Рішення № 66929509, 30.05.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 167/1172/16-ц Провадження № 22-ц/773/603/17 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч І.І. Категорія: 19 Доповідач: Осіпук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря Губарик К. А.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в порядку регресу, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 22 березня 2017 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі ПАТ «СГ «ТАС») звернулось в суд із зазначеним позовом. Посилалось на те, що 21 лютого 2012 року між товариством та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, предметом якого є страхування автомобіля «Сітроен Берлінго», власник якого туз ОСОБА_4.

12 серпня 2012 року за участю застрахованого транспортного засобу, яким керував відповідач ОСОБА_5, та автомобіля «Лада Самара» під керуванням ОСОБА_6 сталась дорожньо-транспортна пригода.

Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 19 грудня 2013 року, який набрав законної сили, винним у вчиненні ДТП визнаний ОСОБА_5

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди легковий автомобіль «Лада Самара» зазнав механічних пошкоджень. За заявою власника даного транспортного засобу ОСОБА_6, позивачем ПАТ «СГ «ТАС», йому як потерпілій стороні було виплачено страхове відшкодування в сумі 50000 грн. за завдану матеріальну шкоду.

Посилаючись на те, що страхувальник ОСОБА_2, а також водій ОСОБА_5, отримавши надіслані їм регресні вимоги, добровільно виплачені страховиком потерпілій стороні згідно страхового полісу грошові кошти у вказаній сумі не сплатили, то позивач просив на підставі ст. 38 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стягнути з відповідачів у порядку регресу страхове відшкодування у розмірі 50000 грн.

Уточнивши позовні вимоги, ПАТ «СГ «ТАС» просило суд в порядку регресу стягнути 50000 грн. в його користь, лише з відповідачки ОСОБА_2, а також відшкодувати понесені товариством судові витрати в сумі 1450 грн.

22 березня 2017 року рішенням Рожищенського районного суду позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «СГ «ТАС» 50000 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1378 грн. судових витрат за сплачений судовий збір.

У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить його скасувати як незаконне і необґрунтоване, прийняте судом без повного зясування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в позові з відшкодуванням їй понесених судових витрат, по сплаті судового збору.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «СГ «ТАС» суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 як страхувальник забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, із-за невідповідності його технічного стану та обладнання існуючим вимогам Правил дорожнього руху, повинна відшкодовувати страховику виплачене ним потерпілій стороні страхове відшкодування у регресному порядку.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Пунктом 2.1 статті 2 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 16 Законом України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Згідно ст. ст. 979, 981 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Договір страхування укладається в письмовій формі.

Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Відповідно до вимог ч. ч. 1-2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріпляється печаткою.

Аналіз наведених норм матеріального права, свідчить про те, що чинним вважається правочин, який вчиняється у формі встановленій законом. Форма договору страхування є письмовою, причому недотримання цієї вимоги, у тому числі не підписання договору однією із його сторін, робить такий договір нікчемним. Тобто такий договір є недійсним з моменту його укладення і жодних цивільно-правових наслідків, крім наслідків недійсності договору не породжує.

Встановлено, що 12 червня 2012 року за участю транспортного засобу «Сітроен Берлінго» реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5 та «Лада Самара» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 сталась ДТП.

Рівненський районний суд Рівненської області вироком від 19 грудня 2013 року, який набрав законної сили, визнав винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 та засудив його за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а. с. 6-9, 41-44).

Внаслідок ДТП легковий автомобіль «Лада Самара» зазнав механічних пошкоджень на суму 58430 грн. 87 коп. (а. с. 10, 33-40).

28 березня 2014 року позивач ПАТ «СГ «ТАС» за страховим полісом АВ/2423656 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виданим на автомобіль «Сітроен Берлінго» та за заявою потерпілої особи ОСОБА_6, йому як власнику пошкодженого транспортного засобу, виплатив страхове відшкодування в розмірі 50000 грн. (а. с. 11-13).

Після чого страховик ПАТ «СГ «ТАС» звертався з регресними вимогами у вересні 2016 року до винуватця ДТП ОСОБА_5 та відповідачки ОСОБА_2, як страхувальника транспортного засобу на якому було вчинено дорожньо-транспортну пригоду, з пропозиціями добровільного погашення суми виплаченого ним страхового відшкодування (а. с. 14-18).

Крім того встановлено, що страховий поліс, який був оформлений і виданий страховиком ПАТ «СГ «ТАС» 21 лютого 2012 року на транспортний засіб «Сітроен Берлінго» номерний знак НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_7, страхувальником відповідачкою ОСОБА_2 не підписаний і зазначена обставина не оспорюється сторонами судового спору (а. с. 5, 105-106).

Як убачається з рішення суду першої інстанції, яке оскаржується наведена обставина залишилась поза увагою суду, хоча має суттєве значення для вирішення даного спору. Адже непідписання договору страхування (страхового полісу) однією із його сторін свідчить про невиконання вимог закону щодо дотримання форми даного договору та дає підстави вважати такий договір недійсним (нікчемним) безпосередньо з моменту його укладення.

Тому такий договір не створює для його сторін жодних взаємних зобовязань і визнання його недійсним для цього не вимагається.

Оскільки страховий поліс, на який покликається позивач, як на підставу для регресної вимоги про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 виплаченого ним страхового відшкодування не був нею підписаний, то договір страхування щодо винного у ДТП транспортного засобу являється нікчемним.

Отже позовні вимоги ПАТ «СГ «ТАС» до ОСОБА_2 про стягнення з неї в користь товариства в порядку регресу, виплаченої ним потерпілій у ДТП особі ОСОБА_6 суми страхового відшкодування, є безпідставними.

За таких обставин колегія суддів вважає, що під час вирішення справи суд першої інстанції невірно оцінив докази, допустив невідповідність зроблених ним висновків встановленим обставинам справи і як наслідок порушив норми матеріального права, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як відповідачка ОСОБА_2, подаючи апеляційну скаргу сплатила судовий збір у розмірі 1515 грн. 80 коп., то у відповідності із зазначеними нормами цивільного процесуального права дана сума понесених нею судових витрат підлягає відшкодуванню їй за рахунок позивача, якому відмовлено у позові.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 22 березня 2017 року скасувати.

В позові Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в порядку регресу відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1515 (одну тисячу пятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді