, в її присутності та присутності нотаріуса, текст заповіту на її прохання підписано ОСОБА_5, а при посвідченні заповіту, присутні запрошені за її бажанням, свідки: ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2

З свідоцтва про смерть серії І-АМ № 265102, виданого 04.06.2013 року відділом ДРАЦС реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, судом встановлено, що ОСОБА_11 померла 22 травня 2013 року в м. Вінниця (а.с. 58 Т.1).

Слід зазначити, що факт природньої смерті ОСОБА_11 був зареєстрований в ЖЕО Вінницького МВ 22.05.2013 року та складено висновок № 4482 від 30.05.2013 року про ненасильницьку смерть людини (а.с. 82 Т.1). Тому, суд критично ставить до твердження позивача про те, що після складання заповіту, ОСОБА_11 стала не потрібна відповідачу ОСОБА_5 та з невідомих причин померла. Також, суд не приймає до увагу пояснення позивача про те, що на тілі померлої були сліди від катувань, оскільки під час оформлення факту смерті, не було виявлено жодних ознак насильницької смерті, що підтверджується висновком про ненасильницьку смерть людини (а.с. 84-85 Т.1).

Відповідно до листа комунальної установи «Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи» від 21.06.2016 року, суд вбачає, що основним діагнозом ОСОБА_11 був дисциркуляторна енцефалопатія ІІІ ст., змішаного генезу; повторне гостре порушення мозкового кровообігу (2008; 2010; 2013) в стовбурі головного мозку та басейні правої середньомозкової артерії по типу ішемії, виражена дизартрія, виражений вестибуло-атактичний синдром, виражені мнестичні розлади; статика та хода неможливі. Супутній діагноз ІХС, стенокардія напруги ІІ ФК, післяінфарктний (2010; 2013) та ателосклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., гіпертензивне серце, СН ІІ А ІІІ ФК (а.с. 45 Т.1). Дані хвороби також підтверджуються виписками з історії хвороб (а.с. 59, 60, 61, 62 Т.1).

Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_11 була інвалідом першої А групи загального захворювання, в зв'язку з чим потребувала постійної стороньої допомоги та догляду (а.с. 64-65, 68 Т. 1).

Як вбачається з листа КЗ ЦПМСД №2 від 27.05.2015 року, ОСОБА_11 мешкала за адресою: ОСОБА_15, вул. Едельштейна, 8/67, знаходилася на диспансерному обліку в центрі з 2013 року з приводу хронічного захворювання після перенесення гострого повторного інфаркту міокарду (28.02.2013р.). Протягом березня та квітня 2013 року шість разів була оглянута сімейним лікарем, останній раз 19.04.2013 року (а.с. 71 Т.1).

З витягу з кримінального провадження № 12015020010004807, вбачається, що 21 липня 2015 року було внесено дані про вчинення злочину передбачеоного ч.1 ст. 190 КК України, а саме про те, що ОСОБА_5 за попередньою змовою з нотаріусом Вінницького нотаріального округу ОСОБА_10, шляхом зловживання довірою та безпоравдністю ОСОБА_11, 21.05.2013 року уклали заповіт за яким все належне ОСОБА_11 майно, після її смерті переходить до її онуків ОСОБА_6 та ОСОБА_9, які є дітьми ОСОБА_16 А, 22.05.2013 р. ОСОБА_11 померла (а.с. 52 Т.1). Проте, слід зазначити, що матеріалами перевірки за фактом смерті ОСОБА_11 не було встановлено достатніх даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення.

Відповідно до акту № 9 посмертної судово-психіатричної експертизи від 05.06.2014 року, складеного КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. ОСОБА_17, на момент підписання заповіту від 24.12.2012р. ОСОБА_11 на хронічне душевне захворювання не страждала, а виявляла органічний розлад особистості змішаного (судинного, атеросклеротичного) генезу. За своїм психічним станом ОСОБА_11 на час складання заповіту від 24.12.2012 р. могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Дати відповідь на запитання щодо того, чи хворіла ОСОБА_11 на психічне захворювання на час- підписання заповіту від 21.05.2013 року не є можливим, у зв'язку з малоінформативністю (а.с. 74-79).

Суд критичнго ставиться до даного акту, оскільки він складений за наявності малої кількості наданих письмових доказів.

Ухвалою суду від 16 листопада 2016 року клопотання представника позивача задоволено та призначено у справісудово-психіатричну експертизу, на розгляд експертів поставлено наступні питання:

1.на яке психічне чи інше захворювання страждала ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла 22 травня 2013 року, на момент складання нею заповіту від 21 травня 2013 року?

2.чи могла ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла 22 травня 2013 року, внаслідок свого захворювання усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки під час складання нею заповіту від 21 травня 2013 року?

3.чи могла ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла 22 травня 2013 року, внаслідок захворювання, діагноз про яке, зазначений в медичних документах (медичні картки №4912, 5919, 2174, акт №730), усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки під час складання нею заповіту від 21 травня 2013 року?

З висновку судово-психіатричного експерта №32 від 18.01.2017 року, складеного Київським міським Центром судово-психіатричної експертизи (а.с. 214-217 Т.1), судом встановлено, що:

- ОСОБА_11 на час складання нею заповіту (21 травня 2013р.) страждала на органічне ураження головного мозку судинного генезу (гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія, повторні гострі порушення мозкового кровообігу) з вираженим психоорганічним синдромом;

- ОСОБА_11 за своїм психічним станом на час складання нею заповіту (21 травня 2013р.) не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними;

- ОСОБА_11 під час складання нею заповіту (21 травня 2013р.) страждала на органічне ураження головного мозку судинного генезу (гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія, повторні гострі порушення мозкового кровообігу) з вираженим психоорганічним синдромом, і за своїм психічним станом у даний період не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що померла ОСОБА_11 на час складання спірного заповіту (21 травня 2013р.) не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тобто її воля щодо розпорядження власним майном була не об'єктивною.

Разом з тим, факт не усвідомлювання ОСОБА_11 значення своїх дій, підтверджується також показами свідків, які були допитані в судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_18 допитана в судовому засіданні до і після проведення експертизи, повідомила, що в 2013 році у ОСОБА_11 стався повторний інсульт. Їй було оформлено групу інвалідності. Також, ОСОБА_18 розпочала оформлювати опікунство над померлою. В середині квітня ОСОБА_5 вигнала її з батьком з сріної квартири, де вони проживали. Батько прожив з ОСОБА_11 21 рік. Померла була в тяжкому стані, не могла зробити жодний заповіт. Свідки, що підписали спірний заповіт, на 50 років молодші за неї. Вона нічого не просила, нічим не цікавилася та справляла нужду під себе.

Свідок ОСОБА_19 допитаний в судовому засіданні до і після проведення експертизи, повідомив, що із 2006 року знайомий з ОСОБА_8 Неодноразово бував в них в дома. Після інсульту померла не могла істи, пити. Останній раз бачив її 10.04.2013 року у важкому стані, у неї були пролежні, не реагувала на його запитання. На його думку, під час підписання заповіту вона вже була мертвою. .руки в неї не рухалися, не могла сама перевернутися, по кімнаті не ходила, справляла нужду під себе.

Свідок ОСОБА_20 повідомила, що знає ОСОБА_11 з дитинства. Після інсульту вона лежала, не піднімаючись. ОСОБА_8 за нею доглядав, прав її пелюшки. Невістка з'явилася лише після інсульту. Сама ОСОБА_11 не говорила, руки її не діяли; її мати її кормила; вона тільки піднімала та опускала очі у відповідь на запитання. Бачила її за 4-5 днів до смерті, вона вже ні на що не реагувала, погляд у неї був блуждаючий, нічого не розуміла, тільки лежала.

