Рішення № 66925565, 29.05.2017, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2017 р. Справа № 909/247/17 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г. З., секретаря судового засідання Ломей Л.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", юридична адреса: вул. Кудрявська, 26/28, м. Київ,04053; поштова адреса: вул.Рубчака, 27, м.Львів, 79026

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут", вул. Ленкавського, 20, м. Івано-Франківськ, 76010

про стягнення заборгованості в сумі 267939,97 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - начальник юридичного відділу, (довіреність № 2-137д від 08 грудня 2016 р.)

від відповідача: ОСОБА_2-представник, довіреність № С3-6-01/7 від 05.01.17р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут" заборгованості в сумі 267939,97 грн., в тому числі 235248,58 грн. основного боргу, 22885,51 грн. пені, 2456,27 грн. - 3% річних та 7 349,61 грн. інфляційних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.17р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 28.03.17р., а ухвалами суду від 28.03.17р., 18.04.07р. та 04.05.17 розгляд справи відкладався.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення господарського суду м.Києва від 06.12.16 у справі №914/2275/16, яке відповідач не виконав, в зв"язку з чим нарахував йому 11975,17 грн. пені, 5231,61 грн. інфляційних та 1285,71 грн. - 3% річних, а також на невиконання відповідачем умов договору від 23.06.2015 № 48Н/15 щодо оплати наданих послуг за жовтень-грудень 2016 року.

Представник відповідач заперечував проти позову, зокрема зазначав, що позивач з травня 2016 року до кінця 2016 року планові обсяги газу не замовляв, тому в нього відсутні підстави оплачувати послуги за жовтень-грудень 2016 року по договору від 23.06.2015 №48Н/15.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.16 у справі №914/2275/16 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" 136 024 (сто тридцять шість тисяч двадцять чотири) грн. 54 коп. боргу, 22 780 (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят) грн. 94 коп. пені, 1 965 (одну тисячу дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 75 коп. 3 % річних, 1 037 (одну тисячу тридцять сім) грн. 27 коп. інфляційних втрат та 2 427 (дві тисячі чотириста двадцять сім) грн. 13 коп. судового збору.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Таким чином, у рішенні Господарського суду міста Києва від 06.12.16 у справі №914/2275/16 було встановлено факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором від 23.06.2015 № 48Н/15.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 11975,17 грн. пені, 5231,61 грн. інфляційних та 1285,71 грн. - 3% річних за період, який не охоплений вищезазначеним рішенням.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з винесенням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, позивач має право на стягнення інфляційних та 3% річних за весь період невиконання грошового зобов'язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Станом на день вирішення спору, заборгованість по рішенню суду від 06.12.16 залишилась неоплаченою.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом перевірено правильність нарахування інфляційних, 3% річних та встановлено, що розрахунки є арифметично вірними, а тому вони підлягають до задоволення.

Слід зазначити, що вказаним рішенням відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськ збут"До Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислове управління "Львівгазвидобування" Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про розірвання договору від 23.06.2015 № 48Н/15.

З аналізу договору від 23.06.2015 № 48Н/15 слідує, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, що підпадають під правове регулювання як загальних положень Цивільного та Господарського кодексів України про зобов'язання, так і під спеціальних норм про договір з надання послуг.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вказувалося вище, облік та оплата послуг, що надаються за договором замовнику газотранспортним підприємством пов'язується з оформленням актів наданих послуг, які газотранспортне підприємство до 15-го числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику у двох примірниках, попередньо підписавши та скріпивши їх власною печаткою (п. 3.2).

Замовник протягом 3-х робочих днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою або ж надати у письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами здійснюються відповідно до даних газотранспортного підприємства (п. 3.3).

Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством (п. 3.4).

За одиницю виміру кількості газу при його обліку приймається кубічний метр, приведений до стандартних умов: (t) = 20 градусів Цельсія, тиск газу (Р) = 760 мм ртутного стовпчика (101,325кПа).

Кількість про транспортованого газотранспортним підприємством газу замовника до мережі газорозподільного підприємства визначається вузлами обліку газу, які встановлені на газорозподільній станції (п. 4.2).

Розрахунки за послуги транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами здійснюються за протоколом погодження договірної ціни, що становить собою додаток № 1 до договору (п. 5.1).

Вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг визначається на підставі акта наданих послуг (п. 5.4).

Оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 % попередньої плати за десять днів до початку місяця, в якому здійснюватиметься транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої плати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (п. 5.5).

Укладений Договір транспортування (переміщення) природного газу передбачає надання послуг ПАТ "Укргазвидобування" поза газотранспортною системою, а саме шляхом переміщення природного газу своїми внутрішньопромисловими газопроводами.

Ні в Законі України "Про засади функціонування ринку природного газу", ні в Законі України "Про ринок природного газу" термін "транспортування природного газу" не охоплює правовідносини щодо переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

ПАТ "Укргазвидобування" не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а по суті надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, тому вказаний вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи.

Послуга по транспортуванню (переміщенню) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яку надає ПАТ "Укргазвидобування" ТОВ "Івано-Франківськгаз збут" регулюється на договірних засадах, які узгоджені сторонами.

ПАТ "Укргазвидобування" здійснює господарську діяльність, а саме надає послуги з транспортування (переміщення) природного газу, власником/продавцем якого він не є.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем обов'язку з оплати прийнятих послуг, що надавалися позивачем за договором від 23.06.2015 № 48Н/15. Позивач вказує, що неоплаченими відповідачем є послуги вартістю 235248,58 грн., отримання яких підтверджується актами наданих послуг за за жовтень-грудень 2016 року (а.с.17-19).

У свою чергу, відповідач мотивованої відмови від підписання вказаних актів не надав, акти прийому-передачі за листопад-грудень 2016 року позивачеві не повернув, а тому послуги вважаються прийнятими. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВГСУ від 20.04.17 у справі №917/1252/16.

У відповідності до статей 626, 638 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

У ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 503 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Враховуючи наведене, суд вважає позовну вимогу щодо стягнення вартості наданих послуг за договором від 23.06.2015 № 48Н/15 в сумі 235248,58 грн. обгрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Також обгрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення 11812,67 грн. пені, 2118 грн. інфляційних та 1267,23 грн. - 3% річних, з врахуванням наступного.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення у разі затримки оплати замовником послуг газотранспортного підприємства сторони у погодили у п. 7.2 договору.

Зважаючи на доведеність факту прострочення відповідача у правовідносинах з позивачем за зустрічним позовом за договором про надання послуг, з огляду на умови даного договору та враховуючи дію наведених приписів законодавства, заявлені вимоги видаються правомірними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний і арифметично вірний.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов"язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов"язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, до стягнення підлягають 235248,58 грн. основного боргу, 22885,51 грн. пені, 2456,27 грн. - 3% річних та 7 349,61 грн. інфляційних.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати задоволеним вимогам, а саме: 4019,1 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.121, 124 Конституції України, ст.ст.546, 549, 509, 610, 629, 625 ЦК України, ст.ст.33, 43, 49, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут" про стягнення заборгованості в сумі 267939,97 грн. - задоволити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут" (76010, м. Івано-Франківськ, вул. Ленкавського, 20, код 39595350) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, ідентифікаційний код 30019775) - 235248 (двісті тридцять п"ять тисяч двісті сорок вісім) грн. 58 коп. основного боргу, 22885 (двадцять дві тисячі вісімсот вісімдесят п"ять) грн. 51 коп. пені, 2456 (дві тисячі чотириста п"ятдесят шість) грн. 27 коп. - 3% річних, 7 349,61 грн. інфляційних та 4019 (чотири тисячі дев"ятнадцять) грн. 10 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.06.17

Суддя Цюх Г.З.