Ухвала суду № 66932573, 31.05.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2972/17 Справа № 205/6984/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Остапенко Н. Г. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.,

суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.,

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Українська залізниця» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу та моральної шкоди, посилаючись на те, що він з 01 лютого 2016 року по 05 вересня 2016 року працював у Дніпропетровському відділенні філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі -Філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця») на посаді начальника Дніпропетровського відділення Філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця». Наказом №21-ОС від 05 вересня 2016 року його було звільнено з цієї посади на підставі п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України за «грубе порушення трудових обов'язків».

Вважає цей наказ не законним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в цьому наказі зазначено, що ОСОБА_2 звільнено за грубе порушення трудових обов'язків на підставі п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України, разом з тим, п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України зазначено про підставу для звільнення виключно «одноразове грубе порушення трудових обов'язків».

Крім того, в наказі про звільнення зазначена підстава: «протокол розгляду результатів перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця» № ЦЦТех-2/42 від 18 вересня 2016 року, проведеного згідно наказу від 22 липня 2016 року №640 під головуванням директора з інженерно-технічного забезпечення ОСОБА_3, проте уповноваженою комісією, при проведенні перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії «ПВІЗТ» не було виявлено та встановлено одноразового грубого порушення трудових обов'язків. А також викладені в протоколі наради нібито встановлені порушення ОСОБА_2 не мають характеру одноразового грубого порушення трудових обов'язків.

Позивач зазначив, що відповідач звільнив його без законної підстави, у зв'язку з чим він тривалий час змушений був доводити некоректну та неправомірну поведінку відповідача, що завдало йому моральних страждань. Також вказав, що йому необхідно було докладати додаткових зусиль для організації свого життя, продовження професіональної діяльності, що безперечно призвело до перебування у нервовому напруженні.

На підставі вищезазначеного просив визнати наказ №21-ос від 05 вересня 2016 року про його звільнення незаконним та скасувати; поновити його на посаді начальника Дніпропетровського відділення Філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця»; стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2016 року до дня поновлення на роботі та моральну шкоду в сумі 50000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково та ухвалено: визнати наказ №21-ос від 05 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 незаконним та скасувати його; поновити ОСОБА_2 на посаді начальника Дніпропетровського відділення Філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця» з 06 вересня 2016 року та стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2016 року по 15 лютого 2017 року у розмірі 26036 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 640 грн. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Цим же рішенням допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

В апеляційній скарзі ПАТ «Укрзалізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зазначене рішення ухвалено з додержанням вказаних вимог закону.

Так, судом встановлено, що 01 лютого 2016 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду начальника Дніпропетровського відділення Філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця» відповідно до наказу №006/ос від 29 січня 2016 року (а.с. 214).

Наказом від 22 липня 2016 року №4-ос ОСОБА_2 було відсторонено від виконання повноважень за вказаною посадою на час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Дніпропетровського відділення філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця» фахівцями Департаменту аудиту та контролю, з яким ОСОБА_2 був ознайомлений 25 липня 2016 року. (а.с.9, 10)

А наказом №21-ос від 05 вересня 2016 року ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Дніпропетровського відділення Філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця» на підставі п. 1 ч.1 ст. 41 КЗпП України за грубе порушення трудових обов'язків.

Підставою для звільнення позивача був протокол розгляду результів перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укразалізниця» №ЦЦТех-2/42 від 18 серпня 2016 року.

Із вказаного протоколу вбачається, що було проведено обговорення результатів цієї перевірки та зазначено, що листом від 07 липня 2016 року №ПВІЗТ-ВД/32 Дніпропетровське відділення проінформовано, що 05 липня 2016 року скасовані довіреності, видані на ім'я виконуючого обов'язки начальника філії «ПВІЗТ» ОСОБА_4 та виконуючого обов'язки заступника начальника філії «ПВІЗТ» ОСОБА_5, які передоручали свої повноваження керівникам відділень філії «ПВІЗТ», у т.ч. начальнику Дніпропетровського відділення ОСОБА_2, який відповідно й здійснював повноваження за передорученням.