Свідок ОСОБА_21 допитаний в судовому засіданні до і після проведення експертизи, повідомив, що ОСОБА_11 лежала, говорити не могла. Вона різко змінилася після інсульту, вимовляла тільки окремі звуки, зокрема: «ма-ма-ма-ма», лежала як живий труп безрукий. Її необхідно було кормити з ложки. На запитання не відповідала, мовчала, очі заплющувала. Останній раз бачила її за 4 дні до смерті, вона її не впізнала.

Суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_22, яка зазначила, що ОСОБА_11 її впізнала, вона була у неї на початку травня. Вони розмовляли, ОСОБА_11 просила дати їй поїсти. Останній раз була в неї на початку травня. Вона сиділа на подушках, зраділа, сказала, що в неї все добре. Намагалася їсти сама, говорила «Ой, дівчата, важко». Вона сама пила та їла, казала, що смачно. Вона була адекватною, у неї була повільна вимога, однак зрозуміла для всіх. На думку суду, померла не могла самостійно їсти, пити і розмовляти, оскільки перенесла три інсульти та лікарі зазначали, що потребує сторонього догляду та статика є не можлива.

Свідок ОСОБА_23 допитаний в судовому засіданні до і після проведення експертизи, повідомив, що того дня був у померлої, виносив землю, дошки та каркаси з балкону. ОСОБА_11 лежала в кімнаті, вона привіталася з ним. Пізніше їй стало зле, до неї викликали швидку допомогу. Він зустрічав лікарів. На початку травня він також заходив до померлої і вона запитала в нього як справи. Їла сама з ложечки.

Також в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_24 до і після проведення експертизи, зазначила, що знайома з померлою з 1971 року, вони разом працювали. Коли ОСОБА_11 проживала разом з ОСОБА_8, то він її ображав, почав випивати. Коли вона захворіла, ОСОБА_8 казав, що він забирає свої речі і їде додому. А іншого разу, коли з'явилася його донька, він вже казав, що залишається і претендує на квартиру. Він не впускав дітей та онуків до квартири. Галю з лікарні він забирав. Вона лежала на голій клейонці. Позивач казав, що він не може її перегорнути. Коли ОСОБА_24 прийшла до неї, то ОСОБА_11 її впізнала, але погано говорила, погано рухала руками, називала її ім'я, жала їй руку. Поступово стан здоров'я в неї покращувався. На початку травня вона вже говорила, хоча і повільно. За нею доглядала невістка і вона була ухоженою, чистою, сама їла, брала їжу ложкою, але рідку їжу розплескувала. Останній раз була в неї 19.05.2013 року, їй було вже зовсім краще, поправилася, була веселою, напівлежача на двох подушках, казала, що вимрішила квартиру хлопчикам залишити.

Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснив, що він працював сімейним лікарем після того, як ОСОБА_11 привезли з лікарні, і він наглядав хвору так, як її сімейний лікар був на курсах. Провідував її в середньому раз на тиждень. Під час її відвідування, він вважає, що вона була в адекватному стані. Однак, на питання головуючого по справі, суду пояснив, що при її захворюванні вона могла день розуміти значення своїх дій, а день - не розуміти.

Суд звертає увагу на те, що покази свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23 та ОСОБА_24 суперечать фактичному змісту опису психічного стану ОСОБА_11 в медичній документації, про що також зазначено в експертизі, тому суд не приймає до уваги їх покази.

Вимоги щодо форми та порядку посвідчення заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно вимог частини 4 статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Згідно з ч. 2 ст. 1248 ЦК України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

За правилами ч. 2 ст. 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини другої ст. 1248 і ст. 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.

Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було відьним і не відповідаль його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В частині 1 ст. 225 ЦК України зазначено, що якщо правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України№ 6-1531цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-9цс12 від 29 лютого2012 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Враховуючи вимоги вищевказаної статті, суд зазначає, що фактне усвідомлення ОСОБА_11 значення своїх дій (складання заповіту 21 травня 2013 року) та відсутністю можливості керувати ними, підтверджена висновком судово-психіатричного експерта №32 від 18.01.2017 року, складеного Київським міським Центром судово-психіатричної експертизи. Зі змісту даного висновку вбачається, що померла ОСОБА_11 під час складання нею заповіту (21 травня 2013р.) страждала на органічне ураження головного мозку судинного генезу (гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія, повторні гострі порушення мозкового кровообігу) з вираженим психоорганічним синдромом, і за своїм психічним станом у даний період не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Суд не приймає до уваги твердження відповідачів про те, що померла на час складання оспорюваного заповіту усвідомлювала значення своїх дій, оскільки протилежне підтверджено висновком експерта, медичними картками, актом огляду МСЕК. Слід зазначити, що на підтвердження свого висновку ними не було надано жодного належного доказу.

Частиною 1 ст. 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Крім того, зі змісту самого оскаржуваного заповіту від 21.05.2013 року вбачається, що стан ОСОБА_11 не покращився так, як він посвідчений в привутності свідків та підписаний не ОСОБА_11, а іншою особою.

Згідно п.5 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі.

Разом з тим, з самого заповіту слідує, що він підписаний не ОСОБА_11 «у звязку з похилим віком та фізичними вадами рук заповідача», а іншою особою, тобто ОСОБА_11 в момент складання заповіту перебувала в важкому стані, в наслідок чого не могла самостійно підписати заповіт. В результаті цього, суд критично ставиться до пояснень відповідачів про те, що ОСОБА_11 усвідомлювала значення своїх дій під час складання оспорюваного заповіту.

При цьому суд звертає увагу, що ОСОБА_11 померла наступного дня 22.05.2013 року, що ще раз переконує суд у неправдивості показань свідків, які вказували на динаміку покращення її станута можливість перед смертю розмовляти та зробити розпорядження нотаріусу.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_11, починаючи з 28.02.2013 року перебувала у важкому стані, не була доступна до оточуючих, не розмовляла, з ними на контакт не йшла, не рухалась, що підтверджено сукупністю доказів у справі. З квітня місяця за нею перестав доглядати ОСОБА_8, якого вигнали онуки та колишня невістка ОСОБА_5, які з 19.04.2013 року жодного разу не викликали до ОСОБА_11 лікарів, що підтверджується медичною картою та висновком експертизи. Вказане свідчить, що стан ОСОБА_11 не міг покращитись, як про це свідчать лише свідки, оскільки ОСОБА_11 медична допомога з вказаного часу ніким не надавалась, а наявні захворювання в ОСОБА_11 потягли її смерть 22.05.2013 року, за день до якої ОСОБА_5 підписала заповіт від імені ОСОБА_11, яка продовжувала перебувати в тяжкому стані, обумовленому хворобою.

Тому суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_5, за участю третіх осіб: Служби у справа дітей Вінницької міської ради, Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання заповіту недійсним знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 в дохід держави по 275,60 грн. судового збору, оскільки позивач ОСОБА_8 звільнений від сплати судового збору інвалід І групи (а.с. 22, 23 Т.1) та на користь позивача витрати за проведення судово-психіатричної експертизи в розмірі 2814,75 грн., що підтверджено квитанцією №7 від 19.12.2016 року (а.с. 203 Т.1)

На підставі викладеного та керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 203, 207, 215, 225, 1233, 1247, 1248, 1254, 1257 ЦК України, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_5, за участю третіх осіб: Служби у справа дітей Вінницької міської ради, Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання заповіту недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 21 травня 2013 року, укладений ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4, відносно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10, який зареєстрований в реєстрі за номером 445.

Стягнути з ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в дохід держави 275 (двісті сімдесят пять) грн. 60 коп. судового збору та на користь ОСОБА_8 витрати за проведення судово-психіатричної експертизи в розмірі 2 814 (дві тисячі вісімсот чотирнадцять) грн. 75 коп.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, в дохід держави 275 (двісті сімдесят пять) грн. 60 коп. судового збору та на користь ОСОБА_8 витрати за проведення судово-психіатричної експертизи в розмірі 2 814 (дві тисячі вісімсот чотирнадцять) грн. 75 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, у відсутність яких воно ухвалене, - протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: