Рішення № 66925744, 31.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2017Справа №910/5110/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання"

до Державного підприємства "Енергоринок"

про розірвання договору

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Лямзіна Т.В. - представник за довіреністю № 1 від 01.01.17від відповідача Калінін М.В. - представник за посвідченням № 578 від 21.05.14

У судовому засіданні 31.05.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" до Державного підприємства "Енергоринок" про розірвання договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 15.07.2016 ТОВ «ЛЕО» не може виконувати встановлене Договором № 11572/01 від 31.08.2015 зобов'язання щодо купівлі у ДП "Енергоринок" різниці перетоків електричної енергії, переміщеної з контрольованої території на неконтрольовану територію Луганської області у зв'язку з істотною зміною обставин, а саме вчинення протиправних дій третіми особами щодо перешкоджання господарській діяльності ТОВ «ЛЕО» з постачання (продажу) та передачі електричної енергії на неконтрольованій території Луганської області та захоплення останніми виробничих дільниць і структурних підрозділів ТОВ «ЛЕО» рухомого та нерухомого майна, обладнання й інших активів ТОВ «ЛЕО», що розміщені на неконтрольованій території Луганської області та використовувалися позивачем для здійснення діяльності з постачання (продажу) та передачі електричної енергії на неконтрольованій території Луганської області. Оскільки зазначені обставини унеможливлюють виконання позивачем передбачених договором зобов'язань, останній просить суд розірвати укладений між сторонами договір № 11572/01 від 31.08.2015 з 15 липня 2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2017 порушено провадження у справі № 910/5110/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 26.04.2017.

У судових засіданнях 26.04.2017 та 24.05.2017 за участю представників сторін було оголошено перерви до 24.05.2017 та 31.05.2017 відповідно.

У судове засідання, призначене на 31.05.2017, з'явились представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору, відповідно до який просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачем не доведено одночасності настання всіх чотирьох умов за наявності яких, відповідно до вимог ч. 2 ст. 652 ЦК України, договір може бути розірваним за рішенням суду. Крім того, з урахуванням положень ч. 3 ст. 653 ЦК України та ч. 5 ст. 188 ГК України не передбачено можливості надання зворотної сили розірванню договору, а відтак, при вирішенні спору з вимогою про розірвання договору з 15.07.2016 у суду не має підстав визнавати його припиненим з певного моменту.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, встановив.

31 серпня 2015 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 263 від 07.05.2016 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» (надалі - позивач, ТОВ «ЛЕО», ЕК) та Державним підприємством «Енергоринок» (надалі - відповідач, ДП «Енергоринок», ДПЕ) укладено договір №11572/01 (надалі - договір), відповідно до умов якого ДП «Енергоринок» зобов'язалось продавати, а ТОВ «ЛЕО» зобов'язалось купувати різницю перетоків електричної енергії, переміщену з території, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження в повному обсязі (надалі - контрольована територія), на територію Луганської області, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (надалі - неконтрольована територія), та здійснювати її оплату відповідно до умов зазначеного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору сторони визнають свої зобов'язання за Договором між членами Оптового ринку електроенергії України (надалі - ДЧОРЕ) і додатками до ДЧОРЕ, що є його невід'ємними частинами, Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії та іншими нормативно-правовими актами України.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками та згідно ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України його умови застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.05.2015, та діє протягом терміну дії постанови Кабінету Міністрів України № 263 від 07.05.2016 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження».

01 вересня 2016 року ТОВ «ЛЕО» звернулось до ДП «Енергоринок» з листом № 01-29/2/405, відповідно до якого повідомило, що 15.07.2016 та 16.07.2016 незаконною організацією «Радою Міністрів ЛНР» винесено нелегітимні постанови № 364 «Про умови поставок електричної енергії на території ЛНР» (вступила в силу того ж дня) та №366 «Про внесення змін та доповнень до постанови Ради Міністрів «ЛНР» від 15 липня 2016 року №364» (надалі - Постанови «ЛНР»), якими визначено єдиного постачальника електроенергії на неконтрольованій території Луганської області «Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафтопродукт» (надалі - ТОВ «ТД «Нафтопродукт»), діяльність якого починається з 15.07.2016 року. Внаслідок захоплення ТОВ «ТД «Нафтопродукт» виробничих активів ТОВ «ЛЕО», останній 04.08.2016 звернувся до Прокуратури Луганської області з повідомленням про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (вих. № 01-32/2/58), за результатами розгляду якого 12.08.2016 на адресу ТОВ «ЛЕО» надійшло повідомлення про початок досудового розслідування (вих. № 6136/111/46-2016 від 09.08.2016р.) та про внесення 09.08.2016р. відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З огляду на зазначені обставини та приймаючи до уваги, що з 15.07.2016 ТОВ «ЛЕО» немає можливості виконувати свої зобов'язання за договором № 11572/01, останній просить ДП «Енергоринок» розірвати укладений між ними договір з 15.07.2016, для чого додається відповідна додаткова угода від 01.09.2016 про розірвання договору № 11572/01 від 31.08.2015, у зв'язку із настанням істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладені.

Листом вих. №03/44-9000 від 08.09.2016 ДП «Енергоринок» відмовилось від підписання додаткової угоди від 01.09.2016 про розірвання договору № 11572/01 від 31.08.2015 у зв'язку тим, що укладений між сторонами договір є обов'язковим в силу Закону України "Про електроенергетику" та постанови КМУ № 263, та з урахуванням зазначених нормативно-правових актів сторонам цього договору не надано право відмови від його виконання.

Листом вих. №01/26-3219 від 21.03.2017 ДП «Енергоринок» звернулось до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з проханням дати погодження на повне припинення перетоків електроенергії на неконтрольовану територію, у зв'язку з низьким рівнем розрахунків за електричну енергію.

14.04.2017 листом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України було погоджено повне припинення різниці перетоків електроенергії на неконтрольовану територію Луганської області, що здійснюється ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання".

Спір виник у зв'язку з відмовою відповідача підписувати додаткову угоду про розірвання з 15.07.2016 договору № 11572/01 від 31.08.2015, внаслідок чого вказаний договір на переконання позивача підлягає розірванню в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 11572/01 від 31.08.2015 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Приписами ст.ст. 651, 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частинами першою та другою статті 652 ЦК України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, чинне законодавство України пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх чотирьох умов, визначених у ч.2 ст.652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Як вже було встановлено судом, позивач посилається на зміну істотних обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, зокрема, на протиправне захоплення третіми особами структурних підрозділів ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання", розташованих на неконтрольованій території Луганської області та примусове вилучення виробничих активів позивача, володіння якими є необхідною умовою для здійснення передачі та постачання електричної енергії.

Існування одночасно умов, що відповідно до ч.2 ст.652 ЦК України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.

Першою необхідною умовою є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане.

У відповідності до даної умови, події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин" повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.

Фактичні та загальновідомі обставини справи свідчать про те, що ТОВ "ЛEO" до моменту та в момент укладення оскаржуваного договору знало і усвідомлювало можливість зміни обставин на які тепер посилається, оскільки постачання електричної енергії здійснюється на непідконтрольній органам державної влади України території Луганської області, з усіма витікаючими з цього ризиками і можливими ускладненнями.

Таким чином, дані обставини свідчать лише про легковажне ігнорування позивачем заздалегідь відомих йому обставин та спростування доводів останнього про неможливість передбачити істотну зміну обставин (як-то ризик втрати можливості безперешкодного доступу і використання виробничих активів, які розташовані на непідконтрольній території).

Другою необхідною умовою є умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.

Як вбачається із матеріалів справи, знаходячись і здійснюючи ліцензійну діяльність на вже непідконтрольній території в момент укладення оскаржуваного договору, ТОВ "ЛЕО" продовжувало тривалий час здійснювати постачання електроенергії на зазначену територію та безперешкодно виконувати свої зобов'язання перед ДП "Енергоринок".

При цьому, правове (законодавче) регулювання та умови договору, які регламентують здійснення купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії, переміщеної з контрольованої території на неконтрольовану територію, не змінилися з моменту укладення оскаржуваного договору до теперішнього часу. Тобто, фактично сторони перебували в тих незмінних умовах і обставинах, які склалися на момент укладення договору.

Посилання ТОВ "ЛЕО" на прийняття на непідконтрольній території України незаконно сформованими органами певних рішеннь, не може прийматися судом до уваги в силу вимог ст.4 ГПК України.

Щодо захоплення виробничих активів та майна ТОВ "ЛЕО", у даному випадку як обставини, що призвела до ускладнень у виконанні договору, то остання не знаходилась поза межею контролю позивача.

Третьою необхідною умовою є умова про те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом встановлено, що нормативно-правове та зобов'язальне (договірне) регулювання відносин сторін з моменту укладення договору залишилося незмінним.

ДП "Енергоринок", відповідно до взятих на себе зобов'язань, з моменту дії договору та до 14.04.2017 року продовжувало здійснювати продаж на користь ТОВ "ЛЕО" різниці перетоків електроенергії з контрольованої на неконтрольовану територію.

Проте, як вбачається із листа Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (вих. 01/32-3457 від 14.04.2017) у позивача станом на 01.04.2017 існує заборгованість перед ДП "Енергоринок" за купівлю різниці перетоків у розмірі 2,57 млрд. грн.

Тобто, у даному випадку ТОВ "ЛЕО" отримувало на свою користь від ДП "Енергоринок" електроенергію, відмовляючись при цьому визнавати (документально підтверджувати) цей факт та відмовляючись оплачувати вартість прийнятого на свою користь товару (електричної енергії). При цьому, будь-яке офіційне підтвердження невикористання в своїх цілях ТОВ "ЛЕО" придбаного у ДП "Енергоринок" обсягу електроенергії відсутнє.

Отже, необхідна умова про те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, могло б мати місце при зменшенні цінності отримуваного ТОВ "ЛЕО" за договором товару (електроенергії), що в даному випадку не підтверджується фактичними обставинами справи.

Четвертою необхідною умовою є умова про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Виходячи із змісту названої умови, випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання.

Укладаючи в умовах проведення антитерористичної операції договір про купівлю зі своєї сторони різниці перетоків електричної енергії з контрольованої на неконтрольовану частину території України, ТОВ "ЛЕО" розуміло і приймало на себе зазначений (абсолютно ймовірний і витікаючий з фактичних обставин) ступінь ризику, навіть у випадку, коли позивач, на своє суб'єктивне переконання, не міг у повній мірі усвідомити його (ризик) в момент укладення договору.

Таким чином, із самої суті (характеру) зобов'язання (договору) слідує, що ризик зміни обставин, які можуть мати місце на території ліцензійної діяльності ТОВ "ЛЕО", несе саме позивач, в т.ч. у зв'язку з тим, що в силу фактичних обставин (об'єктивної дійсності) на момент укладення договору зазначені ТОВ "ЛЕО" в своїй позовній заяві обставини не носили характеру непередбачуваності, не були непередбачуваними.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору, насамперед, повинно бути доведено факт наявність передбачених чинним законодавством підстав для його розірвання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги умови договору №11572/01 від 31.08.2015 року та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх вищезгаданих умов, необхідних для розірвання даного договору з 15 липня 2016 року, а саме у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні цього договору, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" у суду відсутні.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що можливість розірвання договору за рішенням суду можливе тільки з моменту набуття чинності таким рішенням. Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно з п. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Рішення господарського суду в такому випадку є юридичним фактом, з яким пов'язується настання правових наслідків, визначених статтею 653 ЦК України.

Зазначена правова позиція також знайшла своє відображення в п. 2.19. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р., у відповідності з яким наголошено, що згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог, та на спростування заперечень відповідача проти позову, у зв'язку з чим на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги не обґрунтованими.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.06.2017

Суддя Пукшин Л.Г.