Рішення № 66925783, 06.06.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.06.2017 Справа № 912/791/17За позовом Професійно-технічного училища №16 м. Мала Виска, м. Мала Виска Кіровоградської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс", м. Дніпро

про розірвання договору поставки та повернення коштів, відшкодування збитків

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №208 від 01 грудня 2016 року, представник

С У Т Ь С П О Р У:

13 березня 2017 року Професійно-технічне училище №16 м. Мала Виска звернулося до господарського суду Кіровоградської області із позовом, яким просить:

- розірвати договір поставки №44 від 14.12.2016, який укладений між ПТУ №16 м. Мала Виска та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" :

10 500,00 грн. - сплаченої ПТУ №16 м. Мала Виска за товар відповідно до договору поставки №44 від 14.12.2016 та видаткової накладної №0091/0000168 від 14.12.2016;

3 000,00 грн. - втраченої вигоди;

483,20 грн. - пені;

1 354,50 грн. - втрат від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 44 від 14 грудня 2016 року в частині повної та своєчасної поставки пального.

Відповідач, ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що за платіжним дорученням №113 від 15.12.2016 були сплачені на розрахунковий рахунок відповідача кошти у розмірі 10 500,00 грн. Товар за договором постачальник не передав. Згідно п. 1 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3.1. постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013).

За викладених обставин, відсутні законні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат.

З урахуванням понять, що наведені у ч.2 ст.22 ЦК України, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Вимоги позивача про стягнення 3 000,00 грн. упущеної вигоди є неправомірними.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 14 березня 2017 року було порушено провадження у справі №912/791/17.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 03 квітня 2017 року справу за підсудністю було направлено до Господарського суду Дніпропетровської області.

Протоколом про автоматичний розподіл справ між суддями від 07 квітня 2017 року справу передано судді Євстигнеєвій Н.М.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2017 суддею Євстигнеєвою Н.М. прийнято справу №912/791/17 до свого провадження та призначено до розгляду на 26.04.2017. З 26.04.2017 розгляд справи відкладено на 17.05.2017. У зв'язку із знаходженням судді Євстигнеєвої Н.М. на лікарняному слухання справи №912/791/17, призначене на 17.05.2017 не відбулось, про що повідомлено сторін листом Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2017 розгляд справи відкладено на 06.06.2017.

У судове засіданні, призначене для розгляду справи на 06.06.2017 позивач не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

У судовому засіданні 06.06.2017 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

14 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (постачальник) та Професійно-технічним училищем №16 м. Мала Виска (покупець) було укладено договір поставки №44, відповідно до п.1.1 якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Згідно з п.1.2 договору найменування товару: бензин А-92.

Одиниця виміру: літр. Кількість: згідно накладних (п.п.1.3, 1.4 договору).

Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року (п.1.5 договору).

Відповідно до п.2.1 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Загальна сума договору складає 10 500,00 грн. (п.3.2 догвоору).

Згідно з п.4.1 договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку та накладних на товар, за цінами, що діють на момент надходження коштів. Ціна одного літру товару вказується у рахунку у рахунку та накладній і дійсна протягом дня їх виписки.

Після оплати товару на протязі 5-ти робочих днів постачальник зобов'язаний передати покупцю, а покупець зобов'язаний отримати від постачальника довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару. Постачальник зобов'язується видати довірчі документи представнику покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару, що скріплена підписом та печаткою (за умови її наявності у сторони0 покупця, та видаткову накладну на товар (п.п.4.4, 4.5 договору).

Пунктом 10.2 визначено, що договір діє до 31 грудня 2016 року. Дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, до повного виконання зобов'язань сторін.

На виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача 10 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №113 від 15.12.2016.

Відповідач, обумовлений договором товар, не передав.

У зв'язку з тим, що відповідачем умови договору в частині поставки товару не виконані, позивач просить розірвати договір поставки та стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 10 500,00 грн., пеню, за порушення умов договору, у розмірі 483,20 грн. та індекс інфляції у розмірі 1354,50 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача упущену вигоду у розмірі 3 000,00 грн.

Вказане і стало причиною спору.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки оплату вартості товару здійснено, а товар не поставлено, у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення сплаченої за нього грошової суми.

Факт попередньої оплати за товар з боку позивача доводиться матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Станом на час розгляду справи доказів поставки товару або повернення попередньої оплати у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 10 500,00 грн. підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача проти позову спростовуються вищенаведеними обставинами.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами п. 7.2 договору встановлено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються положення Цивільного кодексу України, насамперед, загальні положення про забезпечення виконання зобовязання, встановлені його статтями 546-548. ОСОБА_1, норми Цивільного кодексу України не повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.