Однак, ОСОБА_2 достовірно знаючи про припинення своїх повноважень за передорученням, не маючи жодних повноважень від ПАТ «Укрзалізниця», всупереч вимогам чинного законодавства, порушуючи п.8.7 Положення про Дніпропетровське відділення, протягом 13-21липня 2016 року незаконно звільнив п'ятьох працівників відділення.

Проте, відповідно до акту № /ЦКРУ/ 40121423/656 від 12 серпня 2016 року перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця» за період з 01 грудня 2015 року по 01 липня 2016 року, в якому зокрема зазначено, що після інформування Філією Відділення щодо скасування вищевказаних довіреностей за підписом начальника Дніпропетровського відділення філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін було звільнено п'ять працівників Відділення: наказ від 13 липня 2016 року №27/ос, наказ від 21 липня 2016 року №28/ос, наказ від 21 липня 2016 року №29/ос, наказ від 21 липня 2016 року №30/ос та наказ від 21 липня 2016 року №31/ос.

Згідно повного витягу з єдиного реєстру довіреностей станом на 11 серпня 2016 року відсутні дані щодо припинення дії довіреності представника за довіреністю, виданої у порядку передоручення-Тарана С.С., яка була йому видана 21 січня 2016 року (а.с. 90).

Відповідно до вимог ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення та негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, збергіють чинність для особи, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа згала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Крім того, у вказаному акті зазначено, що перевірка проводилася з 26 липня 2016 року по 12 серпня 2016 року та у періоді, за який проводилася ревізія відповідальні за фінансово-господарську діяльність об'єкта контролю були, зокрема: начальник відділення ОСОБА_2 за період з 01 лютого 2016 року (з дня призначення на посаду) по 22 липня 2016 року (до дня відсторонення від посади).

Проте, в порушення вимог ст. 60 ЦПК УКраїни, відповідачем не надано будь-яких доказів належного повідомлення позивача про припинення дії довіреності на ОСОБА_2 .

Також, відповідно до п.1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Але, як вбачається з наказу про звільнення позивача, останнього було звільнено за грубе порушення трудових обов'язків, але в наказі нічого не зазначено про одноразове грубе порушення трудових обов'язків та відповідно за яке порушення.

Також, колегія суддів звертає увагу, що звільнення за п.1 ст. 41 КЗпП України є заходами застосування дициплінарних стягнень, передбачених ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП, а як роз'яснив Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року N 9 у пункті 22, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

А згідно ст. 149 цього Кодексу до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Проте, відповідач, звільняючи позивача, цих вимог закону не виконав.

Крім того, як зазначалося вище підставою для звільнення позивача був протокол розгляду результів перервірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укразалізниця» №ЦЦТех-2/42 від 18 серпня 2016 року, але відповідачем не було доведено, що зазначені в протоколі розгляду результатів перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця» порушення є одноразовим порушенням, носять разовий, а не тривалий характер, доказів на підтвердження підстав вважати будь-яке з них або їх сукупність грубими також немає, а тому у відповідача були відсутні передбачені законом, а саме п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України, підстави для звільнення позивача за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

За таких обставин, наказ про звільнення позивача з роботи №21-ос від 05 вересня 2016 року є незаконним.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про визнання наказу про звільнення позивача незаконним та поновлення позивача на роботі.

Також колегія суддів погоджується з рішенням суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд першої інстанції, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з наступними змінами, правильно обчислив цей середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не просив стягувати середній заробіток, а тому суд вищов за межі позовних вимог, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки як вбачається з позовної заяви позивача та її уточнень, позивач, зокрема, крім інших вимог, поставив питання саме про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на що судом першої інстанції було звернуто увагу та ці вимоги і були розглянуті в судовому засідання.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що позивач незаконно звільнив п'ять осіб в період коли він уже не мав повноважень на вчинення цих дій, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки, як зазначалося вище, згідно повного витягу з єдиного реєстру довіреностей станом на 11 серпня 2016 року відсутні дані щодо припинення дії довіреності представника за довіреністю, виданої у порядку передоручення-Тарана С.С., яка була йому видана 21 січня 2016 року, звільнення цих осіб не було визнано незаконним та ніхто на це не скаржився, проте інших доказів на підтвердження своїх заперечень відповідачем суду надано не було, а відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права і відсутні передбачені ст.309 ЦПК України підстави для скасування або його зміни.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»- відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

М.Ю. Петешенкова