За правилами Цивільного кодексу України пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У частині 1 ст. 230 Господарського кодексу України поняття "неустойка" вживається як різновид штрафних санкцій. Господарський кодекс України не містить визначення штрафу і пені, як не містить і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобовязань.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

За розрахунком позивача до сплати відповідачем підлягає пеня у розмірі 483,20 грн., нарахована за 60 днів починаючи з 24.12.2016.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, встановив допущення позивачем арифметичної помилки, у зв'язку з чим вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 483,11 грн. за період з 24.12.2016 по 21.02.2017 (60 днів, як зазначає позивач).

Також, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, за неналежне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 1354,50 грн.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У цьому випадку зобов'язання відповідача щодо повернення передплати не є грошовим зобов'язанням у розумінні вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, а є правовим наслідком порушення умов договору, щодо здійснення поставки товару.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 року у справі №6-49цс12).

Разом з тим не є грошовими зобов'язання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов'язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов'язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін. З огляду на це, положення ст. 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до зазначених відносин.

У пункті 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже чинне законодавство передбачає нарахування індексу інфляції саме за грошовими зобов'язаннями, матеріальними втратами, у зв'язку з чим суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Відповідно до ч.6 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно ч.2 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Позивач просить розірвати договір поставки, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем його умов.

Відповідно до п. 6.2 договору покупець має право: достроково розірвати цей договір у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань за договором, повідомивши про це постачальника за 5 календарних днів до його розірвання.

Відповідно до ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Однак, у п.10.2 договору сторони визначили, що договір діє до 31.12.2016. Згідно з п.10.3 договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї із сторін за умови письмового повідомлення іншої сторони за відсутності заборгованості. Договір вважається розірваним з моменту отримання письмового повідомлення. У випадку отримання письмового повідомлення про розірвання договору укладання додаткової угоди про розірвання не потребується.

З викладеного слідує, що строк дії договору закінчився 31.12.2016. Доказів продовження строку дії договору матеріали справи не містять. За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для розірвання договору, оскільки у судовому порядку розірвати можливо лише договір, строк дії якого не закінчився.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача втраченої вигоди у розмірі 3 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України).

Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України (ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України).

За приписами ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1); застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2); господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими, зокрема, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі (ч. 3).

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України відшкодування збитків є видом господарських санкцій у сфері господарювання.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частина перша статті 225 Господарського кодексу України передбачає, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Враховуючи положення ст. 224 Господарського кодексу України, підставою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків є повний склад господарського правопорушення, як-то: неправомірна (протиправна) діяльність (бездіяльність) учасника господарських відносин, збитки, як результат такої діяльності, причинний зв'язок між неправомірною (протиправною) діяльністю (бездіяльністю) учасника господарських відносин та збитками, вина учасника господарських відносин.

З огляду на здійснений судом правовий аналіз приписів чинного законодавства, якими визначені правові підстави для відшкодування збитків позивачу слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс", є причиною, а збитки, які виникли у позивача, - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 3000,00 грн., обґрунтовуючи тим, що з моменту укладення договору минуло більше двох місяців, а за цей час ціна на бензин А-92 зросла на 6 грн., тобто наразі вартість такої ж кількості товару, який відповідачем не поставлений за спірним договором, складає на 3000,00 грн. більше.

У той же час, позивач зазначає, що заявлена до стягнення сума складається, зокрема, з упущеної вигоди.

За приписами ч. 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззаперечно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

У зв'язку з тим, що позивачем не наведено обґрунтування того, який би реальних дохід він міг отримати при належному виконанні відповідачем умов договору, а також не надано документів на підтвердження ціни на паливо саме у такому розмірі, суд доходить висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення упущеної вигоди.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума попередньої оплати - 10 500,00грн. та пені у розмірі 483,11грн.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1145,79 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (49051, м. Дніпро, пр. Імені газети "Правда", буд. 40-А, ідентифікаційний код 39726851) на користь Професійно-технічного училища №16 м. Мала Виска (26200, Кіровоградська область, м. Мала Виска, вул. Шевченка, 56/1, ідентифікаційний код 03070722) грошові кошти у сумі 10 500,00 грн., пеню у розмірі 483,11 грн. та судовий збір у розмірі 1 145,79 грн., про що видати наказ.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його оголошення, а у разі якщо в судовому засідання було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Н.М. Євстигнеєва

Повне рішення складено, - 06.06.2017